WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → „Щоденник” Євгена Чикаленка 1918-1919 рр.: Україна крізь призму катастрофізму - Реферат

„Щоденник” Євгена Чикаленка 1918-1919 рр.: Україна крізь призму катастрофізму - Реферат


Реферат на тему:
"Щоденник" Євгена Чикаленка 1918-1919 рр.: Україна крізь призму катастрофізму
"Щоденник" Є.Чикаленка - одна з багатьох численних публікацій останніх років, що їх можемо віднести до літератури non fiction. Поряд із текстами цього жанру В.Винниченка, С.Єфремова, М.Драй-Хмари, В.Поліщука, А.Любченка, О.Гончара та ін. він доповнює загальну картину української історії багатостраждального ХХ ст., характеризує як суспільну ситуацію 1918-1919 рр., так і визначні особистості того часу. Публікація "Щоденника" стала можливою завдяки скрупульозній роботі покійного вже Ф.Погребенника, який "дав йому вказану вище назву (авторського заголовка не було), прокоментував згадані в щоденнику персоналії" [6, 5].
Є.Чикаленко (1861-1929) - відомий громадсько-культурний діяч, меценат, видавець українських періодичних і літературних видань. За власними словами, у нього були й "конспективно написані спомини від дня мого народження (1861 року) до 1885 року", і "щось на кшталт діаріуша починаючи з 1907-го року" [8, 7]. 1918 р. Чикаленко знову сідає за свого щоденника, фіксуючи в ньому всі найвизначніші, на його думку, події, зокрема, українське життя періоду Центральної Ради, більшовиків у Києві, Гетьманату, Директорії.
"Щоденник" (1907-1917) був опублікований 1931 р. "Червоною калиною" у Львові, а записи 1918-1919 прийшли до читача вперше тільки у 2004 р. На нашу думку, цікаво проаналізувати "Щоденник" Є.Чикаленка трагічних років крізь призму катастрофізму, позаяк саме в цей період як Україна, так і вся Європа переживала досить складний, неоднозначний період у своєму розвитку.
Катастрофізм - ідейно-художня тенденція у світовій культурі початку ХХ ст., яка полягає у твердженні про можливість її загибелі, розуміння існування небезпеки для неї як ззовні, так і зсередини. В літературних текстах катастрофізм проявився на різних рівнях, у різних моделях. Найбільш повно ця проблема досліджена в польському літературознавстві
(Б.Данек-Войновська, Ю.Спейна, Є.Квятковський, М.Шпаковська та ін.), хоч іще в 1965 р. Ю.Спейна зауважував: "Намарне шукати терміну "катастрофізм" у найновіших літературних енциклопедіях і словниках. Взагалі, в деяких він зустрічається, але тільки на позначення теорії циклічних геологічних катастроф" [12, 12]. Перше визначення катастрофізму дав К.Вика, аналізуючи поезію Є.Загурського: "Ідейно-художнє явище польської поезії у другому десятилітті так званої міжвоєнної літератури (див. гасло "Міжвоєнна література"), що полягало в символічно-класицистичному, подекуди з нальотом надреалізму чи експресіонізму, розгортанні мотивів, які навіювали й заповідали думку про неминучу історично-моральну катастрофу, яка загрожує цілому сучасному світові, мотивів переважно філософського, а також суспільно-політичного підґрунтя" [13, 313].
Важливі спостереження щодо існування такого явища як катастрофізм подає Ч.Мілош, один із найвідоміших польських поетів, лауреат Нобелівської премії. "Коли хтось заднім числом переконує нас, нібито він ясно усвідомлював, що стоїть "перед обличчям кінця", не слід йому вірити, тому що такого ясного усвідомлення не було майже ні в кого, із тих, хто писав, воно було хіба що у Здзєховського та у С.І.Віткевича" [5, 223]. Мілош відзначає, що він, як один із творців літератури катастрофізму, міг би навести письмові докази, але, на його думку, це будуть докази інтуїтивного, поетичного діагнозу. Водночас, підкреслює мислитель, причини виникнення катастрофізму - найрізноманітніші. Соціальна дійсність початку ХХ ст. викликала негативні емоції в діячів літератури та мистецтва, тому протест проти неї став для них метою їхньої діяльності, хоч і рішення їх були різні. В основі навіть найвіддаленіших естетичних теорій був бунт проти натовпу тих, хто пригнічує, і тих, кого пригнічують, якому протиставлявся художник як єдино вільна людина.
На сьогодні поняття "катастрофізм" постійно використовується польськими літературознавцями при аналізі літератури міжвоєнного двадцятиліття (1918-1939) та окремих явищ літературного процесу періоду другої світової війни (Є.Квятковський, П.Кунцевич та ін.). В українській літературознавчій науці явище катастрофізму в поезії досліджують
О.Астаф'єв [1] та В.Моренець [5].
У "Щоденнику" Є.Чикаленка (1918-1919), насамперед в силу часу написання та особи діариста, знаходимо багато моментів, що їх можемо аналізувати крізь призму катастрофізму саме з погляду майбутньої загрози для існування людства та його культури.
Як відомо, щоденник - "це щоденні записи автором подій, свідком, активним або пасивним учасником яких він був. Для щоденників притаманні такі ознаки: відсутність єдиного сюжету, спільного ідейного змісту, розрізненість, різностильовість записів. Естетичної цілісності їм надає особа автора, яка значною мірою присутня в творі. [...] Норма цього
жанру - уривчастість оповіді, наявність якоїсь недомовленості" [3, 20]. Становлення щоденника як жанру відбулося в Англії за часів Реставрації: шифрований щоденник С.Пепіса охоплював 1650-1669 рр. Розповсюдження щоденникової форми в літературах кінця ХVІІІ ст. пов'язано з сентименталізмом, з усвідомленням особистісного начала ("Сентиментальна подорож" Л.Стерна, "Листи російського мандрівника" М.Карамзіна) [2, 626].
"S?ownik literatury polskiej XX w." [10, 49-54] подає чотири основні жанрові різновиди автобіографічних форм: мемуари, автобіографія, спогад, щоденник. Три перші жанрові різновиди позначені ретроспективним поглядом, підсумовують події з певної часової дистанції. Навіть якщо твір невеликий за обсягом, події видаються закінченими, вони бачаться вже з певної перспективи. Головний зміст, втілений у цих творах, - відбиток того, що автор відчував у мить написання, а не переживання. Ці три різновиди можуть охоплювати як все дотогочасне життя автора, так і його незначну, але особливо важливу частину, вони відрізняються між собою предметом і способом відтворення, а назагал також і розміром. Мемуарна традиція сягає давніх часів, розповідає про події, в яких автор був учасником, свідком або спостерігачем, про людей, яких він знав, місця, де він жив або які відвідував, тобто про середовище та епоху. На тому тлі автор подає свій портрет і свою долю. Автобіографія має зворотні пропорції: головною темою виступає особа автора та його дії, а зовнішній світ постає тільки тлом. Спогади засадничо є короткою формою, в якій автор спеціально усувається на другий план, а головним предметом стає інша особа, історична ситуація тощо. Публікація спогадів часто має характер збірника праць різних авторів про той чи інший предмет.
Щоденник відрізняється від цих жанрових різновидів. Він пишеться в той час, коли відбуваються події, або через дуже малий часовий проміжок, без відчуття їх закінченої цілісності, тому що погляд у невідоме завтра - відкритий. На стадії зародження щоденник вирізнявся й концепцією адресата: він був адресований тільки для себе, а не як свідоцтво для сучасників та нащадків, що є метою спогадів,автобіографій, мемуарів.
Писати щоденник можуть як молоді люди, що вступають у життя, прагнуть зрозуміти свій внутрішній світ, своє призначення, так і особи зрілого віку, причиною звернення до пера для яких стають неординарні події особистого або суспільного життя.
М.Черміньська вважає, що в тривалій традиції європейського автобіографічного письменства спостерігаємо два різні, навіть протилежні типи нарації: "погляд свідка, який особисто брав участь у подіях, а також інтроспективний погляд, який сягає до глибин самотньої душі"[11, 19]. Перший тип текстів дослідниця називає свідоцтвом, другий - признанням, але підкреслює, що у зв'язку з публікацією "Щоденників" В.Ґомбровича можна виділити ще один тип, який називає викликом. Таким чином, тексти щоденників складають своєрідний трикутник: Я - Світ - Ти (Читач). Зрозуміло, що, залежно від особи автора цей трикутник не завжди
Loading...

 
 

Цікаве