WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Виховання звукової культури мовлення дітей старшого дошкільного віку - Курсова робота

Виховання звукової культури мовлення дітей старшого дошкільного віку - Курсова робота

засинають".
Задля того, щоб перейти від дофонематичної мови до фонематичної, дитині потрібно, на погляд М.Х.Швачкіна, виділити з усього звукового розмаїття живого мовлення ті звукові відношення, які відіграють у мові смислорозрізнювальну функцію, тобто дитина повинна не тільки виділити, але й узагальнити вимовно-слухові ознаки звукової мови. Основою узагальнення може стати тільки семантика, мови. Завдяки тому, що спілкування опосередковано словом, дитина, поступово оволодіваючи значенням слова., починає узагальнювати звуки, які утворюють слово. Через слово дитина переходить до фонематичного сприйняття мови. За М.Х.Швачкіним, з переходом дитячої мови до словесно-семантичного ряду змінюється фонетична структура мовлення. Звук, що раніше був безпосереднім носієм смислу, починає виконувати смислорозрізнювальну функцію. Виникає фонема, фонемна мова. Отже, ми розглянули закономірності опанування дитиною звуковою будовою мовлення в підготовчий, дофонемний період.
Звернемося до аналізу наукових праць щодо наступного періоду становлення звуків у дітей - фонемного /за визначенням М.Х.Швачкіна/. В ньому вчені розрізнюють лише одну стадію - стадію промовляння /артикулювання/ фонем та диференціювання їх на слух, тобто розвиток і вдосконалення фонематичного слуху. Характерною особливістю цієї стадії є формування зв'язку між слуховим і мовноруховим аналізаторами.
Найбільш повно питання щодо становлення фонем у дітей висвітлено в працях М.Х.Швачкіна. Автор насамперед дає психологічну характеристику фонеми. Він визначає чотири її особливості: фонема виникає у зв'язку зі становленням слова. Фонема включає в себе низку фонетичних уявлень і, конкретизуючись у процесі мовлення, сама стає, уявленням, образом. Водночас, фонема є узагальненням фонетичних уявлень, що є подібними за своєю смислорозрізнювальною функцією. Саме тому фонема є своєрідною єдністю загального і одиничного. Отже, "фонема є узагальненістю фонетичних уявлень..." - це перша і основна психологічна особливість фонеми. Серед інших психологічних особливостей фонеми М.Х.Швачкін називає розрізнювальну функцію, константність і довільність або навмисність. Фонема, за М.Х.Швачкіним, звук, який навмисно чи довільно вимовляється.
Як бачимо, узагальненість фонеми, її розрізнювальна функція, константність і навмисність - це такі психологічні особливості фонеми, які дозволяють дитині усвідомлювати ці фонетичні ознаки.
М.Х.Швачкін визначив дві. основні стадії фонематичного розвитку дитини: стадія розрізнювання голосних і стадія диференціювання приголосних. На першій стадії, за визначенням учених /В.І.Бельтюков, Д.Б.Ельконін, С.Л.Рубінштейн, М.Х.Швачкін/, серед голосних. звуків першими з'являються звуки [а], [е], оскільки їх найлегше вимовляти /досить відкрити вуста і вібрувати голосовими зв'язками без інших рухів голосового апарату/. Окремі дослідження /В.О.Богородицький, І.А.Сікорський/ засвідчили, що наприкінці другого року життя серед голосних у дітей виникає звук [й], що до цього вимовлявся як [і], дещо пізніше спостерігаються голосні [е], [о]. Слід відзначити, що вчені звертають увагу на особливі труднощі, у розрізнюванні вимови голосних [о-у] та [е-і]. Так, І.А.Сікорський зазначав, що "голосні [о] і [у] так мало диференційовані у знайомих словах, що важко відповісти, який з них промовляє дитина. Теж саме повинно відбуватися із [е] та [і] [160,с.140].
Спостерігаючи за вимовою дитини, В.О.Богородицький дійшов висновку, що дитина на початку другого року життя із двадцяти основних приголосних /ураховуючи тверду і м'яку різновидність за один звук/ оволодіває вимовою восьми [п];[б],[м],[т],[д],[н],[к],[і] звуків. Насамперед з'являються глухі, а потім дзвінкі, оскільки дитині легше вимовляти "язикові приголосні при відкритій голосовій щілині, ніж при звуженій".
Серед вибухових і фрикативних приголосних у мовленні дітей раніше з'являються вибухові. В.О.Богородицький пояснює цей факт тим, що вимова фрикативних завдає більше труднощів для оволодіння порівняно із проривними, "проривні потребують простішого грубого притиснення органу, тоді як для фрикативних орган вимови повинен бути наближуваним чи почасти торкаючим, але не натиснутим, чому, очевидно, трудніше навчитися".
У відділі губних з'являються фрикативні [в] і [ф], хоча спочатку з губно-губною вимовою. Шиплячі приголосні виникають у мовленні дітей пізніше, ніж свистячі.
Слушним, на наш погляд, є вчення В.І.Бельтюкова відносно того, що послідовність розрізнення дітьми звуків на слух не збігається з послідовністю становлення звуків у дитячому мовленні:
Диференціація Послідовність
звуків на слух становлення звуків
шиплячі - свистячі сонорні - шумні
тверді - м'які глухі - дзвінкі
сонорні - шумні проривні - фрикативні
глухі - дзвінкі тверді - м'які
проривні - фрикативні шиплячі - свистячі
Як бачимо, становлення звуків у дитини не відповідає тим розрізнювальним ознакам, за якими вони розпізнаються на слух. Так, на слух розпізнаються передусім шиплячі та свистячі приголосні звуки. Далі дитина розрізнює тверді та м'які звуки. В.І.Бельтюков зазначає, що тверді диференціюються краще, :ніж м'які. Пізніше дитина розрізнює на слух сонорні та шумні звуки, за ними відбувається диференціювання глухих і дзвінких і останніми - проривних і фрикативних.
Не можна обминути ще одне вагоме питання щодо розвитку в дитини фонематичного слуху. Послідовність розвитку фонематичного слуху в малят була досліджена М.Х.Швачкіним. За даними вченого, фонематичний розвиток відбувається в такому порядку: голосні звуки фонематичне розрізнюються раніше приголосних; розрізнення між наявністю чи відсутністю приголосних передує розрізненню приголосних звуків; диференціювання сонорних і шумних; пізніше розрізнюються між собою сонорні; виникає розрізнення проривних і фрикативних звуків; диференціювання твердих і м'яких приголосних передує розрізненню сонорних; пізно з'являється розрізнення глухих і дзвінких приголосних звуків; диференціювання шиплячих і свистячих і в останню чергу діти розрізнюють плавні приголосні та йот.
За В.І.Бельтюковим, розрізнювальні ознаки, за допомогою яких диференціюються фонеми, здебільшого виявляються досить тонкими. У зв'язку з цим іноді виникають труднощі у сприйнятті мови. Якщо дитині важко вимовляти певний звук, вона замінює його іншим. Автор пише, що заміна звуків трапляється в таких групах: проривні та фрикативні; дзвінкі та глухі; губні та задньоязикові; передньоязикові задньоязикові; сонорні та шумні; змішування сонорних, а також заміна звуків спостерігається, якщо ті чи інші слова запозичені з мови народів
Loading...

 
 

Цікаве