WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → “Олітературнення” Голодомору в малій прозі двоколійної літератури - Реферат

“Олітературнення” Голодомору в малій прозі двоколійної літератури - Реферат

письменник-аналітик, пояснив особливості внутрішньогобуття голодної дитини, коли вже "дівча більше тепер тужить (ніж за рідною матір'ю - Н.Т.)... за шматком, бодай і чорного, зацвілого-сухого, хліба" [11, 126]. Епік увів також у оповідання видіння Катрі задля відтворення стану її душі: "Хліб! ... великий ... мабуть, пухкий і теплий ще" [11, 127] у батькових руках - це одночасно сенс буття малої героїні і fata morgana, яка перетворилася на "високий, закошлатений вітрами й порохом
будяк" [11, 127], а "все бажане, їстівне розломилося й убезвість розлетілося ... із страшним дзенькотом і грюкотом" [11, 128].
Через майстерні діалоги та полілоги, що передали вихоплені з дійсності окремі епізоди, постала реальна картина голодного радянського сільського буття. Найвдалішим, на нашу думку, є розмова батька Катрі та "трьох телепнів" [11, 132] із хлібозаготівельної комісії. Гостра іронія селянина увиразнила трагічність зображуваних подій. Зокрема, на "завчений
(бездумно - Н.Т.) із політграмоти улюблений заклик" [11, 132] - "Пролетарі всіх країн, єднайтесь!" він у дусі "чорного гумору" відповів: "Єднаємося, хіба не бачите, як єднаємось усі на цвинтарі" [11, 132].
У "Чорній хустці" домінує авторське слово, яке органічно інтегрувалося з ладом вислову і думання персонажів, набувши форми невласне-прямої мови. Використанням яскравих мазків компенсується відсутність передісторії подій . Так, про життєві негаразди малої Катрі та її батька (смерть матері, голод) читач дізнався завдяки акцентуванню уваги на художніх деталях. Це "картопляні кришки" ("вони такі дрібні й крихкі, що їх ніяк не можна позбирати і стиснути докупи" [11, 126]), порожня та непривітна оселя, самотність героїні (у творі часто звучить прийменник "сама"), "чорна хустка з пишними поплетеними китицями" [11, 141] - єдине, що залишилося в хаті від матері. Поліфункціональні подробиці дозволили відтворити швидкоплинність почуттів героїні, передати найтонші порухи її душі, динаміку думок.
Організаційним центром розгалуженої системи мікрообразів у новелі виступає предметна деталь (чорна хустка). Винесена автором у заголовок, вона підкреслила емоційно-смислову єдність тексту. Повторюючись у різних комбінаціях, деталь щоразу набувала нових семантичних відтінків, що в кінцевому результаті призвело до усвідомлення її глибокого символічного підтексту. За Понеділком, чорна хустка - символ матері, прощання, скорботи, а також постійне нагадування про трагедію не лише малої Катрі, а цілої нації, часточкою й уособленням якої є маленька героїня. Хустку використано у новелі як умовну форму узагальнення, сконцентрованого вияву архетипів, на рівні яких зберігаються головні коди національної пам'яті про етноцид: "з тих пір ... (з часу трагічної смерті дівчинки, як постійне нагадування про голодомор - Н.Т.) на білому хресті тріпочеться-гойдається чорна подерта хустка" [11, 147].
Характерною прикметою оповідання "Обід собачий" зі збірки "Диво в решеті" (1975) Миколи Понеділка, як і "Чорної хустки", є те, що у них розвиток подій відбувається навколо одного тематичного образу, який епік виніс у заголовок. Твір характеризується виходом у незавершену дійсність, життя "виривається" окремими картинами замість "заокругленості", "історії" (Н.Шумило).
Після експозиційного зачину, що дає уявлення про життя малого українського села у "пахощах невідомих могил" [12, 333] і Країни Рад загалом, "фокус" зображення зосереджується на двох родинах (голови сільради Віктора Смирнова та вдовиці Мотрі). Автор ампліфікував подієвість сюжету за антитетичним принципом: ситість і достаток першої сім'ї контрастують з голодом і жебракуванням іншої, промовисті лозунги про щасливе буття на фасаді будівлі сільради та "тіні - не тіні, а люди. і похорон без сліз і криків" [12, 333].
Антигуманність, моральну ницість керівника села та його дружини Мусі белетрист показав, не вдаючись до глибокої психології, обмежуючись характеристикою їхньої зовнішності (очі Віктора Смірнова - "засмальцьовані і пухлі" [12, 333], його дружина - "повнолиця і губи лійкою" [12, 334]) та побутових вчинків - жування котлети з одночасним наріканням на напівголодне існування та відсутність зерна. Реалії побуту родини місцевого керівника різко контрастують з голодною автентикою життя селян. Для її увиразнення автор використав не лише численні натуралістичні подробиці, хоча він нерідко епатує ними читача, а й "справжній, український, міцний і гострий гумор" (І.Бондарчук) у формі фольклорних паремій та частівок, які лунають з уст сторожа Пилипа. Микола Понеділок, моделюючи голод українського селянства, уміло поєднав високу емоційну напругу з глибоким аналізом зображуваних явищ і подій.
Вправним самобутнім майстром, вірним принципам мистецького документалізму і правди про радянську дійсність, виявився у малій прозі Василь Чапленко. Вплив новелістичної школи В.Стефаника і М.Коцюбинського на творчу манеру Чапленка яскраво помітний у його прагненні пізнати незбагненні таємниці психіки людини, у багатстві кольористики, ліричному характері обдарування. Їх єднає уміння знайти тверді основи людського буття, глибше осягнути безперечні істини.
Василь Чапленко рокрив тему етноциду в автобіографічному оповіданні "Зойк" (1957), що починається прибуттям сина з міста у село до батька. Зображення традиційного просторового орієнтиру - дому, людської оселі - підпорядковане в творі єдиній художній меті правдивого й естетично дієвого відтворення трагедії української нації на синекдохальній підставі мотивів хати-труни, руїни ("В хаті було мертво. Це була трупарня" [14, 41]). Однак "єдиний оборонець" [14, 40] не зміг урятувати всіх - від голоду помер батько (до речі, Чапленків батько, як і згадана вже сестра, померли з голоду навесні 1933 р.) Опис померлого глави сім'ї досить виразний: "Як укладали батькове тіло в труну, я ... гидливо стенувся: на чолі лізла гидка біла... (воша - Н.Т.)" Неонатуралістичний епітет "білий", у літературі ХХ століття (від Лорки до Гемінґвея) колір смерті, через опис безкровної воші на мертвому підкреслює жах голодної смерті.
Природа у творі (як і в М.Коцюбинського, В.Стефаника) постає крізь призму сприйняття її героєм твору, тому є абсолютно суб'єктивованою, емоційно-настроєвою. Як і ліричний герой Стефаника, оповідач Чапленка пропускає бачення природи через власний душевний стан, емоції, настрій, враження, тобто природі делегується певний емоційно-почуттєвий фон бачення літературного героя. Оповідь увібрала узагальнену відчайдушну скаргу головного персонажа, подану в дієвих експресіоністичних стильових контурах: "я звів руки над головою, як перевесла, і втопив очі у криваве море заходу. Там божевільне сонце, як велетенський пухир, наливалося червоною кров'ю, і звідти небо кололось, як кривава рана. Гукнув з усієї сили" [14, 43]. "Це був зойк мого розпачу" [14, 43] - підсумував автор екзистенційне визнання героєм власного безсилля.
Замкненість у власному "Я", що існує в напрузі
Loading...

 
 

Цікаве