WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Психологічний портрет М.Вороного-модерніста: до питання формування естетичного світогляду митця - Реферат

Психологічний портрет М.Вороного-модерніста: до питання формування естетичного світогляду митця - Реферат

циклів у його творчій спадщині), котрий не зникає, а повертається до свого праджерела. Це творчий бумеранг, завдяки якому існує "вічна і безконечна енергія" [1, 602], яка не піддається логічному осмисленню і лежить поза межами нашого знання і наших здогадів. Таким чином, познайомившись з ідеями видатних зарубіжних філософів та українських громадських діячів, М.Вороний приходить до власного релігійного світовідчування, яке є "нічим іншим, як рудиментом зруйнованого ідеалістичного світовідчування" [1, 599].
У даному випадку немає місця світовій скорботі, а песимізм та елементи занепадництва змінюються на "оптимістичний, бадьорий світогляд" [1, 601]. Але цей процес йшов поступово: "спершу ідеї національної романтики ("Євшан", "На свято відкриття пам'ятника Іванові Котляревському"), далі грецький гедонізм ("Епіталама", "Хмарка", "Хмари-сестри", "Під новий рік", "Ікар"), далі пантеїзм, хоч і не широко відбитий у надрукованих поезіях ("Аd astrа", "Зорі-Очі", "Огні") [1, 601]. М.Вороний не мав на меті відповідати на цілком природні, істотні, класичні філософські питання: він своєю творчістю, своїм світорозумінням знайшов ту золоту середину, яка розмежовує давню суперечку між добром і злом, правдою і кривдою, щастям та нещастям, волею та несвободою. Він лише гостро зазначив ці питання і, якщо і намагався дати оцінку, то крізь призму загальнолюдських цінностей.
Українська література, продовжуючи свої кращі традиції, еволюціонувала і, розвиваючись за "спіраллю", сприяла виникненню неоднобічних різних течій та напрямків. Цей процес йшов завдяки відомому в Європі літературному руху та завдяки актуальності ідей німецьких філософів-ідеалістів А.Шопенгауера, Ф.Шеллінга, Ф.Шлейермахера. З цього приводу варто звернутися до Ф.Шеллінга, який проголосив волю як необхідність, що пізнана. Він бачив у явищі волі не подвиг окремої особистості, а досягнення всього суспільства, найвищу форму самопізнання людей.
А.Шопенгауеру імпонувала ідея волюнтаризму [5]. Воля в його теорії - це космічний принцип, що лежить в основі світобачення, а органічній природі властива характерна воля до життя, яка має ознаки егоцентричності.
М.Вороний намагався зрозуміти власний суперечливий всесвіт, але іноді він не уникає суперечливих мотивів в опануванні конкретного філософа або письменника. Цю тезу можна розглянути зіставляючи його думки з поглядами Ф.Ніцше. Сам поет захоплювався всесвітом німецького філософа, особливо був у захваті від його трактування філософії надлюдини, пряме відношення до якої виявляється і у християнстві. Суперечливість поглядів М.Вороного про цю сторінку філософії Ф.Ніцше полягає в тому, що поет водночас сприймає і заперечує його філософію. Так, німецький філософ критично віднісся до християнства як до релігії співчуття, яке пригнічує сильну людину, не дає змоги їй зміцнити, а, на його думку, життєві страждання виснажують кращі якості надлюдини. М.Вороний не погоджується, що співчуття необхідне надлюдині - тому поет абстрактно визнає ідею Ф.Ніцше, а на прикладі своїх циклів "Елегії", "За брамою раю" свідчить, що шопенгауерівська теорія переконливіша за нігілістичний шовінізм Ф.Ніцше.
"Жадання влади" - твір-виклик Ф.Ніцше сучасній релігії, протест проти різних форм духовного рабства. Бурхливо-пантеїстичне сприймання дійсності, незадоволення внутрішніми катаклізмами душі - головні мотиви, які знаходить для своєї "естетики страждання" М.Вороний. Поет заперечує будь-яке насильство над духовними якостями людини, доводить на прикладі своїх циклів "Сонячні хвилини", "Разок намиста" думку, що надлюдину він розуміє як істоту, відчуває незадоволеність оточуючим середовищем та шукає відповіді на болючі питання власної душі - складної психосимволістичної системи, де панує (і це відчутно у Ф. Ніцше) переоцінка загальноприйнятих цінностей; а прагнення оновити українську літературу, надати їй нового змісту - конкретні засоби (в тому числі і вихід альманаху "З-над хмар і з долин", 1903), використані М.Вороним. Але, зрозуміти новий потяг до літературно-поліфонічного життя, зробити українську літературу гідною світової культури - це та еволюція суперечливих поглядів М.Вороного, джерела якої знаходимо у Ф.Ніцше (хоча, на нашу думку, кінець кінцем у поглядах М.Вороного перемогла філософія страждання А.Шопенгауера, проти якої виступав німецький філософ, і це зайвий раз підкреслює складність його філософських пошуків).
Питання щодо ролі мистецтва викликає подвійний антагонізм у поглядах М.Вороного. Мистецтво, на думку Ф.Ніцше ("Нариси не своєчасного" [3, 379], неможливо без естетичної дії, а задля цього первинна умова - стан, близький до сп'яніння, який збуджує людину фізіологічно; тільки за цієї умови можна стверджувати, що описуване явище є мистецтвом. М.Вороний своєрідно інтерпретував німецького філософа і аналогом подібного стану називає натхнення, наслідком якого є почуття гармонії, постійного пошуку душевної нерівноваги. Як німецький філософ, так і М.Вороний наголошують досконалість у мистецтві, але Ф.Ніцше пропонує мистецтво як явище, яке не може існувати без удосконалення, а М.Вороний прагне в мистецтві знайти вдосконаленість (гармонія ? ідеал ? краса). Апелюючи до цієї тези, можна припустити, що Ф.Ніцше та М.Вороний дуже близькі в трактуванні мистецтва, в формах його зображення, вони відчули цілісну, творчу функцію мистецтва, його мету, але по-різному усвідомили засоби, якими ця мета повинна бути досягнена. Так, німецький філософ визнає, що актор, мім, танцюрист, музикант та лірик - єдині, але водночас між ними існує принципове розходження, і своєю функцією у мистецтві вони відрізняються. На прикладі власної поезії, створюючи будівлю власної естетичної програми, яка своїм корінням сягає у модернізм, М.Вороний намагався поєднати, синтезувати різні види мистецтва, але так, щоб було усвідомлено гармонійний, непорушний цілісний взаємозв'язок, єдину систему символістичних категорій та понять, що виникають завдяки тому, на перший погляд, принциповому розмежуванню, про яке згадував Ф.Ніцше.
На нашу думку, М.Вороний був і послідовником і опонентом ідей німецького філософа. Його увагу привертала естетика несуміжних видів мистецтва Ф.Ніцше. І водночас на базі її він викристалізував власний світогляд та власну естетичну надбудову. Ці висновки можна зробити, проаналізувавши більш детально погляди німецького філософа, переглянувши той аспект проблеми, де йдеться про прекрасне та потворне.
Ф.Ніцше вважає, що прекрасне не можна відокремити від почуття задоволеності, яким пишається людина; він виводить цю категорію із філософії як науки понять, вкладає в неї більш конкретизоване наукове значення, стверджує, що найбільшою наївністю є вислів: немає нічого прекраснішого ніж людина, або не існує нічого потворного, ніж людина, що вироджується. Для М.Вороного одним із завдань було показати розвиток, умови та наслідки прекрасного та потворного - вічного антагонізму, на якомубудується будь-яка література. Зваживши на це, поет-символіст пропонує власну естетичну концепцію, де людина викликає найщиріші почуття, будучи часом то потворною, то прекрасною.
Loading...

 
 

Цікаве