WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Характерологія: методологічні імплікації 1960-1990-х рр. - Реферат

Характерологія: методологічні імплікації 1960-1990-х рр. - Реферат

європейця нового часу той же "характер" лежить десь в несподіваних і темних глибинах особистості, чи то як їх засади, чи то як їх відносний підсумок і сума, чи то як щось уже таке, що провалюється у морок обосібленого індивідуального світу" [16, 266].
Проте, зазначимо, ці методологічні зрушення були затребувані більшою мірою у другій половині 1990-х років. До цієї думки ми ще повернемось, а зараз констатуємо наступне. В кінці 1970-х - на початку 1980-х років очевидною була певна вичерпаність проблеми характеру. Залишилися в минулому дискусії з проблеми народного характеру, обумовлені художніми відкриттями "селянської прози", героїчного характеру як вершинних досягнень воєнної прози. З одного боку, надто відчутним був ідеологічний тиск "застійного" часу і в літературі, і в літературознавстві, з іншого - н менш відчутними були і зміни в літературі, передусім, зарубіжній. І навіть "залізна завіса", вибудувана радянськими ідеологами, уже не могла стримати вплив західних наукових і художніх новацій. Йшлося про парадоксальні метаморфози з характером, про які своо часу застерігали і С.Бочарова, і О.Михайлов, і інші науковці. Маємо на увазі те, що література модернізму, а за нею і постмодернізму у відповідності до своїх естетичних канонів витіснила характер в маргіналії. Знаковим твором, який засвідчив цю подію, вважається роман Р.Музіля з надзвичайно промовистою назвою - "Людин без властивостей" (1930-1943). Ці тенденції можливо навіть більшою мірою стишили розвиток проблеми характеру, ніж кризовий стан радянської літератури з кінця 1970-х років.
Певне пожвавлення щодо означеної проблеми було відчутне з початку і до середини 1990-х років, особливо в українському літературознавстві щодо національної його специфіки. У зв'язку з цим вкажемо на роботу В.Нарівської "Національний характер в українській
прозі 50-70-х років ХХ століття", в якій вона зробила спробу "осмислення національного характеру української прози як відповідного стадіального культурно-історичного розвитку людини" [17, 3]. Соціокультурний, міфопоетичний підходи дозволили їй вперше в українському літературознавстві осмислити образи родової людини, характерника як типу народно-національного характеру.
Кінець 1990-х років позначений нововведеннями, що їх запропонували науковці Російського державного гуманітарного університету, зокрема Н.Тамарченко. Сенс нововведень у тому, що дослідження характеру вводилось у сферу теоретичної поетики, тобто осмислення його в системі понять. Актуальність такого підходу обумовлена тим, на думку Н.Тамарченка, що "після порівняно недовгої популярності проблем поетики в 1960-1970-і рр. скоріше домінує відмова від понять і взагалі від критеріїв глибини, переконливості і адекватності прочитання художнього тексту на користь самовираження - одночасно "культурфілософського" і емоційно-асоціативного - з допомогою чужого літературного "матеріалу" [18, 9]. У зв'язку з цим характер введений в ієрархію відповідних понять, саме: персонаж. Характер, тип, а ключовим є поняття "літературний герой". Саме герой розглядається як характер. Висхідною методологічною позицією є відома робота О.Михайлова, тобто історичний погляд на проблему. Це дозволяє вийти на більш глибокий рівень дослідження - самосвідомості, нетотожності внутрішнього і зовнішнього в характері. При цьому пропонується чітка диференціація понять "герой" і "образ людини в літературі", "герой" і "тип". Можливим у цьому контексті є осмислення уподібнення типу характеру, відмінності від нього. Аналіз типу як стандартизованого характеру, а також взаємини характеру з сюжетними ситуаціями і конфліктом. Вагомими методологічними засадами у такому підході, окрім названої праці О.Михайлова, є наукове надбання М.Бахтіна і С.Бочарова.
Певним узагальненням означених теоретизувань, так і наукових роздумів представників літературознавчої школи - Московського університету, можна вважати роботу С.Март'янової "Образ человека в литературе: от типа к индивидуальности и личности", в якій дослідниця повертається до розгляду людини як об'єкту художнього зображення, і, перш за все, - персонажу, досліджуючи його співвіднесеність з такими поняттями теоретичної поетики, як характер, тип, змістовна форма. Позиція С.Март'янової - відмова від антигуманістичних тенденцій в літературознавстві "смерті автора", "тексту без берегів", "інтертексту", персонажа як "людини без властивостей" [19, 3]. Дослідниця констатує як незаперечний факт, що "персонаж в його класичному, "домодерністській" сутності якщо й не заперечується у нових теоріях, то задовільної характеристики і не отримує" [19, 12], тоді як питання: "що таке людина?", "що таке характер?" знову актуальні. Не менш актуальними, на її думку, є дослідження персонажа, характеру, типу в аспекті естетичних категорій.
У контекстіноваторської проб лематизації храктеротворення надзвичайно актуальною і привабливою є концепція відомого достоєвськознавця Т.Касаткіної. Сенс розробленого у поєднанні класичного і новаторського підходів, заявленого у заголовковому комплексі, де крім традиційної наукової назви для монографії, вміщений епіграф із записників Ф.Достоєвського: "N.B. Все дело в характерах". Дослідниця підкреслює, що мала на меті створити типологію характерів, але уточнила, що "слово "характер", можливо, не зовсім адекватно виражає нову сутність естетичних категорій, що виявляється з "культурологічної позиції" [20, 8]. Тим самим нею увиразнюється роль естетичних категорій у дослідженні характеру. "Мова йде про речі. Що є підґрунтям світогляду, з одного боку, характеру, з іншого" [20, 8]. У такий спосіб Т.Касаткіна органічно поєднала естетичні категорії як "типологію умонастроїв", їх "культурологічний" аспект, "світоспоглядання", як тип ставлення людини до світу і водночас до цінностей світу, її "ціннісні орієнтації", внаслідок чого визрів термін "характерологія".
Якщо психоаналітичний аспект характерології досліджений досить ґрунтовно і в цьому значенні поняття уже введене в словники [21, 543-546], то літературознавчий її аспект передусім репрезентований концепцією Т.Касаткіної, що відкриває нові горизонти, нові можливості для осмислення характеру у творах і українських прозаїків.
Таким чином, еволюціонуючи продовж декількох десятиліть, "характер" міцно укорінився як одне із ключових понять літературознавства. Чи не найсуттєвішим чинником цього було і є усвідомлення обумовленості буття характеру літературною змінами в погляді на людину і її місця в упорядкованості світу. Антропологічна спрямованість досліджень у різних гуманітарних сферах сприяла поглибленню, увиразненню проблеми характеру в історичному, психологічному, суто філологічному аспектах. Метаморфози, що відбулися з образом людини в літературі модернізму і постмодернізму не зупинили її поступ. Скоріше, навпаки, активізували творчу думку: характер розглядається в сфері теоретичної поетики, в системі типологічних понять. Наступний крок був зроблений на шляху до синтезу характеру і естетичних категорій як похідного від "умонастроїв", що обумовило появу літературознавчої модифікації поняття "характерологія", в якому на перший план виходять "ціннісні орієнтації" як результат естетичного співбуття автора і характеру.
ЛІТЕРАТУРА
1. Михайлов А.В. Новые задачи, большие надежды. Теория литературы: что "переделывать"? // Вопросы литературы. - 1987. - №12.
2. Теория литературы. Основные проблемы в историческом освещении. Образ, метод, характер. - М., 1957.
3. Табачковський В. У пошуках невтраченого часу. Нариси про творчу спадщину українських філософів-шістдесятників. - К., 2002.
4. Філософсько-антропологічні студії. - 2001. - К. - Д., 2001.
5. Ильенков Э.В. Учиться мыслить! / Ильенков Э.В. Философия и культура. - М., 1991.
6. Бочаров С.Г. Характеры и обстоятельства // Теорія литературы. Основне проблемы в историческом освещении. Образ, метод, характер. - М., 1957.
7. Кормилов С.И. Характер // Литературная энциклопедия терминов и понятий. - М., 2001.
8. Гулыга А.В. Принцип типологизации / Гулыга А.В. Принципы естетики. - М., 1987.
Loading...

 
 

Цікаве