WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Динаміка композиційно-сюжетної побудови роману Ґео Шкурупія \"міс Адрієна\" - Реферат

Динаміка композиційно-сюжетної побудови роману Ґео Шкурупія \"міс Адрієна\" - Реферат

розпочинав із зовнішньосхожих власних теорій з проголошуваними футуристами "смерті старого мистецтва". Різницю між дійсністю та практикою Йогансен вбачав у відмові від виголошування, з метою "ставити мистецтво на своє місце" [5, 4]. Далі дослідник зосередився на вмінні письменників скеровуватися на подачі форми, бо "мистецькі твори корисні як матеріял пізнання історичності" [5, 12]. Автор небезпідставно писав, що за структурною мотивацією як українська, так і російська літератури тяжіють до "бульварного роману" із шаблонним списуванням.
У свою чергу, Віктор Шкловський у монографії "Мистецтво як прийом", досліджуючи літературний твір, розкладаючи сюжет на елементи, зосереджувався на перипетійному перебігу подій. Інший представник формалізму Борис Ейхенбаум статтею "Формальний метод у мистецтві" звів розуміння художньої форми до процесу її еволюції. Аналізуючи літературний матеріал, автор подав власне осмислення і творів російських футуристів. Беручи до уваги набутки Хлебнікова, Кручених та Маяковського, він зауважив на тенденційних принципах, що продукували злам "сталих традицій і "аксіом" не тільки науки про літературу, а й про мистецтво взагалі" [3, 184]. Серед типових прийомів сюжетоскладання автор насамперед відзначив східчасту побудову, паралелізми, облямування та нанизування. Тобто засоби, використані і у творах українських футуристів, що свідчило про іманентність руху. Аналізуючи здобутки творців авангардного напряму, Ейхенбаум визначав сюжет як поняття, що переходить "у царину конструкції" [3, 193] і вказує на специфічну особливість літературного твору. Досліджуючи поетику футуристів, автор небезпідставно наголошував, що еволюціонування науки не може відбуватися без сюжету як конструкції, матеріалу як мотивування. Дане розмежування і визначало проблему відношення між побутом та літературою. Власне бачення ролі сюжету, без теоретичного контексту літературознавчого визначення, подавав і Ґео Шкурупій у статті "Реконструкція мистецтв". Письменник, декларованими рядками, наголошував, що психологічному й пейзажному жанрові з орієнтацією на село протиставляються міцні фабула та сюжет. Ґео Шкурупій розцінював сюжет та його чинники як фактичний репортажний матеріал, взятий не з вигадки романіста, а з життя.
Таким чином, розуміння сюжету у 20-30-х роках ХХ століття зводилося дослідниками до споріднених критичних зауваг про його застосування у романній прозі шляхом використання життєвого матеріалу, акцентуванні на подієвість та її перипетійний перебіг.
Розглядання останнього роману Ґео Шкурупія "Міс Адрієна" через виокреслений дискурс дає підставу для твердження про відсутність розбіжності між теоретичною налаштованістю та практичним плином. Для подачі матеріалу автор використав актуальну життєву тематику, розставивши акценти на подіях.
Сучасна критика, досліджуючи прозу 20-30-х років ХХ століття, виходячи із контексту аналізованої доби, інтерпретує проблему сюжету художнього твору з позиції "читабельності, уміння зацікавити". Тобто, настанова на гостросюжетність та нову тематику, за слушним зауваженням Андрія Дончика у монографії "Український радянський роман 20-30-х років", підносила українську прозу на новий літературний рівень. У монографії "Основи вивчення сюжету" Левітан та Цілевич окресленне поняття розглядали як вторинну, внутрішню форму динаміки художньої дії твору. На перше місце критики винесли художньо-мовленнєвий елемент. Автори, відштовхуючись від формулювання Гегеля про форму та зміст, схильні подавати сюжет із діалектичної точки зору. За їхнім визначенням, у даних художніх елементах наявне протиріччя (мова не є сюжетом, а сюжет не є мовою) та єдність ("мова породжує сюжет, а сюжет існує завдяки мові" [6, 8]).
Таким чином, переосмислення сюжету як предмету зображення подій та їхній спосіб передачі у літературному творі стосувалось не тільки його теоретичного обґрунтування. Митці йшли до практичного відтворення якісно нової форми, що не завжди остаточно ними осягнена, була доступно зрозуміла тодішньому читачеві. Маючи подекуди справу із читацькою безграмотністю, твори мали за мету відображати постреволюційну епоху з її соціально-політичними змінами.
У романах Ґео Шкурупія "Двері в день" та "Жанна батальйонерка" сюжетний перебіг зводився до показу їх через дії, вчинки та візії героїв. Митець творив власну концепцію "внутрішнього сюжету". Для нього показовою була схема, за якою виявлення характеру відбувалося через психологічну зміну персонажа. Даний розставлений у творах акцент письменника віддзеркалював настанову на міцну фабулу та сюжет. Та звернення до внутрішнього світу літературних героїв, передача їхнього стану за допомогою пейзажу, опосередковано пов'язаного із твором мистецтва (наприклад, споглядання Теодора Гая на картину), спростовують погляди митця на сюжет. Зміна теоретичної декларації у протилежне практичне втілення пояснюється, на чому і наголошував О.Білецький, на реальних "сюжетних ресурсах" [1, 335], обумовлених контекстом змальованої доби. На жаль, авторська настанова Ґео Шкурупія на переосмислення у романі жанру та композиції, сюжету та архітектоніки, залишилася нереалізованою. Прискіплива увага на форму твору, а не його зміст, на фактаж без "легкої розваги" лише фрагментарно відобразили, яким мав би бути саме неканонічний роман. Адже Ґео Шкурупій у статті "Реконструкція мистецтв" "Авангард-альманаху" неодноразово наголошував, що необхідно позбутися усіляких "ізмів" у розвитку мистецтва. Тому в українській літературі є зразки футуристичної поезії, натомість відсутність футуристичного роману викликана настановою на теоретичне та практичне обґрунтування репортажного жанру.
Подальшому становленню романного жанру в творчості митця завадили звинувачення Хвильового у націоналізмі, що супроводжували друк "Жанни батальйонерки". Вони були серйозним приводом для припинення не тільки пошукових експериментів у прозі, а й творчості взагалі. Зразки попередньої малої прози, написаної письменником у міжчассі 20-30-х років
ХХ століття, за перебігом зображуваних подій виразно контрастні із романами, що відобразили лише елементи авторських ідей на репортажний роман. Автор "Міс Андрієни" конструює власний сюжетний ланцюг, тлом подієвості якого є місто. Відповідними у письменника стають і характери (беруться до уваги урбанізовані мешканці), і пейзажі (протягом усього роману митець аналізує лише міські краєвиди). Характерною рисою авторського розуміння "міцного сюжету" стає розгортання основних класичних елементів організації внутрішнього сюжету через фрагментарний показ подій чи асоціацій. Саме подієва фрагментарність, зведена митцем до художніх дрібниць та деталей, створює певні мікрообрази у романі. До них належать авторське асоціювання міс Адрієни із старою Європою, звичне протиставлення зубожілого пролетаря (миршавий кіт) та пихатогокапіталіста (гладкий собака). Настанова продовжувалась і в експозиції: інформування про "розташування
сил" [6, 167] відбувалось через візії головного героя - Франса Каркаша. За текстом "Міс Адрієни" єдиним бажанням безробітного Каркаша було
Loading...

 
 

Цікаве