WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Модель світу-України крізь призму міфологеми “Хаос – космос” - Реферат

Модель світу-України крізь призму міфологеми “Хаос – космос” - Реферат

гріховності зв'язку з заміжньою жінкою, засудженням шлюбу з вигоди (цикли "Раїса", "Хризанта"). А точками падіння є смертельна згуба дівчини через кохання до нього (цикл "Леїля"), зв'язок із заміжньою жінкою. Постійне балансування між підняттям і падінням, верхомі низом, життям і смертю представлене у збірці через образи язичницьких богинь Лади і Марени.
Лада - богиня весни - для В.Пачовського - символ світлого начала. Марена - "богиня зла, темної ночі, страшних сновидінь, привидів, хвороб, смерті" [10, 37], постає уособленням чогось незбагненного, темного, демонічного. У кожному циклі збірки є вірш, де автор згадує про одну з цих богинь, або ж вводить обох одразу. Так, у циклі "Гелєна" є вірш "Дві подруги посварились", де автор зображує двох богинь в образах ангела і демона, що змагаються за душу ліричного героя. Але жодна з них не перемагає, тому що в душі ліричного героя вони поєднались в одне ціле: радість змінює смуток і навпаки, відділити одне від одного він не в силі: "Моє серце - куля земна - / В ній змінюєсь ніч і день" [7, 79].
Крім того, що Лада і Марена у художньому світі В.Пачовського є символами світла і темряви, вони ще репрезентують два основні жіночі типи. Лада - жінку як об'єкт платонічного кохання, символ чистоти, а Марена - образ фатальної жінки-грішниці. З останньою пов'язувався певний еротизм, що мав чітко виражену демонічність (така риса загалом є прикметною для творчості В.Пачовського і заслуговує на окрему увагу).
Міфологічну опозицію Лада-Марена зустрічаємо і в трагедії "Роман Великий". У художньому світі трагедії Світляна виступає в ролі богині Лади, а Марія - богині Марени. Ототожнення починається вже з портретної характеристики героїнь. Так, Світляна, "струнка, золотоволоса красуня, з великими чорними очима. Одіта в киреї краски грому і блискавки, з дубовим вінцем на голові" [8, 12], вона вірна дружина своєму коханому чоловікові, саме вона приносить радість Романові, народжує йому синів як надію на гарне майбутнє. Створений В.Пачовським образ Світляни повністю збігається з народними уявленням про образ богині Лади - це уособлення весни, любові, веселощів, щастя. Слово "лада" означає вірна дружина, любка, полюбовниця. Вона мала чоловіка Ладо, разом вони були богами вірного супружжя. Лада мала двох синів Леля і Полеля, символом яких стало сузір'я Близнюків. Світляна теж мала синів - Данила та Василя.
Образ Марії у трагедії зображений як повна протилежність Світляні. Вона "незвичайна красуня, чорнява, чорнобрива, кручоволоса, з великими, чорними очима. Шия, груди й Ромена обнажені, білі як лебідь відбивають від кармазинової сукні з довгим шлюпом" [8, 116]. Вона діє на благо Польщі та Литви, намагається спокусити Романа, кохання її є невірним. Згадаємо, що Марена теж спереду гарна красуня, а ззаду потвора. Саме Марена перерізує рубець життя людини, а у трагедії Марія, зрадивши Романа Великого, стала причиною його смерті.
У містерії "Золоті ворота" Роксоляна-Дзвінка є уособленням Лади, а Рахиля - Марени, грішниці, спокусниці. В.Пачовський накладає язичницький сюжет на біблійний. Рахиля танцює перед Юр Туром, другом Марка Проклятого і захисником України, вимагаючи від нього одруження і Україну, і робить це за намовою матері, так само, як і біблійна Саломея.
Повною протилежністю Марка у поемі "Золоті ворота" виступає князь Михайлик. Він з'являється як засторога Маркові і одночасно як тотемна істота, що охороняє героя. Проте внаслідок цілого ряду злочинів Марко втрачає свого охоронця. Автор описує князя Михайлика як мертвого:
Край них Михайлик. Лицар, що мав крила,
А скрізь горіли очі із тих крил -
З його лиця ясніла вічна сила.
Весь в срібній зброї, як князі з могил
Черлений щит з тризубом руч носила... [6, 2, 64]
Порівняємо із описом могили вельможі, що датується другим тисячоліттям до Р.Х.: "У могилі біля Майкопу виявлено велику могильну яму, в яку колись була встановлена дерев'яна комора, поділена перегородками на три частини. У найбільшій лежав на спині з підігнутими ногами чоловічий кістяк, пофарбований червоною охрою. На ньому й біля нього було багато золотих, срібних та інших предметів, дві золоті діадеми-чільця, намисто із золотих, срібних, сердолікових, лазуритових та з морської піни намистин, золоті ковтки з грубого дроту та прикраси з частин балдахіну, що вкривав покійника" [2, 170]. На наш погляд, описуючи князя Михайлика, В.Пачовський навмисне так детально дотримується фольклорних джерел. Срібло і золото на одежі і об лаштунках вельмож, князів мало свідчити про їхню приналежність до божеського начала. Тобто, вони мали нести на землю добро, мудрість, світло. Саме тому головними героями своїх драматичних творів В.Пачовський робить переважно князів. Князь Михайлик не є винятком.
Крім того, сам В.Пачовський називає князя Михайлика архангелом і шестикрилом, тим самим засвідчуючи його приналежність до Раю. Традиція вважати князя надлюдиною, земним божеством бере свій початок ще з часів сумерійських царів, які обожнювались ще за життя і вшановувались як боги і після смерті. Отже, якщо князь - це втілення Бога на землі, то він не вмирає, як звичайні люди, а переноситься на той світ. А тому стає зрозумілим опис автором поеми князя Михайлика як архангела і охоронця держави. Ще однією ознакою божественності князя є тотемні звірі, які разом з ним охороняють Золоті ворота - це медвідь, тур і лев. Крім того, що вони зображені на гербах різних регіонів України, вони також зображувались і на різних предметах, що клалися у могилу покійного. Медвідь, тур, лев за архаїчними уявленнями, що збереглися до наших часів, вважалися тотемними предками - охоронцями роду, і саме як охоронці роду-народу України зображені вони В.Пачовським у поемі "Золоті ворота".
Архангел одчинив йому Ворота.
Медвідь, і тур, і лев з них заревів:
"Не бійся туч, ні громів, ні болота!" [6, 2, 65]
До речі, пізніше ми дізнаємося, що князь справді мертвий, бо його, зрадивши, вбив Марко Проклятий. Проте князь як особа, що знайшла Бога у собі, пробачає зраду і вбивство, та стає побратимом Марка Проклятого.
Князь Михайлик і Марко Проклятий зображені В.Пачовським як міфічні герої-деміурги, що інколи ворогують. Проте вони не є братами по крові, вони є саме побратимами через приналежність до однієї держави, до України. Всі дії Марка - це результат невдалого наслідування: князь Михайлик захищає золоті ворота, дбає про свій народ, а Марко - навпаки: зраджуючи князя, віддає ворота ворогу, дозволяє нищити українців і Україну. Марко постійно діє за схемою: "Замість ставить - мусить все валить!" [6, 2, 69]. Вони є втіленням "розумного" і "нерозумного", тобто позитивного і негативного варіантів культурних героїв. Князь Михайлик створює все
Loading...

 
 

Цікаве