WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Микола Вороний як зачинатель українського модернізму - Реферат

Микола Вороний як зачинатель українського модернізму - Реферат

пізніше,у 1928 як матеріал до статті О.Білецького до першого видання творів М.Вороного) поет зазначав, що "час вже відмовлятись від вузького партикуляризму в українському письменстві, час вже вступити на європейський шлях і, не обмежуючись побутовщиною, порушувати в своїх творах питання ширшої філософічної ваги" [3, 612]. Показовим для М.Вороного є акцентування уваги на французькому символізмі й творах Ш.Бодлера, П.Верлена, М.Метерлінка, С.Малларме. Натомість він стверджує, що не визнає "російського декадентства", з якого вирізняє лише К.Бальмонта і говорить про вплив його поезії на власну творчість лише протягом недовгого часу.
Взагалі поняття декадансу на той період в Україні також неоднозначно сприймалося літературознавцями. Модерністські заклики М.Вороного деякими критиками сприймалися як занепадництво, відхід у чисте мистецтво. Натомість М.Вороний заперечував російський варіант декадентства у своїй художній практиці: "Може й Ви, як д. Єфремов, підозріваєте, що я хочу запровадити якусь декадентщину?.. Правда, такі вирази в моєму листі як "чиста штука", "усунення тенденцій" можуть збаламутити людину, бо тепер сфера штуки досить збаламучена новими течіями і напрямками і репрезентант кожної такої течії по-своєму тлумачить і штуку і її завдання. Про себе скажу, що я признаю символізм і не визнаю скаліченого російського декадентства, бо се витвір нездарів" [6, 169].
У одному з листів до М.Коцюбинського Вороний знову формулює власне творче кредо: "Тенденційності в поетичній творчості не признаю (се вже буде фабрикація на марку), а ідейність (теж саме зміст) мусить бути, бо се ж душа твору. Формою надзвичайно дорожу, бо одно діло - псалом співати, друге діло - на волів гукати. Реалізм вважаю складовою частиною штуки, а неї цілістю. Грубого реалізму в поезії цілком не визнаю (Терпіти не можу "Тюремних сонетів" Франка, але закохуюсь в його "Зів'ялім листі"). Всіх сих поглядів хотів би додержати й в
альманаху" [6, 170].
Взагалі М.Вороний вважав себе учнем І.Франка, завжди з повагою ставився до його думки. Але в оцінці модерністських шукань М.Вороного їх думки розходились.
Іван Франко у вступі до своєї поеми "Лісова ідилія" подає "Посланіє" до М.Вороного, називаючи його "ідеалістом непоправним" і наголошуючи на недоречному відході М.Вороного від активної громадянської позиції. М.Вороний у відповідь на звернення І.Франка створив поезію "Іванові Франкові" де у художній формі задекларував принципи власної поетичної творчості: інтуїтивне, позараціональне осягнення краси, вільний політ фантазії, розкуте вираження душевних переживань. Для митця домінуючою стає ідея не тільки виходу поезії на новий етап естетичного розвитку, а й утвердження цілісної особистості поета-громадянина, що в умовах тогочасного стану українського самоусвідомлення було особливо цінним. Поет є у нього борцем, воїном, що закликає до бою "всіх тих, хто мляві чи недужі, / Чи під укриттям сплять байдужі". Життя він повинен охоплювати в усіх його проявах - "радощі і жалі", "боління і надії".
Причому, треба зауважити, що полеміка з І.Франком, а краще сказати, обстоювання свого творчого кредо, продовжувалася М.Вороним і у його листуванні з видатним поетом. Дякуючи йому за "Посланіє", в одному з листів М.Вороний писав: "До всього того я ще жадаю від поета ширшого обсягу, оригінальности і справжньої поетичної форми. Я не хочу виключно забиватись в тихий залив свого серця, - я хочу бути лише цілим чоловіком... Риторизму не визнаю" [2]. Митець виступає проти обмеження життя, його однобокості. Застерігає від впадання у крайнощі - або розум, або почуття. Хоча надалі згадує про право поета тікати від дійсності у світ мрій, забираючи туди з собою читача, поетично змальовувати ідилічні картини життя, які називає "чистою штукою", "ідейною, а не тенденційною", тобто народницькою. М.Вороний, наприклад, із захватом сприйняв етюд М.Коцюбинського "Пісня. Картка із щоденника" (інша назва "На крилах пісні"), де якраз були передані тонкі душевні враження від почутої якось уночі чумацької пісні, яка "... своїм змістом і чудовою мелодією навіває на нього [автора] ріжні думи, зворушує душу і заносить десь далеко в сфери щасливої
фантазії..." [7, 99].
Але у віршах самого М.Вороного часто проглядають мотиви народницької поезії, за що йому Франко не раз докоряв. У цілому власне поетичні поривання Вороного, за модерністською традицією, "ins blau" ("у блакить") були багато в чому ще затиснутими в межах народницької свідомості, несміливими. Наприклад, у циклі "Балади і легенди" лише окреслюються прагнення поета надати нового звучання українській поезії. Символістські прийоми тут межують із характерними для фольклорної традиції тропами. Навіть у поезіях, написаних на сюжети середньовічної західноєвропейської історії часто трапляються традиційні народнопоетичні заспіви й тропи:
Ой, то не хижа сарана,
Не круки степ укрили,
То Конрад рушив у похід
Свої потужні сили.
("Найдорожчий скарб")
М.Вороний, слідом за одним із своїх найулюбленіших поетів французького символізму, Полем Верленом, обстоював перш за все красу поезії, її естетику. У тому ж листі до І.Франка він знову утверджує свою неприхильність до "егоїстичного декадентства", натомість зазначає: "люблю навіть щирий гарний сімболізм, який хоч часом не має певного змісту, але дає певний настрій. Суть річи, котрі тяжко зрозуміти, але відчути їх можна. Адже ж поезія римами, ритмами, зворотами милозвучної мови близько стосується до музики, а музика раз-у-раз дає нам такі зразки. І коли се вільно допускати в одній сфері штуки, то чому ж не вільно допускати в другій?" [2].
Ця теза перегукується із думками П.Верлена щодо поезії. Головним для французького поета була милозвучність поезії, відшукування найтонших нюансів і відповідностей між звуком, тоном і почуттям. Такі постулати П.Верлен висловлював у власному поетичному маніфесті "Поетичне мистецтво". Вороний також наголошував на дотриманні у власних творах зазначених принципів. Він згадував, що слідом за П.Верленом обрав своїм гаслом фразу "De la musique avant toute chose!" ("Музики передусім!"). Український поет, наприклад, сам відзначав схожість свого вірша "Мавзолей" із верленовою "Осінньою піснею" (подібність структури, ритміки, звукопису). Наголошував М.Вороний і на своєму тяжінні до комбінованих повторів, рефренів, що також, як йому здавалось, було даниною французькій традиції віршування.
Загалом Вороний у листі до О.Білецького визначав яскраві випадки впливу символістської поетичної традиції на свої поезії "Тіні, "Вечірні акорди", "Я її в домовину живу поховав", "Інфанті" тощо, а також на цикли "Осокорі", "Рубіни", "Лілеї", "Разок намиста", "Гротески".
Хоча в поняття краси М.Вороний вкладає набагато ширше поняття. Він, слідом за Ш.Бодлером, П.Верленом, парнасцями вводить в українську лірику філософію краси страждання. Також він проголошує девіз "мистецтва для мистецтва". Але це не означає у поета перехід до "ніжноголосого" оспівування краси
Loading...

 
 

Цікаве