WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Трагедія Кассандри в рецепції Есхіла та Лесі Українки - Реферат

Трагедія Кассандри в рецепції Есхіла та Лесі Українки - Реферат

затемнене [2, 208].
У поемі Лесі Українки головна героїня єдина, хто в змозі тверезо бачити реальність. На слова Паріса про перемогу троянців (бо греки зникли, залишивши дерев'яного коня) Кассандра відповідає:
Ти звеш це перемогою? Вся слава,
вся наша честь погинула давно,
зосталась тільки крадена Гелена
та ще безглузда деревина. Справді,
преславна перемога! [4, 81]
Видіння Кассандри образно-поетичні і вимагають від слухачів вдумливого осмислення, але в душі кожної людини завжди живе надія на краще майбутнє, людська психіка ніби виставляє бар'єр для негативної інформації, і тому троянська пророчиця сприймається як одна з тих, хто просто лякає людей:
... чи бува таке, щоб із провидців хтось
Прорік радість нам... [2, 209].
Леся Українка ніби поглиблює аналіз проблеми, яку накреслив Есхіл. Дружина Гектора Андромаха говорить про те, що повсякденна реальність і правда втомлюють і виснажують, що для звичайної людини життєво необхідними є такі поняття, як надія і мрії:
Та що, Кассандро,
Доволі з нас уже твоєї правди,
зловісної, згубливої, так дай же
нам хоч неправдою пожить в надії.
Ох, я вже втомлена від тої правди!
Ой, дай мені хоч сон, хоч мрію, сестро! [4, 55-56]
Те, що Кассандра говорить про майбутнє, ніхто не хоче слухати, хоч якими зрозумілими не були б її видіння. Гелена розцінює пророцтва як вияв неприязні до себе, Поліксена та Андромаха вимагають чітких указівок, як відвернути нещастя і сприймають Кассандру як іще одне лихо на їхні нещасні голови. Леся Українка вказує на те, що під час своїх видінь героїня перебуває у пророчому нестямі [4, 21], що вона не здатна говорити чітко і переконливо:
... Ох, скільки крові чорної я бачу!
І батько наш коліна обіймає
Катам своїх дітей...Я чую крик...
ридає, плаче, скиглить, виє, виє...
То наша мати!.. Я пізнала голос!.. [4, 23]
У трагедії Есхіла Кассандра пророкує загибель свою та Агамемнона від рук Клітемнестри. Прибувши на чужину, вона страждає не лише через те, що зруйноване все, чим вона дорожила - Батьківщина, сім'я, а й через передчуття своєї близької смерті. Героїня знає, що її "меч двосічний жде" [2, 209], бачить себе "на землі... скривавлену" [2, 210]. Артикулюючи пророцтва, вона виявляє свою моральну позицію, вважає огидним те, що за час відсутності Агамемнона Клітемнестра зраджувала його з Егістом (сином Тієста, що залишився у живих і виношував задум помсти за батька та братів). Кассандра не може дібрати слів, щоб охарактеризувати Клітемнестру:
Вона...Та чи скажу я, справді, хто вона? -
Зміюка двоголова?.. Сцілла - жителька
Печер, куди заблудлі судна втягує?..
Аїду господиня, що й рідні своїй
Життя вкоротить?.. [2, 212]
У драмі Лесі Українки Кассандра говорить в очі Клітемнестрі: "Ти, правда, і
не жінка" [4, 97]. Героїня усвідомлює, що злочин породжує новий злочин, що Агамемнон розплатиться за смерть Іфігенії, але й підступність Клітемнестри не залишиться без відповіді - за наказом Аполлона Орест (син Агамемнона та Клітемнестри, який у цей час був на чужині) вб'є і свою матір, і її коханця:
За смерть мою, одначе, відомстять боги:
Сюди каратель прийде - син, народжений
Убити матір, за отця помститися [2, 214].
Кассандра сліпо вірить у долю і не намагається її уникнути. На її думку, навіть боги безпорадні перед долею, і саме цим ставить себе на один щабель з ними. Уже те, як вона вчинила з Аполлоном, свідчить про рівень її самосвідомості. О.Лосєв зазначав, що в міфах про Кассандру треба бачити не тільки соціальну історію Греції, а й "один із найтрагічніших її періодів, а саме - період переходу від цілковитої міфології, коли окрема особистість ще не прокинулася і мовчить, до тієї самостійності людського індивідууму, коли людина вимагає собі однакових прав з богами" [6, 381]. Леся Українка вкладає в уста Кассандри слова про те, що над світом панує Мойра (богиня долі),й інші боги так само їй підкоряються, як і прості смертні. Тому звернення до богів з проханням про допомогу їй огидне: "я рабинею рабів не хочу
бути!" [4, 37]. Героїня і кидає виклик всевладдю богів, і визнає їхню владу над смертними. Особливої пікантності набувають її суперечливі стосунки з Аполлоном. Він одночасно виступає і як всемогутній бог, який може обдаровувати і карати простих смертних, і як звичайний чоловік, якому притаманні й людські пристрасті, й невпевненість у собі. Саме пристрасті Аполлона роблять Кассандру нещасною. Прийнявши дар провіщання від закоханого бога, героїня відмовляється стати його коханкою, за що він мстить їй: "Ото відтоді віри вже не ймуть мені" [2, 212]. Цей дар стає для Кассандри справжнім прокляттям, бо всі нещастя вона починає переживати ще задовго до того, як вони стануться. Але разом з тим героїня залишається жрицею Аполлона і в інших життєвих ситуаціях підкоряється йому:
...на розмові
я мушу бути з яснокудрим богом [4, 17].
Перші слова Кассандри по прибуттю до палацу Агамемнона звернені до нього:
Аполлоне-володарю,
Доріг охоронцю! Ти вбив мене!
Куди привів-бо?.. До чийого вогнища? [2, 207]
Таким чином, їхні стосунки розвиваються ніби в двох площинах: Кассандра була і до смерті залишається жрицею Аполлона, тобто підкоряється його божественній волі, але вона ігнорує чоловічу пристрасть, за що і несе важку кару.
Кассандра виявляє принциповість і в стосунках зі смертними чоловіками. Маючи щирі почуття до Долона, вона приймає його подарунки, хоча й знає, що їй відміряно небагато щастя поруч з ним:
Ті дари -
То все, що міг Долон Кассандрі дати.
Чому ж я мала б і того зрікатись?
Він щиро те давав, а я те брала,
Щоб мати спогад про хвилини щастя... [4, 18]
Але вона не сприймає концепції шлюбу як вигідної оборудки. Для неї важким тягарем стає згода на одруження з царем Лідії Ономаєм. Брат героїні Деїфоб бачив у цьому шлюбі порятунок для Трої, Ономаєм же рухало його марнославство. Він сприймає жінку, зокрема, Кассандру, як трофей, як винагороду за майбутню перемогу. Для лідійського царя не існує принципової різниці між душею і тілом:
Як буде мій сей стан, і сії очі,
І сі уста, вся горда пишна постать,
То де ж із них подінеться душа?
Адже й вона тоді моєю буде [4, 48].
Кассандра жпрагне щирих і рівноправних стосунків з чоловіком, для неї головне - духовний союз. Віра Агєєва зазначає, що у цій драматичній поемі "цілковито заперечене патріархальне трактування шлюбу як акту купівлі-продажу..." [1, 162]. Натомість Есхіл при написанні трилогії "Орестея" керувався саме патріархальною ідеологією, він мав на меті довести верховенство батьківського права над материнським. У кінці трилогії сина Агамемнона і Клітемнестри Ореста, який убив матір з почуття помсти за батька і за наказом Аполлона, суд виправдовує. Богиня Афіна охоронцем домашнього вогнища називає чоловіка, статус жінки в родині максимально принижується (не в останню чергу й тому, що сама богиня з'явилася на світ не з лона матері, а з голови батька - Зевса). Тому образ Кассандри у Есхіла відповідає патріархальним канонам. Наміри Клітемнестри обурюють героїню ще й через те, що дружина наважилася піти проти свого чоловіка: "Ото зухвалість! Жінка - а на мужа
йде!" [2, 212].
Крім вищезазначених, Леся Українка у своїй драматичній поемі порушила ще низку важливих проблем. Авторка проаналізувала вплив слова на буття і психіку людини, взаємозв'язок таких категорій, як слово і правда. Що первинне: видіння Кассандри про нещастя чи самі нещастя? Якби героїня не артикулювала своїх видінь, можливо б і не було ніяких трагедій? Рідні віщунки переконані в тому, що саме її пророцтва накликають біду на їхній дім.
Loading...

 
 

Цікаве