WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Художнє осмислення проблеми минувшини у романі Н.Королеви "Quid est veritas?" ("що є істина?") - Реферат

Художнє осмислення проблеми минувшини у романі Н.Королеви "Quid est veritas?" ("що є істина?") - Реферат


Реферат на тему:
Художнє осмислення проблеми минувшини у романі Н.Королеви "Quid est veritas?" ("що є істина?")
До аналізу творчості Наталени Королеви зверталися такі дослідники, як С.Андрусів, В.Антофійчук, І.Голубовська, О.Копач, О.Мишанич, Н.Мафтин, Р.Набитович, А.Нямцу, І.Остащук, Ю.Пелешенко, Р.Федорів, В.Шевчук та ін. Останнім часом ряд молодих вчених - Т.Попова-Мозовська, К.Буслаєва - досліджують деякі аспекти прози Н.Королеви. На наш погляд, слушним є міркування І.Голубовської, що "в літературатурознавстві більше уваги приділяється функціонуванню євангельських мотивів, сюжетів та образів в українській літературі, а менше - проблемі теорії жанрів художньої християнської прози" [1, 1]. Тому в нашій статті ми спробуємо художньо осмислити проблему минувшини у романі Н.Королеви "Quid est Veritas?" ("Що є істина?"), розкрити своєрідність оповідної манери письменниці в ньому.
Для розуміння як творчості Н.Королеви в цілому, так і кожного з її творів, у тому числі й роману "Що є істина?", важливе значення мають погляди письменниці на найзагальніші проблеми минувшини, які відзначаються помітною індивідуальною своєрідністю й безумовною суспільною значущістю. Зведені докупи, вони утворюють певну цілісність, яку можна навіть розглядати системно - як свого роду спонтанно, напівпідсвідомо сформовану, хоча й не сформульовану відповідним чином історичну концепцію. Якщо говорити про неї в цілому, слід зазначити, що ця система поглядів покладена в основу історичних творів Н.Королеви, зокрема, роману "Що є істина?", виразно зорієнтована на легендаризацію подій минулих часів, виведення їх за рамці вузько причинно-наслідкового розуміння й сприйняття. Засади для такої легендаризації не привносяться до тексту роману "ззовні", а логічно виростають на ґрунті історичної оповіді з не приховуваним, а, навпаки, всіляко підкреслюваним авторським акцентом на змалюванні оригінального історичного колориту та насиченості й навіть, можливо, часткової, енциклопедично означеної перенасиченості історичними реаліями.
Під перенасиченістю в даному випадку слід розуміти присутність у тексті твору, починаючи навіть з кожного окремо взятого речення, великої кількості мало - або й узагалі невідомих для "середнього" читача речей і деталей, без правильного розуміння змісту яких недоступним або викривленим може виявитися зміст усього речення чи оповідного фрагменту.
Значна з огляду навіть на суто кількісні показники частина романного простору заповнена діалогами, описами побутових деталей й картин матеріального світу, що створює загальне враження сконцентрованості оповідача на предметно-подієвому боці зображення. Проте перше прочитання швидко розкриває свою обмеженість, дає уявлення лише про зовнішній аспект ідейно-образного змісту, яким він далеко не обмежується й не вичерпується.
На глибшому, наближеному до того, що визначає сутність явища, рівні рецепції роман Н.Королеви виявляє відомий з досвіду світової літератури різних епох принцип неодмінного виявлення у повсякденному - вічного, співвіднесення дня сьогоднішнього з історією людства та вічністю. Під історією авторка розуміє не тільки й, мабуть, не так сукупність певних документально зафіксованих відомостей, як все те, що протягом століть і тисячоліть встигло перетворитися на легенду, що її Королева сприймає за інформацію, достовірнішу від будь-яких документів.
Події, предмети, явища, особи у більшості випадків піднесені у неї над реалістично-побутовим рівнем повсякдення, збагачені й ускладнені легендарно-міфологічним або й містично-фантастичним пафосом. Фантастика як виявлення надприродного, в існування й реальність якого можна вірити чи, навпаки, не вірити, при цьому доповнює легенду, надаючи їй нового звучання, а також додаткових змістових нашарувань й виводячи її на якісно новий рівень.
Помітним і неодмінно присутнім на будь-якому рівні, у будь-якому елементі ідейно-образного змісту твору вважається також і символічний струмінь, зорієнтований на християнську модель світу. Символіка твору Королеви вирізняється своєю глибиною, оригінальністю і співвіднесеністю, крім християнства, з історичними атрибутами та реаліями, тобто - "матеріальністю". Символічною, як показують подальші події, описані у романі, виявляється уже одна з перших сцен твору, в якій архитект Евенцій під час землетрусу гине у відбудованому ним же самим амфітеатрі, перетвореному під дією стихії (до речі, розділ так і називається: "Рухи стихії") на штучне озеро.
Евенцій "стрімголов" летить у басейн-озеро і назавжди зникає у водовороті, що утворився на тому місці, де щойно була розміщена арена. Наприкінці роману приблизно так само, як Евенцій, мимоволі пірнувши під впливом (чи, можливо, тиском) стихії у воду, загине й Понтій Пілат. Загине, щоб, на відміну від Евенція, незабаром відродитися. Показово, що летітиме він у розбурхану річку "сторчголов", тобто так само, як і Евенцій.
Будь-який епізод твору, незалежно від першого його прочитання, розкривається зрештою як складник загальної картини, в основу якої покладено авторське трактування минувшини як легендарної доби на межі передісторичної доби й нового часу. Від цього події й образи роману набувають універсального звучання й змісту, починають сприйматися як своєрідна модель, на основі якої розвивається усе, що було згодом.
Для Н.Королеви легенда, незалежно від того, чи вона євангельська, чи уснопоетична, містить у собі, найдостовірнішу картину минулих подій. При цьому сама письменниця спеціально наголошувала на тому, що всі події й явища, про які розповідається у романі, "освітлено з погляду тодішнього світу ще не християнського, а поганського або
юдейського" [2, 8]. Це уточнення розкриває ще одну характерну рису авторського погляду на те, що відбувається у творі: незбігання світу євангельських оповідей та світу дохристиянських уявлень і переконань, котрі, в принципі, мали б з огляду на приналежність роману до розряду історичних утворювати певну діалектичну цілісність, хоча й, безумовно, внутрішньо суперечливу. "Легенда се не історія, - зауважував І.Франко. - Та проте воно не парадокс, коли один із новіших учених говорить, що не одна легенда має в собі більше правди, ніж не одна історія. Все діло в тім, щоб
Loading...

 
 

Цікаве