WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Поетика герметизму в київському списку «палімпсестів» Василя Стуса - Реферат

Поетика герметизму в київському списку «палімпсестів» Василя Стуса - Реферат

себе.
Колись.
Широко використано автором і засіб рамки як акцентування меж твору. Цей прийом часто пов'язаний у Стуса з іншими повторами, зокрема анафорою. Взаємно накладаючись, вони створюють враження цілковитого зосередження на певному образі чи мотиві, який визначає настрій конкретної поезії. Так побудовано твір, який відкриває збірку ("Гойдається вечора зламана віть...") - його перший рядок точно або з відхиленнями повторюється вісім разів протягом 48 рядків, він же стає і заключним акордом твору. Іншим прикладом анафори-рамки є поезія "Тільки тобою білий святиться світ...", де повторові двох слів надано тотального характеру - у 10 рядках поезії вони з'являються дев'ять разів:
Тільки тобою білий святиться світ,
тільки тобою повняться брості віт,
запарувала духом твоїм рілля,
тільки тобою тішиться немовля.
Спів калиновий піниться над водою
тільки тобою, тільки тобою!
Тільки тобою серце кричить моє.
Тільки тобою сили мені стає
далі брести хугою світовою,
Тільки Тобою, тільки Тобою.
До речі, в останньому рядку займенник тобою двічі написаний з великої літери, що ставить це підсилення у вищий ступінь.
Семантичної концентрації у межах окремого твору автор досягає й іншими синтаксичними засобами. Зокрема, найпростішим за типом повторюваного елемента, - повтором слів. Один із його видів - написання слова без змін кілька разів підряд - еквівалент авторського підкреслення, який відіграє і ритмічну роль: надає динаміки рядку "карбуванням" стопи: "Стань. Не стирай з свічаддя порохи - / то все - твої страхи, страхи, страхи..."; "Пориве, пориве, пориве / разом пірвемося в лет...".
Інші варіанти повтору слова у Стуса передбачають зміну його відмінкової форми або ж використання спільнокореневих лексем: "Склепіння склепу, тліну тліну тлін" (два різних повтори в одному рядку!). Таким чином автор інтенсифікує сенс поняття, концентрує його якість, що створює ефект своєрідного ступенювання. Ці форми умовно можна вважати оказіональним складеним вищим (чи найвищим) ступенем порівняння, застосованим до іменників, рідше дієслів ("на дуб здубіла").
З-поміж лексичних особливостей, характерних для поетики збірки, назвемо широке використання синонімії. Синоніми так густо розсипані у текстах, що зустрічаються і в межах однієї поезії, і навіть у сусідніх рядках: "...дай розірвати нам пута ці, / ретязі ці рознести" (в іншому творі ряд продовжується: "...і дух твій вирвався з тенет").
Наведемо лише кілька синонімічних рядів, які засвідчують прагнення якомога ширше коло загальномовних слів залучити до рангу поетичних: 1) недужий, недужний, хорий;
2) заметіль, метелиця, хуга, пуга, пурга, зав'юга, світ-завірюха; 3) огорожа, загорода, горожа, мур, паркан, тин, пліт, дріт (у значенні "огорожа"). А ще в одному прикладі можна спостерегти балансування між синонімією та авторським словотвором (в одному рядку "нанизано" однозначні і близькі за звучанням слова, утворені за допомогою різних суфіксів): "в цій чужаниці, чужбі, чужині!".
Справді, "Стус [...] шукає слів у словесних склепах, комірках національної словотворчості" [8, 285], як помітив Михайло Хейфец. Активно розроблялося поетом і "родовище" оказіональної лексики. Цей мовний пласт поезії В.Стуса не оминули увагою дослідники, пишучи про "Палімпсести". Так, і Ю.Шерех, і М.Коцюбинська [див.: 4, 9] акцентують увагу на ступенюванні як рисі творених слів.
Проілюструємо цю рису двома парадигмами оказіоналізмів з одного твору ("Сьогодні прощальна пора настигає..."): 1) всебідий, всегнівний, всещедрий, всекволий, всеспадний, вседорога; 2) півсерце, півнадія, півзмага, півпричал, півзамір, півдуша. Тут навіть кількість новотворів свідчить про установку на посилення авторового почуття і читачевого враження. До того ж, наведені ряди вказують на два напрямки деривації: збільшення (все-) і зменшення (пів-).
Ці напрямки помітні і в інших словотвірних моделях, де використовується частка сто- (стотривожний, стозмій), а також афікси: пере- (перечекання, перезабутий); за- (застрашно, замоторошно); пре- (презмагати); над- (надтороси, надпорив); без- (безнебий, безрух); недо- (недовідомий); па- (паверх, парура); напів- (напівсонце, напівнезнайомий, напівбажання); при- (приопалий, припочаток).
Серед афіксальних типів словотвору Стус уподобав і творення віддієслівних іменників на -ання (проминання, навертання, вдивляння, вслухання, заступання, начування, назнаменовання, назирання тощо), що за канонами сучасної функціональної стилістики властиво науковим текстам, бо суфікс -анн- надає слову абстрактності, узагальненості. А Василь Стус ще й вживає такі іменники у родовому відмінку множини (множина практично не використовується для абстрактних іменників): "спогадувань рожевий дим".
До улюблених дериваційних елементів Стуса М.Коцюбинська зачисляє частинку само- у складних словах. За допомогою нею утворилися самопочезання, самоволя, самодосада, а також самособоюнаповнення. Ми ж зазначимо, що серед улюблених і корінь -край-, який знову-таки актуалізує ідею межі: крайсвіту, крайчасу, крайсебе, себекрай, крайокрай (в останньому випадку він посилений повтором).
Загалом складання як спосіб словотвору чи не найпродуктивніший у Стуса. Це й не дивно, адже двокореневі слова містять в собі подвійне чи навіть потрійне семантичне навантаження, що було важливим для автора, який не терпів "філологічної води".
Ще одна дериваційна модель, якою послуговується поет при творенні віддієслівних іменників, - безафіксний спосіб творення. Отримані за його схемою слова позбавлені суфіксів та флексій і мають один лише корінь (шепт, падь, втек) або корінь і префікс (надвиг, натерп, надовб, нестерп). Таке обмеження семантики слова тільки "ядровим", кореневим її компонентом - теж шлях до концентрації змісту:
Ти ж вирвалася, рушила - гірський
повільний поповз, опуст, розпадання
материка, раптовий зсув і дляння,
і трепет рук, і тремт повік німий.
Словник Стусової поетичної мови, як бачимо, наповнений лексемами, які "згущують" текстсемантично. Та й сам автор неодноразово декларував прихильність до густини і концентрації змісту. Ось його поради початківцям: "Проза має бути густою. Ложку вткнеш - і щоб не падала" [3, 36] або: "Робіть так, щоб Ваші вірші нагадували мішки, наповнені камінням диким - такі ж були ваговиті, мулькі й природні..." [VI-2, 61].
Така установка на густину (тісноту) словесного ряду мала своїм наслідком ефект сугестивності. "Стусові твори змушують битися серце, забувати про існування будь-якої інформації і "долго ходить, разомлев от броженья", повторюючи знову й знову рядки і поринаючи у власні рими, а не в інформаційний потік з зовнішнього світу", - писав
М.Хейфец [8, 289].
Втім, не меншу роль у виробленні стилістики сугестивності та замкненості відіграє і фоніка "Палімпсестів": римування, рима, звукопис.
Треба зазначити, що Стус до принципів римування не ставився догматично, часто не виконував заданого порядку чергування рим і клаузул від початку до кінця твору. Своєрідною "вольністю" можна вважати і повторюваність одного співзвуччя протягом цілого твору (чи його значної частини). Цей прийом є в перших 28 рядках уже згадуваного твору "Гойдається вечора зламана віть..." (ланцюг рим на "віть"). А в поезії "Прикрийся мідною горою..."
(12 рядків) домінують дві рими: 1) горою - мною - габою - сестрою - мною - горою;
2) оббий - голубий - горовий - оббий. Уже самі ці ряди мають кільцевий характер, адже слово, яким рима відкривалася, стає і завершальним у її ланцюгові.
Вірність автора принципу збереження рими виявилася навіть у тому, що дві поезії, розміщені у збірці поряд ("О, скільки слів, неначе поторочі..." та "Як моторошний сон ці дні і ночі..."), мають по два ряди спільних рим.
Окрім того, в "Палімпсестах" є зразки майстерного використання внутрішньої рими. Один із них - твір, що складається всього з двох рядків:
Ще й до жнив не
Loading...

 
 

Цікаве