WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Генезис неоромантизму - Реферат

Генезис неоромантизму - Реферат

еволюцію символізму, розкрити механізм цієї еволюції, показати структуру утворення символічних понять... наклеюють як-небудь "нео", - відомі ярлички, і на цій дурості будують школу" [1, 241].
Ідея про неоромантичність символізму виявилась близькою О.Блоку. У статтях "Крах гуманізму" (1919) та "Про романтизм" (1919), він підбиває підсумок своїм неоднорідним, однак достатньо послідовним міркуванням про романтизм (лінія Гете - Гейне - Вагнер - Ніцше ) як трагічне вслуховування художника в "музику"світу. Радянські літературознавці 1930-80-х років зрідка звертаються до терміна "неоромантизм". Зустрічаються, як правило, ідеологізовані (в межах жорсткого трактування декаденсу й модернізму) посилання, або для позначення чогось відокремленого від "декадентства",але так і не спроможного піднестися до "реалізму" (і його "романтики"). Наприклад, "неоромантичними" визнаються п'єси М.Метерлінка ("Манна Ванна", 1902) і Е.Ростана ("Орлятко", 1900) для того, щоб протиставити їх попереднім "символістським" ("песимістичним") п'єсам цих же авторів.
Дещо по-іншому подається неоромантизм в Германії, де поряд з неокласицизмом, імпресіонізмом, символізмом він описаний як явище "декаденсу" й посідає місце між натуралізмом) - початку 1890-х, з одного боку, й "оновленим реалізмом" - з іншого. Незважаючи на сприйняття неоромантизму як "певного комплексу художніх ідей", він співвіднесений з тематикою окремо взятих творів Г.Гауптмана, молодого Г.Гессе, які проникнуті мотивами втечі від "буденності реального життя" [3].
Різні паралелі простежуються в тлумаченні неоромантизму дослідниками англійської літератури. Якщо в "Історії західноєвропейської літератури нового часу" (1937) читаємо, що Ф.Шиллер об'єднував британський неоромантизм (Р.Стивенсон, Дж. Конрад) з аналогічними явищами декаденсу в літературі Германії і Австро-Угорщини (не виключаючи при цьому зі сфери неоромантизму творчість Р.Кіплінга, "співця імперіалістичної реакції"), то в "Історії англійської літератури"(1958) неоромантизм пов'язаний виключно з національною
традицією [5].
Не погоджуючись із баченням неоромантизму як модифікації тільки пригодницької літератури (Р.Стивенсон, Г.Хаггард, А.Конан-Дойл), М.Урнов пропонує ("На межі віків", 1970) визначення неоромантизму як ідеї мужнього гуманізму, що прагне змін у житті і стилі (заперечення блюзнірства вікторіанської моралі, психології "накопичення", а також "розслабленої" описовості соціально-психологічного роману), що реалізовано засобами авантюрного роману, тло якого - подорожі, втечі із тюрми, морські катастрофи. У межах цієї стилістики "здорового юнацтва", що протиставляє себе побутописанню натуралізму й уайлдівському естетичному "мистецтву брехні", формується естетика стилю, що веде боротьбу "за єдине точне слово" [7]. Деякі науковці, наприклад Н.Дьяконова, не бачать підстав виділяти в Англії неоромантизм від романтизму і вважають вживання терміна невиправданим ні в загальному, ні в окремих випадках. Інші дослідники, зокрема Ф.Федоров, також заперечують його правомірність, однак при цьому закликають до аналізу означених явищ, які поки що системно не витлумачені.
Від світового літературного руху не відставало й українське письменство. Неоромантизм широко ввійшов у мистецький обіг у кінці ХІХ століття і привніс корінні зміни в розвиток художньої свідомості, продовжуючи певні усталені традиції. "Покоління Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Богдана Лепкого, Олександра Олеся, Миколи Вороного та інших... різко повернуло корабля української літератури в загальноєвропейське річище, при цьому не тратячи питомих національних ознак. Воно заперечило "народницький напрям" і "тенденційну поезію" (терміни Лесі Українки) й почало фактично витворювати явище, що ми тепер звемо
неоромантизм" [8, 5]. Однак тлумачення цього поняття ще й на сьогодні досить різноманітні.
По суті в атмосфері гострого літературного протистояння (ідейного, естетичного, філософського) старих, народницьких течій з їхнім послідовно дотримуваним етнографізмом та позитивізмом, і нових (в значенні "сучасних") різноманітних стильових течій і напрямків, які радикально переоцінювали і змінювали саму національну традицію, неоромантизм став тим феноменальним утворенням, що поєднував українську літературу із західноєвропейськими, а також сприяв подоланню в ній консервативних, вузько-патріотичних, побутово-українофільських тенденцій. Ще в 1891 році Леся Українка писала братові з Відня: "Щодня мушу стинатися з "січовиками" за неоромантизм, за поезії, і вчора таки заставила їх признати, що в літературі мають вартість портрети, а не фотографії (розумієш різницю?), що без "видумки" нема літератури" [6, 71]. Вона стала не тільки прихильником, письменником, але й теоретиком цього мистецького явища на вітчизняному ґрунті. Проте її концепція видається на сьогодні дещо суб'єктивною. Треба відзначити, що погляди письменниці не завжди збігалися з уявленнями про неоромантизм, які існували в ті часи; однак її судження й підходи до нього значно посприяли прогресові української літературознавчої думки. Будуючи свою концепцію неоромантизму, Леся Українка порушувала актуальні суспільні проблеми, зокрема співвідношення особистості і середовища, індивіда й соіціуму, героя і маси (юрби, народу) ("Європейська соціальна драма кінця ХІХ століття", 1901, "Михаель Крамер. Остання драма Гергарта Гауптмана", 1901, "Утопія в белетристиці", 1906). Думаємо, що саме на цьому ґрунті нею була знайдена та відмінність, яка означила це новітнє явище.
У теоретичних працях Лесі Українки тлумачення "неоромантизму" має три аспекти,
по-перше, стилю, як певного лексико-синтаксичного оформлення художнього тексту; по-друге, як певної техніки "ліплення" характерів, що включає різкий поділ персонажів на головних і другорядних; по-третє, як певний мистецький "синтез", як створення демократичного образу ідеалу людини майбутнього. У своїй літературній практиці поетеса прагнула до гармонійного поєднання цих трьох аспектів. Неоромантичні мотиви вона втілює, як правило, в ускладнених умовних художніх формах, із залученням багатозначних символів: алегорій, з варіативним повторенням певного ряду образів, що
Loading...

 
 

Цікаве