WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Є.Маланюк як представник емігрантської літератури (специфіка українсько-польського дискурсу) - Реферат

Є.Маланюк як представник емігрантської літератури (специфіка українсько-польського дискурсу) - Реферат


Реферат на тему:
Є.Маланюк як представник емігрантської літератури (специфіка українсько-польського дискурсу)
Українсько-польські культурні взаємини, їх синхронізація з історією всесвітньої літератури - складний діалектичний процес. На нашу думку, специфіку українсько-польського дискурсу визначають три істотні моменти: 1) поезія Є.Маланюка як модель міжкультурної комунікації; 2) генетично-контактні зв'язки і національні міфи (сарматизм, скіфство, "еллінський комплекс"); 3) типологічні сходження і форми міжлітературної рецепції (Варшавський текст). Це ми і спробуємо накреслити в зазначеній статті.
Відчуження в польсько-українських взаєминах розпочалося опублікуванням у 1897 р. у віденській газеті "Die Zeit" Іваном Франком статті про А.Міцкевича ("Поет зради"), яку критики назвали "антипольською". Франко знайшов у творчості Міцкевича мотив зради як морально-виправдане явище. Навколо українського питання у Польщі передвоєнного десятиліття точилася гостра політична боротьба. 24 квітня 1920 р. військова конвенція між УНР і Польщею визнала армії обох держав союзниками в боротьбі проти експансії більшовицької Росії на захід. Тим часом знесилені війною супротивники - Польща і радянська Росія - вступили на шлях мирних переговорів, що тривали з перервами від початку вересня 1920 р. до березня 1921 р. Польські та радянські повпреди 11 жовтня 1920 р. уклали перемир'я, а 18 березня 1921 р. у Ризі між Польщею та РСФСР з УРСР був підписаний мирний договір, згідно з яким західноукраїнські і західнобілоруські землі відійшли до відновленої ІІ Речі Посполитої.
Таким чином, унаслідок закінчення Радянсько-польської війни і встановлення миру між Польщею і Росією нещодавня угода глави українського уряду Симона Петлюри з маршалом Польщі Юзефом Пілсудським обернулася поразкою Української армії та її обеззброєнням 21 листопада 1920 року. Лозунг Ю.Пілсудського "Без незалежної України нема незалежної Польщі" залишився тільки лозунгом, а насправді існувала незалежна Польща (1918-1939) та розгромлена Україна, вкотре розп'ята у своїй спробі отримати незалежність.
Після Подій Першої світової війни та поразки у визвольній кампанії армії Української народної республіки її уряд, військові, багато політичних і культурних діячів емігрували до Праги, Варшави, Відня, Берліна та Парижа. Чимало українців з Наддніпрянщини перебували в Чехо-Словаччині, Польщі, Румунії, Югославії, Болгарії, Італії, Бельгії. Занепад української держави став причиною першої масової політичної еміграції (від 1919 р.) українців на територію ІІ Речі Посполитої. Військові армії Симона Петлюри знайшли притулок у таборах інтернованих у Вадовицях, Пйотркові, Олександрові-Куявському, Ланцуті, Стшалкові, Пікуличі (біля Перемишля), Каліші, Шипйорні, Радомі, Рембертові, Тарнові. Серед них був і колишній сотник армії УНР Євген Маланюк.
Знайомство українського митця з Польщею розпочалося з Кракова, куди 24 листопада 1920 р. етапували інтернованих. Наступним містом була Варшава - Віденський вокзал, з якого рештка вчорашніх бійців за незалежність відправлялась до таборів Польщі. Це була перша зустріч Маланюка з Варшавою, куди впродовж трирічного перебування в таборових республіках Стшелкові, Пйотркові Трибунальському, Ланцуті, Шипйорно, Каліші поет буде мати нагоду зрідка навідуватись.
Саме у таборах відбувається становлення Маланюка як письменника. Дослідник М.Ільницький зауважує, що "втрата Україною державності породила в поета прагнення творити державність духовну як передумову держави політичної" [3, 38]. Тому Маланюк обирає знаряддям боротьби за незалежну Вітчизну замість стилету стилос, ставши в центрі таборового літературного та культурно-освітнього життя: виступає з рефератами ("Про Сковороду", "Російський месіянізм"), робить переклади (В.Ерна "Життя й особа Григорія Сковороди" з російської на українську мову), друкується під псевдонімом Військовий на сторінках "Українського сурмача" (Шипйорно-Каліш), "Нашої зорі" (Стрілково-Ланцут).
Перебуваючи у Пйотркуві Трибунальському (повітове містечко Лодзького воєводства), Маланюк у 1921 році редагує літературний часопис "Всім", що видавався культурно-освітнім гуртком офіцерів при штабі Армії УНР і вміщував поезії, повісті, оповідання, пісні, сатири, а також науково-публіцистичні статті про літературне військово-політичне життя, щоденники та спогади учасників українських визвольних змагань. Пізніше це видання отримало назву "На хвилях життя".
У Каліші (60 км від Варшави) разом з Ю.Дараганом, М.Чирським, М.Гривою, М.Селегієм Маланюк видавав літературно-мистецький місячник "Веселка" (1922-1923), в якому друкувалися як його власні поезії, так і твори еміграційних, східнослов'янських, західноукраїнських письменників, статті суспільно-політичної тематики. З 1923 р. Маланюк стає редактором "Веселки", а також разом з М.Селегієм і М.Осикою випускає невеличку збірку віршів "Озимина", куди входили його вісім поезій.
Взагалі у таборових республіках протягом 1920-1923 рр. вийшло друком близько 70-ти українських періодичних видань, понад 40 книжок, працювали театри, національні таборові школи, гімназії і навіть народний університет.
Утім, активне навантаження літературними справами не давало Маланюку ілюзії свободи: поет не на мить не забував, що знаходиться на чужині, у неволі. Ці песимістичні, тужливі умонастрої відбилися в його таборовій поезії: "Опять печальные равнины / Чужой, но горестной страны." (22.04.1921. Lancut. Полон) [2, 29], "Здесь смертный сумрак за оградою / И вечно мертвые врата" (11.11.1922) [2, 31].
Восени 1923 року Маланюку випадає нагода покинути табори інтернованих і відправитися знову з Віденського вокзалу Варшави до чехословацького міста Подєбради на навчання. Отримавши в Українській Господарській Академії диплом інженера-гідротехніка, Маланюк у 1929 році повертається на Віденський вокзал Варшави, яка стане його притулком майже на п'ятнадцять років (лютий 1929 - середина 1944) і ознаменує новий період життя українського митця. Оселитися в Польщі Маланюка намовив польський посол у Празі Вацлав Грибовський.
Почавши свою літературну діяльність ще в таборах інтернованих (1920-1923), Є.Маланюк після навчання у м.Подєбрадах (Чехословаччина) активно поринає в культурно-суспільне життя польської столиці - Варшави (лютий 1929 - середина 1944), яка дала притулок багатьом емігрантам з України і де він мав можливість творчо і плідно спілкуватися з польськими митцями: Ю.Тувімом, Ю.Лободовським, Л.Подгорським-Околувим, К.Вєжинським, С.Стемповським, Є.Стемповським, М.Домбровською, Я.Лєхонєм, А.Слонімським, Й.Вітліном, Ю.Чеховичем, С.Гінчанкою,

 
 

Цікаве

Загрузка...