WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Модифікації ніцшеанського танку в українському поетичному декадансі - Реферат

Модифікації ніцшеанського танку в українському поетичному декадансі - Реферат


Реферат на тему:
Модифікації ніцшеанського танку в українському поетичному декадансі
Мотиви, що були спонукою до дослідження заявленої проблеми, обумовлені тими радикальними змінами, що відбулись у художній свідомості на межі XIХ - XX століть. Українські митці відчули потужний вплив європейської філософської, естетичної і художньої думки. "Володарем дум" для них був Ф.Ніцше. Можливо це, й тепер уже незаперечний факт, був однією з причин наукового вакууму навколо проблеми декадансу. Лише в пострадянський час наукова думка активізувалась у цьому напрямі. Так, Е.Клюс, представниця сучасної русистики, реалізувала проект "Ницше в России", де змогла розкрити безпрецендентний вплив праць Ніцше на всі аспекти культурної самосвідомості російської інтелігенції.
В українському літературознавстві "проблема Ніцше" розгорнулась у зв'язку з дослідженням декадансу і деяких інших питань українського модерну.
Так, Т.Гундорова, узагальнюючи думки щодо філософських засад українського декадансу у роботі "Проявлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму...", акцентувала і роль Ніцше, апелюючи до його думки про переоцінку ідеї історії як прогресу, що, на думку дослідниці, спричинило "кризу самої історіософської народницької парадигми", явлену передусім декадансом [1, 113]. Це положення викликало з часом певні уточнення: науковці заговорили про особливий синтез модерного і народницького в українській літературі. Якщо в "Проявленні слова"... Гундорова обмежила роль Ніцше для українського декадансу до філософського впливу, а естетичних засадах віддала перевагу "наднатуреалістичності" [1], то в роботі "Femina Melancholica: стать і культура в гендерній утопії Ольги Кобилянської" досліджуючи художні відкриття О.Кобилянської, дослідниця повернулась до філософських розробок Ніцше, до аполонійсько - діонісійської концепції як формотворчої [2, 12].
Суперечливе сприйняття Ніцше у європейському просторі не лише не завадило, але й продукувало консолідацію творчих сил навколо ідей філософа новітнього часу. Це обумовлено й тою констацією, що "з філософської позиції "Народження трагедії" могло б постати якимось філологічним аналогом "коперніканського перевороту" Канта, тобто значимість книги для філософії без перебільшення могла б конкурувати зі значимістю "Критики чистого розуму" для математичного природознавства" [3, 775]. І хоча сучасний філософ висловив думку, чим могла б бути праця Ніцше для філологів, але практика, художній досвід, особливо українських декадентів, яскраво засвідчили, чим постала для них і ця робота, і постав Ніцше. Незаперечним є те, що їм імпонували містичні аспекти ніцшеанської думки, його цілісне бачення життя, віра в творче начало людини. І якщо не завжди прийнятим було його заперечення християнства, то зрозумілою і бажаною була ніцшеанська ідея духовного оновлення.
Кризовий стан європейської філософської і суспільної думки ще був надто відчутним, коли Ніцше торував свій шлях, пов'язуючи надії сучасників з мистецтвом, з творчою людиною. Відмовляючись від застарілого принципу "мистецтво для мистецтва", що вичерпав свої потенції, Ніцше утверджує новий - "мистецтво для художника", який, до того ж, наділений надзвичайною силою. Витоки її філософ вбачав у поверненні до діонісійства. Цим і обумовлений його розвиток апологічного і діонісійського, введений Шеллінгом для ознаки двох сил буття і культури, що концентруються в глибинах свідомості людини. Аналізуючи драму Вагнера і античну трагедію у дослідженні "Народження трагедії із духу музики" (1872), Ніцше не протиставляв аполонійське й діонісійське, а вбачав ідеал саме в їх рівновазі. Переваги аполонійського він вбачав у європейській поезії ХІХ ст., а тому намагався оживити стишену "прокляту" силу. За концепцією Ніцше пуританську, розбещену державну релігію необхідно було повернути до життя - енергію юного бога Діоніса, що був уособленням весни. Діонісійське втілення знаходимо в язичницькій стихії танцю. Діонісійська сила актуалізувала себе в тілі як необхідному "матеріалі" для танцю. Саме в танці, за Ніцше, досягається рівновага людського буття. В цьому вбачається не лише діонісійське, але й прадіонісійське. Адже танок, як відомо, народився від прагнення людини повторити шлях небесних світил, щоб відчути благодатний вплив космічної енергетики. Звідси сприйняття танцю як магічної сили.
Думка Ніцше щодо тілесності і танку розвивалась у декількох напрямах - філософсько-естетично-філологічному у роботі "Народження трагедії із духу музики" і в художньому, зокрема в "Діонісійсьх дифірамбах". Очевидно, це було внутрішньою потребою науковця - митця. Вибудуваний ним понятійний ряд філологічних ідеологем як чинників діонісійства передбачав і наявність їх як художніх корелятів. Це - передумова концепції: "Мій стиль - танок, гра симетрій... Я не знаю, чого б ще бажав би дух філософа, ніж бути хорошим танцюристом. Саме танок є його ідеалом, його мистецтвом... його богослужінням [4, 54].
Танок, за Ніцше, це діонісійська уява тіла. В ній філософ вбачав досвід справжньої індивідуалізації. Завдяки танцю можна проникати в глибинні пласти буття і набувати нових масок, переживаючи ритмічну подію вічного повернення. Танцюрист починає рух, який визначається не тільки бажанням танцювати, а й бажанням звільнитися від земного тяжіння шляху вічного злету чуття звільняючої швидкості. Це - танок підсвідомого, а отже особливе почуття свободи мислення і уяви, бажання вийти за межі тілесних страждань і звільнитися від раціо. Таке протиріччя філософ назвав боротьбою зі своєю "першою природою", переходом до нової "тілесності".
У Ніцше є ідея тілесності, тобто тіло людини, якому притаманна природна активність руху, експресивні форми поведінки, що знаходяться в соціокультурному просторі і взаємодіють з ним [5, 479]. Це заклик до "тілесного перетворення особистості". Йдеться не про конкретне людське тіло, а про тіло, як сукупність мікроскопічних відношень сил, енергії, де будь-який елемент наділений внутрішнім законом. Тіло як становлення, в розумінні Ніцше, не може бути віддалене у просторі і досліджене як окрема "матеріальна протяжність" разом з іншими фізичними тілами. Ця думка, як уявляється, була дотичною до поширеної ідеї енергетизму В.Освальда, за якою і матерія, і, певною мірою, навіть "дух" - є енергія (від грецьк. energia - діяльність). Культурне вдосконалення, за В.Освальдом, ґрунтується на тому, що утримувана природою енергія трансформується в енергетичні форми життя і
культури [6, 323-324, 540].
Отже, для "правильного прочитання змісту" тілесності Ф.Ніцше відсилає до тіла діонісійського, танцювального, екстатичного, яке "живе" за межами органічних форм людської тілесності. Його і філософські твори, і поезія були підтвердженням того, що вони втілювали і тілесно виражали у формі тіла, "тіла вічного становлення". У нього лише один вимір - танцювальний. Воно оживає рухами лінії твору і водночас "вимальовує" шлях читання, "сприйняття" змісту. Для Ф.Ніцше такі лінії космічні,"танцювальні" і досягається це завдяки інтенсивності руху. Звернемось до поетичних текстів Ф. Ніцше:
Истины, кои еще ни одна улыбка
не позлатила,
зеленые, горькие, нетерпеливые истины
уселись вокруг меня
...................
Истины для наших стоп!
Истины ради которых пускаешься в пляс [7,
Loading...

 
 

Цікаве