WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Екзистенціальні пошуки української людини в романі І.Багряного “Людина біжить над прірвою - Реферат

Екзистенціальні пошуки української людини в романі І.Багряного “Людина біжить над прірвою - Реферат

себе руки. Тому тим дороговказом, на який так чекав Максим, виявилася звичайна отрута. Але і її Соломон не наважився принести, бо: "тепер маю ідею Бога!" [2, 38]. Максим в такому виборі, як отрута, а отже - самогубство, бачить зовсім інше: " шкода, що ви не принесли ціянкалію. Ним при нагоді можна б принаймні врятувати честь. Честь, професоре!" [2, 39].
Соломон на запитання "Чи варто жити?" відповідає, що не варто. Максим Колот також відчайдушно шукає відповіді на це запитання: "Гірше те, що душа його розгублена й квилить над безоднею чорної, найчорнішої зневіри в усьому, в що можна людині вірити, - вона опинилась без найменшого опертя. І не знає - для чого бігти..." [2, 11]. Тут автор торкається одразу декількох базових понять екзистенціалізму - "екзистенціальної" (особистісної) істини, смерті, ситуації вибору. А.Камю з цього приводу в есе "Міф про Сізіфа" стверджував: "Є лише одна справді серйозна філософська проблема - проблема самогубства. Вирішити, варте чи не варте життя, щоб його прожити, - означає відповісти на фундаментальне питання філософії. Усе інше - ... є другорядним" [6, 223].
Головні герої роману "Людина біжить над прірвою" мають протилежні світоглядні позиції і на їх основі здійснюють свій вибір. Смерть як вихід з існуючого порядку речей не задовольняє обох. Максим обирає змагання зі світом, Соломон черговий раз намагається пристосуватися до несприятливих обставин абсурдного світу. Професор врешті-решт став спільником слідчого Кутузова в обвинуваченнях, які означали вирок і страту для багатьох запідозрених, зокрема й для Максима: "Він був тут, явно рятуючись від "общего числа" [2, 75]. Це і був його особистий вибір. Може й ганебний, з точки зору суспільної моралі, але вибір.
Максим всією душею відчуває безперспективність хробачої філософії Соломона, бо вона залишає людину без віри. Але після цієї розмови, він розуміє, що й сам залишився наодинці зі своїми проблемами у цьому світі: "Він був сам. Він був сам, самісінький, як палець. Сіра людина, здана сама на себе, зовсім-зовсім покинута напризволяще. І душа його - самотня, здатна також сама на себе, одинока душа" [2, 246].
У творі І.Багряного тема самотності тісно переплітається з темою смерті. Максим втечею з колони смертників рятує собі життя, та не має певності щодо причин залишатися в живих. Його душа в розпачі, і він не хоче боротися за своє життя, часом йому здається, що Соломон мав рацію: "Звалені в купу, в звалище, всі ці істоти (а це вже були тільки істоти - ні, пісок пустель!) помалу втрачали зовсім свою людську подобу. Максим давно знав, що людина в певних обставинах може швидко звіріти, обертаючись часом у тварину. Бачив це сам не раз. Але так оголено й у такому темпі й масштабі... В тюрмі панувала ядуха, злоба" [2, 141]. Вибір між життям і смертю наводить головного героя на думку, що в смерті немає нічого героїчного, а жити наперекір всьому світу і є насправді виявом героїзму: "То не штука вмерти, а от штука не вмерти, хоч би й під натиском усього пекла! Встояти проти нього !.." [2, 222].
Тема самотності людини в світі розкривається ще й за допомогою образу Христа, який у романі постає звичайною самотньою людиною. "То не Бог! То тільки, тільки людина. Самотня, боса, простоволоса. В рубищі, в ганчір'ї, з натрудженими, побитими ногами, всіма забута й покинута, - поставлена над безоднею. Людина, яку ніхто не може врятувати..." [2, 169]. Максим, згадуючи Христа, приходить до висновку, що у Христа принаймні було до кого гукати: "Зданий на безглузді диявольські муки, перед загибеллю він уздрів свою самотність. І звідси той страшний крик передсмертний. Крик людини, яка безмежно вірила та й зірвалась перед смертю в безмежний розпач, втративши відразу все, покинута на розтерзання, на глум і муки. Але Він мав усе-таки до кого гукати..." [2, 246].
Максим Колот також відчуває справжню екзистенціальну "богозалишеність", коли усвідомлює, як Христос сподівався, що Бог "його все-таки не видасть на муки. Вірив" [2, 246]. Якщо вже за Боголюдину не заступився Батько, то що робити головному героєві, простій людині, за яку нема кому заступитися: "А от він, Максим, не має. Щодо заступництва, то в нього не було нікого. Нікого!" [2, 246]. Максим від такої думки впадає в розпач: "Ще трішки, ось-ось, і має статись найстрашніше - втрата остаточно віри в людей. Тоді прийде катастрофа" [2, 246].
Тема "межової ситуації" є наскрізною для цього роману. Випробування, що їх проходить головний герой, можна розглядати як свідомий "бунт" проти законів світобудови. Ці теми є провідними в філософії екзистенціалізму, яка розглядає поняття "бунту" і "межової ситуації" як шляху до самоаналізу, самозаглиблення людини. А. Камю стверджував, що "бунт є постійна даність людини самій собі. ... Бунт є впевненістю у переважаючій силі долі, але без смиренності, що зазвичай її супроводжує. Цей бунт надає життю ціни. Стаючи рівним за тривалістю всьому існуванню, бунт відновлює його велич" [6, 260].
Під час перебування у подібній "межовій ситуації" Максим Колот немов потрапляє до віртуального світу, де продовжує уявні дискусії із Соломоном і чує голос загиблого італійського солдата, який кличе його вперед: "Аванті!" - повторює голос уперто й бринить, віддаляючись. І вже здалеку-здалеку кличе, благає, велить: "Іди... Ходім... Я тебе виведу..." [2, 247]. Цей голос не дає головному героєві можливості зупинитися і примушує йти все вперед і вперед.
Тут автор виходить на проблему автентичності людського існування, яке має сенс лише тоді, коли людина робить вибір і відповідає за нього. Поряд із цією проблемою письменник торкається питання "націленості" людини на майбутнє і самореалізації в ньому. Максим Колот і Соломон зробили свій вибір, а істинність їхніх теорій перевірилась життям. У результаті кожен з них відповів за обраний шлях: Соломон добровільно пішов із життя, а Максим залишився жити. Для головного героя людина уособлює здатність індивідуальності на активне протистояння світу: "Людську душу, творчу душу не можна ані замкнути в тюрму, ані вбити її з гармат..." [2, 287]. Віра в людину ледь жевріє, проте Максим відчуває, що вона не щезне ніколи: "Я буду вмирати, та поки моє серце в мені, я буду шукати шляхів до іншого серця, сповнений великої віри в неспалиму купину людської любові, дружби й братерства - братерства приречених на великі страждання, але й на велику, на безумну радість - радість тріюмфу над смертю, над злом, над чадом вічної тьми й загибелі..." [2, 286]. Сили змагатися потрібно шукати в середині самого себе: " душа так нагло вирвалась із полону, заметушилась, випросталась на всю велич над страшним проваллям і відчайдушне поривалась угору, розгортаючи крила для лету" [2, 169].
Слід підкреслити, що філософи-екзистенціалісти питання самореалізації теж пов'язували із майбутнім. Вибір головного героя, що звернений у майбутнє, - жити на цій землі понад усі перепони.Нехай світ постійно загрожує життю, проте воно є безперервним, бо джерело його любов: "Невмирущим є все, що здібне любити. В любові тріюмфує над чорною тьмою світ - сонячний, прекрасний, божественний світ. Завжди живе
Loading...

 
 

Цікаве