WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Засоби втілення морально-етичних проблем у романах В.Підмогильного «місто» та Гі де Мопассана «Любий друг» - Реферат

Засоби втілення морально-етичних проблем у романах В.Підмогильного «місто» та Гі де Мопассана «Любий друг» - Реферат

розвитку людини, яка потрапила до незнайомого раніше середовища, зображення зовнішньо-суспільних обставин відіграють у цьому контексті другорядну роль. В.Підмогильний як тонкий психолог творить складний психотип людини, що шукає власного щастя не в навколишньому середовищі а в собі. "Герой постійно шукає в своїй уяві іншого світу - світу кращого, який доповнює і довтілює дійсний світ [6, 17]. Степан Радченко в цьому аспекті є досить неоднозначним, психологічно суперечливим образом. З одного боку, персонаж має реальну мету здобути місто, а з іншого - звичка до самозаглиблення створює певний ідеальний простір його духовного буття, протиставленого реальності.
Фінали романів В.Підмогильного "Місто" та Гі де Мопассана "Любий друг" вагомо різняться між собою. Завершується твір французького митця так як можна здогадатися з погляду досвідченої читацької логіки: "Увесь Париж дивився на нього і заздрив... І йому здалося, що він одним стрибком здатний перескочити від дверей до церкви Мадлен, до дверей бурбонівського палацу" [1, 401]. Але В.Підмогильний і у фіналі не зраджує свої філософії , не зраджує своїй філософській глибині: "Тоді, втиші лампи над столом, писав свою повість про людей" [7, 222].
У контексті новоєвропейської естетики модернізму з її філософськими концептами, типологія ідей роману Гі де Мопассана "Любий друг" та В.Підмоглильного очевидні. Абсурдність, ірраціоналізм навколишнього світу, "нудота", яку відчуває людина при зіткненні з ним, страх перед майбутнім, відчуття непотрібності, самоти, відчуженості, актуалізація пошуків сенсу буття, загострення проблеми самогубства - всі ці екзистенційні проблеми намагається розв'язати як В.Підмогильний так і Гі де Мопассан. Обидва автори не просто створюють характери персонажів, вони зображують психологічно довершені та логічно обґрунтовані образи людей в їх безпосередньому зв'язку з навколишнім середовищем (у обох романах воно репрезентоване великими столичними містами зі своїми законами та принципами). У обох романах постають типологічно близькі проблеми - сенсу людського буття, призначення людини.
Концептуально важливий образ як "Міста" так і "Любого друга" - образ міста (у Підмогильного - це Київ, Мопассана - Париж). Цей образ письменники змальовують у конкретних часово-просторових ознаках, з чітко окресленим хронотопом. Обом авторам вдається зафіксувати особливості тодішнього побуту, характерне культурно-мистецьке життя як Києва, так і Парижа. Майстрам у повній мірі вдалося влучно відтворити всі верстви населення: від звичайної "сірої маси" до "пишної еліти". Л.Ставицька зазначає: "Образ міста - ключовий у романі; його еволюція віддзеркалює духовну еволюцію головного героя" [9, 55].
В.Підмогильного найбільше турбує відчуженість героя в місті-мегаполісі. Відчуження-"нудота" виникає у Степана Радченка, з перших кроків абсурдного міського життя для нього "все навкруги дивне і чуже. Він бачив тир..., ятки з морозивом, пивом, квасом, перекупок... Так звичайно тут є, так було... так буде і надалі. І всьому цьому він був чужий" [7, 154]. Цей стан відчуженості, настрашеності Радченко відчуває і вдруге, побачивши за вітриною гору книжок і серед них - лише одну читану: "В них немов зосередилось все те чуже, що мимоволі лякало його, всі небезпеки, що він мусів побороти в місті"; герой відчуває себе "посланцем, що виконує надзвичайно важливе, тільки чуже доручення" [7, 125]. Отже, завдання, накинуте зверху, думки не власні, а нав'язані, надиктовані зовнішньою, офіційною системою; герой намагається виконувати поставлені завдання, не усвідомлюючи, що має право й на власну думку, дію тобто проявляє "нещирість", дволикість: "Його рішення звичайно оформлені на підставі того, що загальноприйняте або що популярно думати" [8, 32].
Відчуження й нудота є вічними супутниками головного героя "Любого друга" Дюруа. Ці відчуття посилюються зовнішнім абсурдним, хаотичним життям міста, яке лякає героя й викликає ненависть, змушує заприсягтися побороти місто з його безглуздими законами життя. Відчуження: є "явище суто психологічне, це внутрішній конфлікт, це неприязнь до чогось, що ніби перебуває поза людиною, але пов'язане з нею нерозривно, це перешкода, створена самою людиною для відмежування, відгородження від світу, але вона не захищає людину" [9, 54]. Cаме тому відчуження Радченка з "Міста" В.Підмогильного набуває агресивного характеру: він вірить, що покликаний докорінно змінити місто.
Спершу герой Підмогильного ще має віру у швидке оновлення міста, замінення абсурду новим ладом, власну неабияку роль в цьому. Це не дивно, бо "крамарі, безглузді вчителі, безжурні з дурощів ляльки" [7, 78] - все це колишнє життя, що стало вочевидь абсурдним, бо революцією його позбавлено внутрішнього кістяка, стрижня, приречене на загибель не тільки з точки зору героя, а й самої радянської системи. Але промовистим є те, що й теперішнє життя Степан сприймає як абсурдне, бо гасла і дії партійних керівних органів не збігаються, а то й взаємо виключаються. Радченко починає усвідомлювати нещирість інших, хоч ще вибудовує для себе ілюзії, самоомани, які перетворюються на нездійсненні сподівання. Так, він вступає до інституту, бо село покладає на нього великі надії, починає бурхливу громадську діяльність (щоправда, через рік, відчувши знову нудоту, байдужіє до цього і, чи не вперше, проявляє свою волю, щирість: "А чого я туди піду? Ну навіщо йому той інститут?" [7, 111]. Або, бажаючи "вибитись" у письменники, починає писати, переконуючи себе, що в нього це вийде не гірше за інших; та коли йому не вдається написати задумане, знову сприймає це як зовнішній наказ, не усвідомлюючи себе вільним, здатним це покинути, відчуває себе "навіки засудженим... на цю кару, на спокуту за нерозважливу вигадку написати оповідання. Засуджений на отакі спалахи, що будуть зрушувати й пустошити його душу, завдавати непоборної нудьги, викликати гнітючу відразу до себе, до життя, до людей" [7, 128]. Ще одним проявом нещирості Радченка є його намагання уникнути відповідальності за свої твори, підписуючись зміненим ім'ям. Але всі його спроби відгородитися од зовнішнього за допомогою нещирості, "подвійного дна", "маски", марні - кризовий стан супроводжується нудьгою та наростанням відчуження.
Відчуття відчуженості свого героя Підмогильний, як і Мопассан, майстерно передає, воздвигаючи скляну стіну між ним та світом: "він підійшов до скляних дверей аудиторії. Він дивився на лави, густо обсаджені молоддю, на лектора... спостерігав там знайомі рухи уваги, недбалості, непорозуміння... і те каяття, що допіру мучило його, зів'яло від подиху чужини, що він віяв з усієї обстави. Хлопець здивовано відійшов і озирнувся,побачив усе зміненим і таким від спогадів далеким, що навіть жалю ця спотворена дійсність не була варта... Ці стіни для нього навіки чужі й гомін цей його не покличе" [7, 208].
Розгортаючи сюжетну лінію Степана Радченка, автор раз у раз вживає ключові терміни екзистенціалізму для позначення відчуттів персонажа: "чужий", "нудота", "самотність", "байдужість"; але якщо у першій частині роману ці відчуття героя, його буття-у-світі, супроводжувались мотивом переможного абсурду, то в другій вони не так різко акцентуються автором, а сам герой визнає безглуздя боротьби з абсурдом і сприймає світ таким, яким він є, - іншими словами, перетворюється на складову частину абсурду і стає на шлях
Loading...

 
 

Цікаве