WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Вивчення байки Леоніда Глібова в початковій школі - Курсова робота

Вивчення байки Леоніда Глібова в початковій школі - Курсова робота

народну мову.
Робота над виразністю читання байки.
"Байка, - писав не без лукавства Бомарше у передмові до "Одруження Фігаро", - це легка комедія, а всяка комедія - ніщо інше, як довга байка: різниця між ними полягає в тому, що в байці звірі розумні, а нашій комедії люди бувають часто тваринами і, що найгірше, тваринами злими".
Які всякий розповідний твір, байка має сюжет. Він часто буває драматично напруженим і складається з традиційно усталених компонентів: експозиції, зав'язки, розгортання події, кульмінації та розв'язки. Якийсь із цих компонентів може бути й відсутній, але така загальна схема для класичної байки здебільшого залишається обов'язковою.
Вміння вірно розчленувати байку на її складові частини забезпечує композиційну чіткість її виконання.
Олександр Потебня пояснював живучість байки тим, що вона постійно знаходить усе нові й нові застосування. Отже, написана століття або й тисячоліття тому, вона може викликати асоціації з живим оточенням, у якому знаходяться виконавець та його слухачі.
Особливу увагу приділяють дослідники баєчного жанру образові автора-оповідача, байкаря. Більшість із них підкреслювали, що байкарі не хизувалися власною персоною і не схильні були потішати своїми дотепами; вони невдавано і щиро намагалися змалювати подію настільки яскраво, немовби самі були при тому.
У зв'язку з цим розглядається манера виконання байки.
Байка виконується в оповідній манері. Виконавець байки безпосередньо звертається до слухачів, але вже не від імені автора, а від свого власного. Виконавець не може ставити перед собою завдання "зіграти" роль простакуватого байкаря взагалі або конкретного автора байки, про характер якого читець може скласти уяву з критичної літератури.
Виконавець байки впадатиме в банальність, коли силкуватиметься перевтілитись в образи-персонажі й зіграти їх перед слухачем. Виконавець і тут залишається оповідачем, який немовби спостерігає поведінку персонажів збоку. Однак, як уже згадувалося, виконавець - не байдужий спостерігач, він увесь час оцінює те, про що розповідає; і це знаходить вияв у його інтонації. Усе це разом з тим не позбавляє виконавця від елементів імітації тону чи копіювання міміки і жестів уявного персонажа. І саме в такій мірі, в якій цього вимагає стримана побутова імітація, реалізується вимога дотримуватися "звукових масок".
Ритміка байки також вимагає пильної уваги. І треба запам'ятати, що у тих випадках, де наголос у слові, визначений розміром вірша, не збігається з граматичним, граматика має поступитися перед ритмікою художнього твору.
Рима в байці буває дуже виразною, і її також треба зберігати, а не замазувати під виглядом прагнення до простоти, бо в цьому разі простота вироджується у спрощенство.
Готуючись до виразного читання тексту в класі, вчитель розбиває його на частини, періоди, визначає характер інтонації кожної із цих частин, обмірковує, які питання він запропонує дітям під час бесіди - усе це має допомогти дітям з'ясувати як ідейну спрямованість твору, так і характер звучання кожної складової частини його.
Розглянемо, наприклад, роботу над виразністю читання байки "Щука".
Перед читанням пояснюємо учням окремі незрозумілі слова.
Розглянемо кожну із складових частин байки.
На Щуку хтось бомагу в суд подав,
Що буцім би вона такеє виробляла,
Що у ставу ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Слово бо магу вводить в атмосферу іронії: на неї не зважатимуть. Іронічний наліт можна залишити на другому рядку, де підвищенням тону виділяється одне із двох останніх слів. Якщо виділяється перше із них, то друге у вимові зливається з ним:
… такеє виробляла
Строфа закінчується крапкою, але тут краще надати останньому її слову незакінченої інтонації ("другого обідрала…"). Тоді інтонація скаже, що злочинів було більше, аніж ті два, про які згадано в тексті.
Піймали Щуку молодці
Та в каплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча й мокренькі стали.
Тут учителеві треба бути готовим до того, що учні часто обривають фразу на слові каплиці. Можна запропонувати дітям у такому разі поставити біля цього слова для пам'яті знак загину. Слово мокренькі може звучати з відтінком легкої іронії.
На той раз суддями були:
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа, -
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
Займенник той підкреслює сама ритміка твору, і з точки зору логіки читання виділення цього слова закономірне. І тому нічого (як часом роблять деякі вчителі, намагаючись "підправити автора") наполягати на перенесенні логічного наголосу на слово раз. Дієслово були вимовляється з такою логічною інтонацією, як об'єднуюче слово перед переліком. Перелік - оформити в тоні безнадійної іронії (мовляв: хіба то суд?). Після слова такий значна пауза. Щоб краще інтонувати це слово, уявіть, що після нього йде: "ну, як би вам сказати…". Слова добрячий та плохий вимовляються так, як вимовляють: "таке щось воно плюгаве, миршаве" (з більш чи менш помітним відтінком огиди).
За стряпчого, як завсіди годиться,
Була приставлена Лисиця…
Іронія, з якою ці рядки вимовляються, покликана викрити хитрість у сумлінні з пихою. Досить уявити собі хитру й чванькувату персону і пригадати, яке враження вона справляє, щоб відчути звучання цитованих рядків.
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких…
Тут іронія набуває інших відтінків: від слова частенько і наступних повіває обережною вкрадливістю. Інтонація має викликати в уяві слухача, а отже, попереду у самого читця, живу картину того, як скрадалася "Щука" зі своїми подарунками, боячись поголосу. Перелікові у кінці строфи можна надати відтінку інтонаційної незавершеності, що створюватиме ілюзію продовження (мовляв, і так далі, і тому подібне), хоча в даному разі це і не обов'язково.
Чи справді так було, чи, може хто збрехав
(Хто ворогів не мав!), -
А все таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Інтонація першого рядка у цій строфі має красномовно говорити, що оповідач хитрує: висловлюючи сумнів словами, він показує тоном, що сам він не сумнівається в тому, що чутка була правдивою. В інтонуванні останніх двох рядків повинно відчуватися: "овва! Як б и не так! Як рак свисне!"
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди нігде діти.
Кінців не можна поховать…
У перших двох рядках іронія автора загострена проти удаваної поважності та серйозності. У третьому і четвертому - проти підлих хитрувань, які на цей раз виявляються марними.
Недовго думали - рішили
І Щуку на вербі повісити звеліли
Тут викривається оманливе торжество справедливості, як і в наступних рядках. Другий
Loading...

 
 

Цікаве