WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Характерологія: методологічні імплікації 1960-1990-х рр. - Реферат

Характерологія: методологічні імплікації 1960-1990-х рр. - Реферат


Реферат на тему:
Характерологія: методологічні імплікації 1960-1990-х рр.
З відстані часу очевидним і незаперечним є той факт, що апогеєм теоретизувань щодо проблеми характеру в літературознавстві були 1960-і роки. Саме тоді на хвилі радикальних змін у суспільстві були зроблені вагомі кроки до оновлення методологічної культури. Ці процеси були обумовлені. З одного боку, кризовим станом у гуманітарній сфері, а з іншого - потребою новітніх зрушень у науці. Відомий літературознавець О.Михайлов в кінці 80-х років підкреслив: "...теорія літератури ... за останні 25-30 років заново народилась; можна віднести її нове народження до початку 60-х років, до часів розробки тритомної академічної "Теорії літератури", для створення якої необхідно було створити головне - вивільнити свою свідомість для неупередженого, широкого вивчення літератури, літературного процесу і т.д. Тоді треба було не просто йти вперед, але повертатись до нормального людського стану розумової діяльності, а, здається, немає нічого більш складного, трудомістського за повернення до себе, в якійсь елементарній простоті висхідних рушень... Науці завжди мало "здорового глузду", але й без такого в якості певного підґрунтя їй ніяк вже не обійтись, і таке підґрунтя для теорії літератури було знайдене" [1, 59]. Хоча, за визнанням редакційної колегії тритомного видання, в ньому було чимало дискусійного у висвітленні матеріалу, бо все ж розробка складних і маловивчених проблем без цього неможлива [2]. Підкреслимо й те, що методологічні засади багатьох піднятих проблем ґрунтувались на марксистсько-ленінській методології, знецінення яких відбудеться значно пізніше. На той час, тобто кінець
1950-х - 1960-і роки методологія науки переживала справжній "марксистський ренесанс". Якщо в Москві ці новації були пов'язані з діяльністю і вченням відомого філософа Е.Ільєнкова і його школи, то в Києві "неомарксизм" розроблявся і утверджувався в напрацюваннях не менш відомого у філософській сфері П.Копніна та його учнів. Те спільне, що об'єднувало ці спрямування виявилось в концептуально нових підходах до проблеми людини і що зрештою знешкодило антигуманістичний сталінський постулат про "людину-гвинтик".
Узагальнюючи те, що було зроблене П.Копніним, сучасні науковці підкреслюють: "...починаючи з П.Копніна в Україні виникає нове культурне явище. На противагу офіційній марксистській філософії, фактично знелюдненій - її пронизував вульгарний онтологізм, що ним намагалися підперти не менш вульгарний соціологізм (котрий в уяві і вчинках власть імущих нерідко межував з волюнтаризмом) - виникає потяг до філософування "людино центрованого" й, водночас, раціонально вишуканого" [3, 40-41]. Отже, це був вихід на широкий спектр людинознавчих проблем, надзвичайно перспективний "антропологічний розмисел", в якому склалися два напрямки: світоглядно-онтологічний та світоглядно-епістемологічний, що були потужним підґрунтям і для літератури, і для літературознавства. У зв'язку з цим доцільно вказати на методологічну значимість широко відомих у гуманітарній сфері розробок екзистенційно-антропологічного напрямку, здійсненого дніпропетровським філософом-шістдесятником Г.Заїченком [4].
Е.Ільєнков у своєму емоційному і водночас глибоко науковому обґрунтуванні гасла "Учіться мислити!" накреслив дещо іншу антропологічну спрямованість, пов'язану з розвитком наукового мислення: "...якщо ви хочете виховати людину, не лише переконаної у могутності наукового знання, але й як такої, що вміє грамотно використовувати його силу для вирішення реальних завдань, реальних проблем, тобто протиріч реального життя, то привчайте себе і інших кожну загальну істину осягати в процесі її народження..." [5, 56].
Узагальнюючи "людинознавчу" спрямованість філософської думки, літературознавство, теорія літератури не лише переломили їх до своїх досліджень, а й суттєво поповнили їх ідеями, концепціями філологічної класики особливої тої, що в силу відомих причин була вилучена із наукового обігу. Чи не найбільш актуальною у зв'язку з цим ви-рису-валась* проблема характеру в літературі і літературознавстві. Своєрідно підхоплюючи і розвиваючи філософську думку про необхідність осягнення істини в процесі народження, літературознавці розпочали розмову про специфіку характеру немов з tabula raza. При цьому йшлося не тільки і не стільки про чистий лист, початок як такий, але більшою мірою про те, що англійський філософ Локк, слідом за Аристотелем цей вираз використовував для характеристики первісного стану людини. У зв'язку з цим стаття С.Бочарова "Характери і обставини" до тритомного видання "Теорії літератури" була справжньою новацією [6]. Теоретизування і судження молодого вченого були настільки вагомими, що не лише обумовили подальший розвиток проблеми десь на два чи на три десятиліття, але з них, власне, й почалось її відродження на межі ХХ - ХХІ століть [7, 1165]. До цієї думки ми ще повернемось, а зараз вважаємо за необхідне підкреслити, що новизна теоретизувань про характер була певним результатом комплексного дослідження, а саме: специфіки художнього образу В.Кожинова, внутрішньої структури образу П.Палієвського, розвитку образної свідомостів літературі Г.Гачева. На це прямо і опосередковано вказував і сам С.Бочаров [6, 312], роботи ці вміщені у цьому ж томі у відповідному порядку. Комплексний підхід полягав значною мірою у розвитку ідей М.Бахтіна, відкритого молодими вченими для світової гуманітарної сфери, і навколо якого вони тоді групувались, що допомогло їм розробити ті методологічні принципи, які і залишаються в арсеналі літературознавства.
Висхідною позицією С.Бочарова у розробці проблеми характеру було поняття про образність як "матерію" художнього твору, тобто її все присутність, її "видима плоть" - характери, сюжетні колізії, композиційні вибудови і т.і., які дослідник означив як "модифікації образу" [6, 312].
Тобто характер, як і інші модифікації образу, осмислювались як часткові його (образу прояви, як частини літературного твору (за Аристотелем), як вид літературного
образу [6, 312-313].
С.Бочаров розглядав проблему характеру в аспекті історичної поетики. Одним із результатів такого підходу був ґрунтовний аналіз стану "характеру" серед літературознавчих термінів і висновок про його неукоріненість у цій сфері, відсутність його навіть у підручниках з теорії літератури, хоча в літературно-критичній практиці було надзвичайно поширеним. Такий маргінальний статус поняття "характер" і визначив напрям і зміст його дослідження, яке розгорталось у декількох напрямках: вибудові понятійного змісту характеру, осягненні його художньої змістовності у процесі аналізу світової і російської класики і спробі дати літературознавче його визначення. При цьому С.Бочаров акцентував ключові аспекти проблеми. Залучаючи порівняльну методику до аналізу шкіл, концепцій, науковець дійшов висновку про специфічну взаємодію образності і характеру, які завжди є "особливою і новою якістю до будь-якого можливого прообразу, "натури", реальноїособи, типів дійсного життя. Теорія літератури завжди прагнула зрозуміти і виразити цю особливу якість образу. Вона не піддавалась визначенню ні в категоріях соціологічно зрозумілого "змісту", ні за опоязівським тлумаченням "форми": в обох випадках за бортом залишався художній зміст - той специфічний "ікс", який для науки про літературу і є її власним предметом вивчення" (підкреслено нами - Н.Б.) [6, 313].
С.Бочаров розкрив зміст "художнього" в характері. В цілісності своїй, тобто художнє і характер, вони явили "ту нову і особливу якість, що забезпечує образу людини самостійну і активну роль в його взаєминах з будь-яким можливим прообразом. Якщо винести характер за межі структури твору в предмет, герой відразу втрачає своє змістовне значення: він залишиться незаповненою оболонкою і, по суті, зіллється з сюжетом..." [6, 315].
Розлогі екскурси в історію характеру, залучення до дослідження класичних філологічних напрацювань, робіт молодих вчених, які змогли вивільнитись від тягаря ідеологічних догм, синтез різних методик в аналізі художніх творів дозволили науковцю дати
Loading...

 
 

Цікаве