WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Архетипи природи в поезії В.Вітмена та Б.-І.Антонича - Реферат

Архетипи природи в поезії В.Вітмена та Б.-І.Антонича - Реферат

122].
У Б.-І.Антонича перехід "людського світу в зелень рослинного космосу інтерпретується оптимістично як шлях пізнання, а не як шлях зникнення людини" [6, 37]. Заторкуючи таку високу філософську тему, Б.-І.Антонич прагне побороти стереотип "тлінності" людського буття та запевнити у невмирущості всього сущого, у тому числі й людини.
У своїй поезії Антонич намагався розпізнати активне й "потойбічне" буття людини через її перетворення в рослину і, таким чином, включення її життєвих сил у сили насіння, пилку, блідого кільчика, не скореного асфальтами зародка дерева" [6,38], тобто включення людини у шуканий нею абсолют, яким є сама природа, властиві їй циклічні процеси, "здатність до безкінечногосамооновлення" [4, 6]. Саме в такий спосіб Б.-І.Антонич стверджує незнищенність людського життя.
Для Волта Вітмена та Б.-І.Антонича ще однією з основних рис світосприйняття та світобачення була дорога. Образ дороги в поетиці митців є не лише "значенням далі, історичного поступу, а й символом незворотності часу, його плинності і невблаганності лету, вічності людського пориву до пізнання світу і свого місця в ньому" [2, 38]. Вони вбачали в дорозі втечу від повсякденного життя, від загалу, від загальноприйнятих норм; цей образ допомагав їм відірватися від сьогодення і пірнути у минуле та майбутнє, у потойбічне. Образ дороги виступав для митців своєрідним "вектором безмежності", який давав можливість глибше відтворити екзистенційний стан людини, для якої постійний рух стає джерелом енергії, постійним пошуком істини. У Волта Вітмена "Пісня про широкий шлях" засвідчує своєрідне землепоклонництво і стає своєрідним гімном дорозі:
Пешком, с лёгким сердцем, выхожу на большую дорогу,
Я здоров и свободен, весь мир предо мною,
Эта длинная бурая тропа ведёт меня, куда я хочу [7, 270].
У Б.-І.Антонича знаходимо:
Розгорнулась земля, наче книжка
(дороги, дороги, дороги).
Зашуміла трава і принишкла,
Простелилась нам юним під ноги.
Бо в дорогах звабливая врода
(о зелень! о юність! о мріє!)
Наша молодість, наче природа,
Колосистим ще літом доспіє [3, 117].
У Волта Вітмена дорога тлумачиться глибше: в ній акумулюються основні прагнення поета - досягти повної ідентифікації з природою. По великій, широкій, безмежній дорозі людина йде самостійно, але це не означає, що вона самотня: кожен камінець чи земля, яких торкається нога мандрівника, - це матерія, яка несе в собі зміст, якусь закодовану інформацію, адресовану кожній людині особисто. Розкодувавши її, люди зможуть проникнути у таїну минулих поколінь та передати свій досвід нащадкам:
Ты, серый булыжник нескончаемых мостовых! вы, перекрёстки,
исшарканные ногами прохожих!
Много прикосновений вы впитали в себя и втайне передаёте
их мне. [7, 271]
Головною метою вітменівського мандрівника є рух назустріч тій силі, яка б могла поєднати усі ідеали минулого та теперішнього, всі продукти творчої діяльності людини. Де і коли відбудеться ця зустріч - невідомо, але вона повинна стати постійною. Відтак невипадково стосунки людини зі світом природи та Всесвітом взагалі Вітмен зображав як зустріч двох наймасштабніших понять, що у будь-якому випадку будуть належно перевірені досвідом дороги:
Здесь я проверю сейчас все религии и философии,
Может быть, они хороши в аудиториях, но никуда не годятся
под широкими тучами, среди природы, у бегущих ручьёв [7, 273].
Життя "на дорозі", як хотілося б Вітмену, "щасливо поєднує цілеспрямованість с культом Можливості, усвідомлення індивідуальної автономії та причетності спільному потоку - руху, романтичну ідею вибранництва та демократичну ідею загальної рівності" [5, 116]. Поет стверджував, що, з одного боку, дорога - це давно проторений та відомий людям шлях, у якого, за просторовим відношенням, є початок та кінець: ставши на дорогу, людина височіє на тлі цього простору, вдихаючи досвід минулого та набуваючи власного. З іншого боку, образ дороги у Вітмена носить проблемний характер: це "великий шлях" пізнання, "шлях" у несвідоме. Саме тут земля і дорога у поета зближені через сему безмежності, безкрайності, зпроектованої на екзистенційний стан людини, яка до кінця життя знаходиться у постійному пошуку. Згодом ліричний герой В.Вітмена виокремить себе від загальної маси мандрівників, відштовхуючись від дороги та долаючи умовні бар'єри і вже не йтиме, а полетить над головною дорогою життя, яка веде до свободи:
Отныне я провозглашаю себя свободным от мнимых преград и уз,
Иду, куда вздумаю, - сам себе полный хозяин.
Большими глотками и я глотаю пространство,
Запад и восток - мои, север и юг - мои [7, 272].
Одне слово, космос архетипічного світу Волта Вітмена та Богдана-Ігоря Антонича акумульований навколо образів, які є одними з першоджерел Всесвіту (земля); акцентований на циклічності людського буття (трава) та безкінечності можливостей і прагнень людини (дорога). Всі образи несуть на собі знак відродження, "вічного повторення", що надає нації шанс для чергового воскресіння.
ЛІТЕРАТУРА
1. Андрухович Ю.І. Б.-І.Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму: Автореф. дис. . канд. філол. наук. - Івано-Франківськ, 1996. - 23 с.
2. Анісімова Н.П. Міфологічні джерела поезії Оксани Лятуринської. - Запоріжжя, 2005. - 172 с.
3. Антонич Б.-І. Поезії. - К., 1989. - 454 с.
4. Буряк О.Ф. Міфологізм художнього мислення Б.-І.Антонича та І.Калинця: Автореф. дис. . канд. філол. наук. - Кіровоград, 2001. - 15 с.
5. Венедиктова Т.Д. Уолт Уитмен // История литературы США: В 4 т. - М., 2003. - С.74-134.
6. Весни розспіваної князь. Слово про Антонича. - Львів, 1989. - 430 с.
7. Литература XX века: Библиотека всемирной литературы. - М., 1976. - 529 с.
8. Махно В.І. Художній світ Б.-І.Антонича: Автореф.дис. . канд. філол. наук. - К., 1995. - 25 с.
9. Овчаренко Н.Ф. Міфологема землі в канадській і українській прозі. - К., 1996. - 200 с.
10. Петрухіна Л.Е. Образи природи як стан екзистенції у поезії (теоретичний аспект): Автореф. дис. . канд. філол. наук. - Львів, 2000. - 19 с.
11. Юнг К.-Г. Душа и миф: шесть архетипов / Сост. В.И.Менжулин. - К., 1996. - 384 с.
12. Юнг К.-Г. Человек и его символы. - М., 1997. - 386 с.
Loading...

 
 

Цікаве