WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особливості інтерпретації І.Костецьким теми двійництва - Реферат

Особливості інтерпретації І.Костецьким теми двійництва - Реферат


Реферат на тему:
Особливості інтерпретації І.Костецьким теми двійництва
Ігор Костецький (автонім його Ігор В'ячеславович Мерзляков) один з найоригінальніших письменників ХХ сторіччя. Емігрант швидше за покликанням душі, ніж через примус долі, він виписався у самостійного автора лише у Німеччині, у межах діяльності МУРу отримав визнання як критик і активний пропагатор модерністичних течій. Творчість І.Костецького стоїть на перетині багатьох літературних рухів, які відігравали роль провідних у ХХ столітті. Через це однозначно визначити стильову та напрямкову приналежність письменника є неможливим. Характеризуючі творчість І.Костецького, С.Павличко вживала термін "нігілістичний модернізм" [23, 345], а Ю.Шерех, сучасник та добрий знайомий письменника, зауважував, що він, І.Костецький, з часом має перейти з табору модерністів до табору органістів [30, 176]. Багато дослідників творчої спадщини письменника наголошують на присутності у його творах елементів експресіонізму [2, 41], [31, 530], [22, 57],
екзистенціалізму [21, 171] сюрреалізму [31, 530], [3, 189], [6, 423] дадаїзму [31, 530], формалізму [27, 20], драми абсурду [21, 170], [8, 13], [5] та інших напрямів. Деякі дослідники говорили також про наявність у його творах елементів постмодернізму [8, 13], [21, 176] та про те, що ключовим поняттям до творчості І.Костецького є полістилізм [3, 197]. Сам письменник значив свою творчість як моральну, дидактичну, засадниче релігійну [26, 39] і серед своїх свідомих та підсвідомих впливів називав твори та стильові авторські прийоми Дж.Дос Пассоса, Е.Гемінгвея, Г.Броха, Д.Джойса, Ю.Яновського [13, 144-145], М.Гоголя, Г.Кайзера,
Штернгайма [7, 136]. Творчість письменника, яка хоч і зазнала впливу великого спектру модерністичних рухів, опинилася у центрі перетину двох напрямків - експресіонізму та екзистенціалізму, які визначили темарій, засоби творення характерів персонажів, структуру, стиль.
Предметом аналізу у статті ми обрали особливості інтерпретації І.Костецьким мотиву двійника як у прозових творах (на прикладі текстів "Тобі належить цілий світ", "Перед днем грядущим", "Поїзд раз-у-раз спинявся", "Шість ліхтарів і сьомий місяць", "Повість про останній сірник", "Ціна людської назви", "Божественна лжа"), так і у драмах (таких як "Близнята ще зустрінуться" та "Спокуси несвятого Антона"). Нашим завданням є висвітлити основні риси мотиву двійника в експресіоністичній традиції та з'ясувати особливості інтерпретацій його І.Костецьким.
Поява мотиву двійника в експресіоністичній літературі була зумовлена зацікавленням експресіоністів внутрішнім світом індивіда [20, 74] і являла собою особливий варіант проекції особистісного "я" людини [29, 81], відділення "я" від "воно" для встановлення зв'язків із зовнішнім світом та іншими елементами психіки [29, 82]. У конфлікті між героєм і його двійником чітко вимальовується ситуація "маска - самість" [29, 82-83]. Традиції мотиву роздвоєння людського "я" на екзистенційне, буттєве і на "я" видимості, ілюзії [29, 81] були, з одного боку, продовженням традиції літератури ХІХ століття, що реалізувалися у творчості таких письменників, як Е.-Т.-А.Гофман, А.Шаміссо, Г.-Х.Андерсен, Й.-В.Гьоте, Г.Гайне, Г.Мопассан, О.Вайлд, Е.По тощо. А, з іншого боку, мотив двійника сягав своїм корінням і теорії психоаналізу, зокрема роботи З.Фройда ("Незатишне") та його послідовника О.Ранка ("Двійник") [29, 81]. Останній зокрема вказував на спільні ознаки тих історій, які мали в своїй основі мотив двійника [29, 82]. Так, суб'єкт завжди є чоловіком. Він обов'язково конфронтує зі своїм двійником, і ця конфронтація найчастіше починається зі зникнення тіні персонажа або відображення у дзеркалі. Як правило, бачити свого двійника може тільки суб'єкт. З одного боку, двійник прогнозує ряд ситуацій, які мають негативні наслідки для суб'єкта, а, з іншого боку, виконує його приховані і стримані бажання, чинить те, на що суб'єкт ніколи б не зважився, і в цьому плані двійник виступає в ролі звабника. У кінці твору протагоніст вбиває свого двійника, разом з тим вбиваючи і себе. Особливого поширення згаданий мотив мав у драмі експресіонізму. Репрезентативними щодо цього є п'єси "Людина із дзеркала" Ф.Верфеля, "Корал" Г.Кайзера, "Бідний кузен" Е.Барлаха тощо.
У творчості І.Костецького окреслений нами експресіоністичний варіант мотиву двійника зазнає значної інтерпретації. У своїх прозових творах письменник зберігає протистояння двох персонажів, проте замінює антагонізм суб'єкта і його тіні або відображення у дзеркалі на протиставлення героя та антигероя, двох окремих особистостей. Необхідно зауважити, що у використане вище поняття "антигерой" нами не вкладається жодного негативного смислу. Мається на увазі антагоніст персонажа, людина, що протистоїть головному героєві за рядом ознак. Єдиним винятком з поданої нами схеми є твір "Тобі належить цілий світ", самим автором названий притчею [17, 138]. Побудований за законами вказаного жанру, твір містить у собі протиставлення не двох персонажів, а героя "до перетворення" і "після".
Об'єднані спільними рисами, герой та антигерой не сходяться в головному: якщо герой, проходячи через певну ситуацію, переживає катарсис, то антигерой, потрапляючи до тієї самої або дуже подібної ситуації, не змінюється. Є всі підстави говорити про те, що в результаті вказаного перебігу подій, головний герой, обираючи власну сутність, від існування переходить до буття [25, 438], тоді як антагоніст виявляється неспроможним до зміни через екзистенційну ситуацію.
Між героєм та його антагоністом часом існує непорозуміння (наприклад, твір "Поїзд
раз-у-раз спинявся": Орися Федорова хоче, щоб Пилипенко сидів поруч із нею, але він не може цього зробити, бо світ завалиться), іноді - неприязнь (наприклад, у творі "Шість ліхтарів і сьомий місяць": Леся не відчуває глобальної зміни, яка сталася зі Стецем Германовичем і не може перемогти у собі підсвідому антипатію до зовнішності героя). Проте ні не ненависті, ні бажання позбутися один одного між героєм та антигероєм немає. Більше того, у творах І.Костецького антигерой може ставитися до свого антагоніста зі співчуттям (наприклад, у творі "Ціна людської назви": Павло Палій розуміє усю прикрість становища Павла Павлій-Карпиги), може намагатися йому допомогти (наприклад, у творі "Перед днем грядущим": професор прагне врятувати Ярослава Левицького від неминучої загибелі і йде задля цього на певний ризик) або захоплюватися його вчинками (наприклад, твір "Повість про останній сірник": Хосе Оттава віддає належну шану Джефрі Мельнику). Крім того, якщо стать героя І.Костецьким фактично не змінюється: як і персонаж експресіоністичних творів, він чоловік, то на місце антигероя письменник подекуди позиціонує жінку (Орися Федорова у творі "Поїзд раз-у-раз спинявся", Леся в оповіданні "Шість ліхтарів і сьомий місяць", Валюшка з новели "Божественна лжа").
Спираючись на засади так званого "месіанського експресіонізму", який проповідував ідею нової людини [9, 43],І.Костецький бачив головним героєм своїх творів сильну
особистість [4, 30], яка прагне абсолютних цінностей [24, 38] і є носієм божественного
початку [1, 119]. Ці якості і допомагають персонажеві подолати кризову ситуацію, перемогти негативні фактори, піднятися над обставинами. Ми вже говорили про те, що, переживши критичний момент, персонаж починає ставити перед собою значну мету - врятувати країну, захистити людство, втримати на плечах всесвіт, відкрити істину про людину, донести правду до кожного на землі.
Дія таких прозових творів - найчастіше невеликого обсягу [28, 106] - відбувається за умов сучасних письменнику Німеччини ("Поїзд раз-у-раз спинявся", "Ціна людської назви", "Божественна лжа", "Шість ліхтарів і сьомий місяць"), Латинської Америки ("Повість про останній сірник") або України часів Другої
Loading...

 
 

Цікаве