WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Виховання звукової культури мовлення дітей старшого дошкільного віку - Курсова робота

Виховання звукової культури мовлення дітей старшого дошкільного віку - Курсова робота


Курсова робота
Виховання звукової культури мовлення дітей старшого дошкільного віку
ПЛАН
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади виховання звукової культури мовлення дітей.
1.1. Лінгвістичний та лінгводидактичний аспекти дослідження
1.2. Закономірності становлення звукової культури мовлення у дітей.
1.3. Дидактична гра як засіб формування звукової культури мовлення.
РОЗДІЛ 2. Методика використання дидактичних ігор у вихованні звукової культури дітей старшого дошкільного віку.
2.1. Виховання звукової культури мовлення в теорії і практиці дошкільної освіти.
2.2. Характеристика звукової культури мовлення дітей старшого дошкільного віку.
2.3. Формування звукової культури мовлення дітей засобами дидактичної гри.
2.4. Ефективність виховання звукової культури мовлення дітей засобами дидактичної гри.
ВИСНОВКИ
ДОДАТКИ
Додаток 1. Дидактичні ігри - вправи на розвиток фонематичного слуху.
Додаток 2. Дидактичні ігри вправи на розвиток мовного дихання.
Додаток 3. Дидактичні ігри на артикуляцію звуків.
ЛІТЕРАТУРА
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИXОВАННЯ ЗВУКОВОЇ
КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ
1.1. Лінгвістичний та лінгводидактичний аспекти дослідження
Логіка дослідження вимагає звернутися до наукових понять, якими надалі ми будемо оперувати: фонетика, фонема, звук, звуки мовлення, звукова мова, звукова культура мовлення. Розглянемо їх докладніше.
Проблема вивчення звукової сторони мовлення виступає предметом дослідження лінгвістів, психолінгвістів, лінгводидактів. Відомо, що мова людини - це звукове мовлення. Саме звукове мовлення є засобом комунікації людей. Тому вивчення звукової системи рідної мови допоможе усвідомити низку фонетичних явищ. Звукові одиниці, які служать засобом передачі думки, досліджує спеціальна наука - фонетика.
З лінгвістичного енциклопедичного словника дізнаємося, що фонетика /від грец. phonetikos - звуковий/ - галузь мовознавства, що вивчає звукову будову мови. Сучасні філологи (А.Т.Волох, В.В.Лобода, Н.І.Тоцька та ін.) визначають фонетику як розділ мовознавства, що вивчає артикуляційні й акустичні особливості звуків мови, закономірності їх сполучуваності в мовленнєвому потоці і пов'язані з ними позиційні зміни. У ширшому розумінні фонетика вивчає також наголос, інтонацію, членування мовленнєвого потоку на склади, а також більші відрізки. За визначенням інших лівгвістів (А.Г.Кващук та ін.), фонетика вивчає способи утворення звуків мови, значення і місце звукового складу в системі мови, закономірності найрізноманітніших звукових змін. Залежно від завдань, що ставляться при дослідженні звукової системи будь-якої конкретної мови, вчені поділяють фонетику на описову та історичну. За твердженням учених /Є.В.Кротевич, Н.С.Родзевич/, фонетика - це галузь мовознавства, що вивчає звуковий склад мови, його зміни, умови творення звуків та їх роль у оформленні та передачі людської думки і емоційно-вольових проявів. Залежно від різних аспектів підходу до вивчення звуків мови вони розподіляють фонетику на: загальну, фізіологічну, експериментальну, фонологію, описову та історичну.
У звуковій мові, яка є основним знаряддям комунікації, усі мовні значення виражаються тільки за допомогою звуків. Звуки людської мови мають певне значення - це перше і основне, що характеризує мовлення. Але вони набувають значення лише в поєднанні з певним смислом, - як зазначає В.В.Левицький, - у досвіді під час штучного приписування двох або більше смислів, а в мові в складі слів і морфем з певним лексичним значенням.
Фонеми реалізуються в звуках мовлення, з яких складається мовленнєвий акт. Звуки не є фонемами, оскільки фонема не може утримувати жодної фонологічно несуттєвої ознаки, що для звука мови є фактично неминуче. Конкретні звуки, які ми чуємо в мовленні, з погляду М.С.Трубецького, є лише "матеріальними символами фонем". Звуковий потік у мовленні символізує певний фонемний ряд. У певних місцях такого потоку можна впізнати фонологічне суттєві ознаки звука, що характерні для окремих фонем відповідно фонемного ряду. Кожне таке місце можна розглядати як реалізацію певної фонеми. Але, крім фонологічне суттєвих ознак звука, в тому ж місці звукового потоку виявляється ще багато інших фонологічно несуттєвих звукових ознак. Сукупність усіх, як фонологічне суттєвих, так і не суттєвих ознак, що виявляються в тому ж місці звукового потоку, де реалізується фонема, М.С.Трубецькой називає звуками мови, або звуками мовлення.
На основі аналізу нашого мовлення можна переконатися, що людина вимовляє величезну кількість звуків, однак реально виділяються тільки ті одиниці, які служать для розпізнавання слів. За Л.В.Щербою, в мовленні вимовляється значно більша, ніж ми це думаємо, кількість різноманітних звуків, які в кожній мові об'єднуються в невелику кількість звукових типів, здатних диференціювати слова і їх форми, тобто служити меті людського спілкування. Ці "звукові типи" й маються на увазі, якщо йдеться про окремі звуки мови. Ми будемо називати їх "фонемами".
У науковій літературі, що присвячена дослідженню фонеми, існують щодо цього різні погляди. Відповідно до концепції московської фонологічної школи /Р.І.Аванєсов, П.С.Кузнєцов, О.О.Реформатський, В.М.Сидоров/, фонема є абстрактною фонологічною одиницею, яка не може бути ототожнювана ні з якою конкретною звуковою одиницею. Як уважають ці вчені, функціональне значення окремих звуків мови не пов'язано з їх фізіологічними властивостями і не існує пропорційності між їх акустичними ознаками і функціональним значенням.
Порівнюючи різні підходи до теорії фонем, зауважимо, що всі вони мають схожість щодо визначення фонеми. Автори дійшли єдиної думки, що фонема виконує смислорозрізнювальну функцію.
Звернемося, відтепер, до визначення поняття "звукова культура мовлення". Оволодіння звуками рідної мови є чинником культури мовленнєвого спілкування. Культура мовлення - це вміння правильно, тобто відповідно до змісту висловлювань, з урахуванням умов мовленнєвого спілкування та мети висловлювань, користуватися всіма мовними засобами /звуковими засобами, в тому числі, інтонацією, лексичним запасом, граматичними формами/. Поняття "звукова культура мовлення" здебільшого використовується в професійному обігу дошкільної педагогіки та дошкільної лінгводидактики. Розглянемо сутність поняття "звукова культура мовлення".
Як визначають учені /О.М.Лещенко, О.І.Максаков, О.І.Соловйова, Є.К.Сухенко, М.Ф.Фомічова/, звукова культура мовлення - це фонетично правильна і чиста вимова звуків і слів рідної мови; орфоепічне правильна вимова слів і фраз, що відповідає нормам літературної вимови з правильними наголосами, інтонаціями, паузами і відповідним темпом; чітка дикція; розвинутий фонематичний слух, правильне мовне дихання, вміння контролювати силу голосу.
Отже, підзвуковою
Loading...

 
 

Цікаве