WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Є.Маланюк як представник емігрантської літератури (специфіка українсько-польського дискурсу) - Реферат

Є.Маланюк як представник емігрантської літератури (специфіка українсько-польського дискурсу) - Реферат

В.Голлендером, К.Яворським, Є.Гєдройцем, Є.Брауном, В.Бончковським, Ч.Ястшембцем-Козловським та ін., видавати збірки своїх творів, рецензувати спадщину польських та українських радянських літераторів, співпрацювати з польсько-українською пресою, брати участь у роботі літературно-мистецьких груп "Танк", "Ми", Празької поетичної школи, "вісниківської квадриги".
Між двомасвітовими війнами Варшава була найбільшим осередком еміграційного українства в Польщі. Тут перебував уряд УНР (голова Директорії - Симон Петлюра, з 1926 р. - Андрій Лівицький, у 1939-1940 рр. - В'ячеслав Прокопович), діяли Український науковий інститут, Український жіночий союз, товариство прихильників Ліги націй, Слов'янське товариство культури і мистецтва. В 1921 р. у Варшаві було засновано Український Центральний Комітет (УЦК), що допомагав емігрантам, а 15-18 серпня 1923 р. відбувся Перший з'їзд українських емігрантів у Польщі. В Алеях Уяздовських знаходився "Український клюб", де читали поезію, виголошували доповіді, організовували щороку шевченківські вечори, знайомилися з новинами української поезії і прози. Його часто відвідували Ю.Липа, Є.Маланюк, О.Теліга, Н.Лівицька.
У міжвоєнній Варшаві виходив ряд українських періодичних видань: щоденник "Українська трибуна" (1921-1922 рр., за редакцією О.Саліковського), газета "Українська Нива" (у 1926-1927 рр.), журнали "За незалежність" (1934-1938), "Нарід" (1926-1928, редактор В.Островський), "За Державність" (1925-1939), місячник "Наша культура" (1935-1937, видавець і редактор І.Огієнко), "Рідна мова" (1935-1939, за редакцією І.Огієнка); були створені видавництва ("Варяг", "Наша культура").
У Варшаві працювали такі відомі вчені, як Д.Дорошенко, І.Огієнко, П.Андрієвський, Р.Смаль-Стоцький, П.Зайцев, О.Лотоцький, В.Біднов, С.Балей, І.Шовгенів, Л.Чикаленко, М.Кордуба, маляри П.Андрусів, П.Мегик, Н.Хасевич, П.Холодний (молодший), композитор В.Божик. З українських письменників проживали Ю.Липа, Н.Лівицька-Холодна, О.Теліга, а у 1941 р. приїжджали У.Самчук і М.Чирський.
Отже, на початку ХХ ст. польська столиця виконує функцію культурно-освітнього центру української еміграції в ІІ Речі Посполитій. В "Енциклопедії українознавства" Варшава називається "четвертим середовищем літературної творчості", особливо в 30-х рр. [4, T.2, 791]. Однак, ставши генерал-губернаторством Німеччини у вересні 1939 року, Польща згортає українські програми на своїй території. Саме у Польщі 20-х років ХХ ст. утворюється українська емігрантська література.
Зокрема, Маланюк сприяв популяризації української літератури в Польщі, намагаючись спростувати її так зване "хуторянство" і зробити сприйнятливою для європейського читача. Безпосередньо контактуючи з польськими митцями, він надає їм свої поезії для перекладу і перекладає їхні твори на українську. О.Веретюк зазначає, що Є.Маланюк і П.Зайцев "були чи не єдиними з українських літераторів у Варшаві, котрі намагалися вивести з "ізоляції" українське літературне життя еміграції, що в силу політичних обставин трималася відокремлено, замкнено в стосунку до польських письменників" [1, 303]. На думку дослідниці, наявність у слов'янському родоводі Маланюка українських, польських, сербських і чорногорських коренів допомогла поету бути відкритим до іншої культури і всього чужого: "він, один із небагатьох українських письменників-емігрантів, не ізолюється у Варшаві від польського літературного життя" [1, 305].
Почавши свою літературну діяльність ще в таборах інтернованих (1920-1923), Є.Маланюк після навчання у м.Подєбрадах (Чехословаччина) активно поринає в культурно-суспільне життя польської столиці - Варшави (лютий 1929 - середина 1944), яка дала притулок багатьом емігрантам з України і де він мав можливість творчо і плідно спілкуватися з польськими митцями: Ю.Тувімом, Ю.Лободовським, Л.Подгорським-Околувим, К.Вєжинським, С.Стемповським, Є.Стемповським, М.Домбровською, Я.Лєхонєм, А.Слонімським, Й.Вітліном, Ю.Чеховичем, С.Гінчанкою, В.Голлендером, К.Яворським, Є.Гєдройцем, Є.Брауном, В.Бончковським, Ч.Ястшембцем-Козловським та ін., видавати збірки своїх творів, рецензувати спадщину польських та українських радянських літераторів, співпрацювати з польсько-українською пресою, брати участь у роботі літературно-мистецьких груп "Танк", "Ми", Празької поетичної школи, "вісниківської квадриги".
Як представник емігрантської літератури Є.Маланюк мав можливість розробляти будь-які теми, піднімати проблеми, вільно висловлювати власну думку, на відміну від своїх колег-співвітчизників, що працювали при тоталітарному режимі.
З багатьма із польських поетів у Маланюка було чимало спільного у життєвих долях: козацькі корені (Ю.Лободовський), військове минуле (Є.Стемповський, Ю.Лободовський, К.Вєжинський), поетичний дебют російською мовою (Я.Івашкевич), написання віршів цією мовою (Ю.Тувім), еміграція (Ю.Тувім, Ю.Лободовський, Є.Стемповський, К.Вєжинський), смерть на чужині (Є.Маланюк - у Нью-Йорку, Ю.Лободовський - у Мадриді, К.Вєжинський - в Лондоні), країна юності (Я.Івашкевич, Ю.Лободовський, С.Стемповський, Є.Стемповський), місце народження (Я.Івашкевич), спільні місця навчання - Єлисаветград, Київ (Я.Івашкевич).
Поезія Маланюка перегукується із творами польських митців ремінісценціями образів світової культури - античними, біблійними, середньовічними, літературними, слов'янської міфології (міф "утраченої батьківщини"), сюжетів ("Ворон" Е.По), зверненням до культурно-історичних постатей (Ю.Пілсудського, А.Міцкевича, Ф.Шопена, С.Виспянського, Ю.Словацького, М.Гоголя, О.Блока, А.Ахматової), а також захопленням російською літературою, зокрема трагічністю долі О.Блока, А.Ахматової, образом містичного міста у О.Блока тощо.
Критичні розвідки, згадки, спомини про творчу постать українського поета-емігранта Євгена Маланюка в польській та українській емігрантській пресі, в енциклопедичних виданнях Польщі відзначаються стислістю, але позитивним, доброзичливим підходом. Критики наголошували на тому, що Є.Маланюк зазнав слави українського поета-емігранта, якого найбільше перекладали польські митці Ю.Лободовський, Ю.Тувім, Є.Стемповський, Ю.Чехович, Ч.Ястжембець-Козловський, К.Яворський, Г.Заславський (Ю.Чехович) та ін.
Простеження циркуляції образно-стильових домен у циклі "Ars poetica" Є.Маланюка, присвяченому Ю.Тувіму, доводить розробку письменниками "вічних" тем, зокрема теми поетичного мистецтва, і формулювання основ власної поетики. Для цього застосовуються такі види інтертекстуальності, як алюзії, ремінісценції, цитування, подражанія-переробки перекладів з Горація, Данте Алігері, В.Шекспіра, Овідія. Зрілій ліриці обох митців
Loading...

 
 

Цікаве