WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → «Кочубеївна» Христі алчевської як віднайдена самототожність - Реферат

«Кочубеївна» Христі алчевської як віднайдена самототожність - Реферат

Христю лише на п'ять років, але по смерті батька, лише починаючи "входити у славу", вже утримував матір і сестру Христину. Маючи талант оперного співака, віддаючи всі сили розвитку свого таланту, Іван Алчевський так само завзято несе з собою почуття національної гідності. Це проявляється на різних рівнях його творчого і побутового життя: належачи до "московської діаспори", співак відзначається не лишетим, що підбирає собі репертуар у відповідності із рисами українського національного характеру, який Алчевський відчуває в собі нарівні з талантом співати; але і тим, що завжди, особливо на чужині, намагається виявити свій національний дух і підтримати цей дух у інших. ІІ-й студентський вечір в Москві має яскраву українську обстановку і, головне, зміст, "де відбилась душа нашого народу, його минуле, таке трагічне і в тій же мірі героїчне", зміст величезного духовного багатства, культурних надбань... [11, 1036]. Про цей вечір національної пам'яті у зв'язку зі спогадами про свої "московські враження" Христя Алчевська так згадує у листі до М.С.Кононенка: "Заля, повна народу стояла, й здавалося, що на Голгофу ведуть... Україну в кайданах Московщини... [...] Більш нічого собі не пригадую..." [7]. І.Алчевський сприяв національно-громадській роботі в "московській колонії", будучи головою товариства "Кобзарь", надаючи грошову допомогу як цьому товариству, так і журналові "Украинская жизнь". Так визначив національну вдачу артиста Алчевського проф. Кость Титаренко у "Спогадах з нагоди 40-х роковин з дня смерти забутого артиста і патріота": "Через окуляри високого артизму дивився І.Алчевський і на рідне йому українство. Він органічно не переносив малоросійщини... Легковажне ставлення в справах, що стосується нашої національної культури, завжди заправлене дозою вульґарности - ця істотна риса нашої "малоросійщини" - була артистові з ласки Божої вкрай противна, бридка..." [11, 1037]. Показовим є той факт, що у "Кочубеївні" українська пісня, яка для Івана та Христини Алчевських завжди була показником розвитку нації, навіть не згадується, але натомість з'являється "московський спів", який символізує трагедію українського народу:
Тим часом спів розшибистий, московський.
Лунає скрізь по селах і гаях,
Усі кутки Вкраїни наповняє
Безглуздий сам - б'є нарід по серцях:
"Эх-ма, братцы, подъ Полтавой
Мы прославили царя." [1, 18].
Так, Іван Алчевський виступає одним з головних упорядників національного вечора співу у Москві: влаштовуючи захід, співак свідомо намагався відтворити як сам колорит українського життя, так і вдачу українського народу, тим самим проводячи чітку межу між московськими "увєсєлітєльнимі" вечорами куди запрошувалися циганські і рівно "малоросійські" "пєвци", "пєвічкі" і цілі хори [11, 1038].
Основною рисою вдачі артиста Алчевського Кость Титаренко вважав "грацію душі", яку можна було б вважати визначальною рисою вдачі усієї сім'ї. "Український Карузо" Іван був найпершою після батька духовно близькою людиною для Алчевської. Про брата, "який стояв в мистецтві й життю (навіть буденному) головою вище всіх людей" і несподівана смерть якого стала другою (після самогубства батька) страшною трагедією в житті Христини Олексіївни, письменниця пише: "Се була поезія моєї душі і поезія для всієї родини Алчевських..." [3].
Саме в Івані Христя бачила ідеал, якого сама прагнула і який полягав у поєднанні надзвичайного таланту оперного співака із таким же надзвичайним патріотизмом. Тому не дивно, що саме це відчуття втрати рідної людини, талановитого співака і справжнього громадянина стало приводом для написання такого високохудожнього твору, як поема "Кочубеївна".
Безперечно, що у даному випадку не можна говорити про чіткі відповідності між долею героїв твору і долею Івана Алчевського; але ж не можна не погодитися і з тим, що такі риси братової вдачі, як "грація душі", національна гідність, талант керівника у поєднанні із величезним творчим потенціалом, втілюються в образі Мазепи; а також з тим, що те саме відчуття самотності і втрати, що ми спостерігаємо у листах і автобіографії не залишає читача протягом усього твору. Авторка переживає трагедію Мазепи настільки болісно і інтимно, що складається враження, ніби поетеса пише про близьку людину:
Оганьблений Мазепа!.. Неспокоїв,
Бунтарства дух, - апостол боротьби... -
Єдина невпокорена людина
На тлі рабів Петрової доби,
Єдиний скрик безстрашного лицарства
Супроти зла, знущання й людських страт,
Один поет степів на перелозі
Із піснею про чайку при дорозі!.. [1, 4]
Отже бачимо, що при створенні образу Мазепи Алчевська звернулася не стільки до історичного портрету гетьмана (хоча той майже збігається із авторським), скільки до власного розуміння особи Мазепи як людини, наближеної до ідеалу керівника і людини, що в змозі органічно поєднувати національну гідність і творче начало. Саме такий керівник, на думку поетеси, має визначати майбутнє країни. Причини ж української національної трагедії письменниця вбачає в загарбницькій політиці Московщини, наголошуючи на особливій ролі в цьому Петра І.:
... Вітер розвіва
Царя волосся темне і півдовге...
Мовчить граніт, і котиться Нева...
І над усім тавро чогось тяжкого,
Мов знає світ, що на людських кістках
Збудована столиця ця сувора,
І все у ній - достотство і покора!.. [1, 3]
Своєрідним показником правильності і логічності прагнень Мазепи стосовно звільнення України з-під "царської п'яти" виступають почуття молодої Кочубеївни, образ якої містить риси типової української дівчини і одночасно виступає символом цілої України; Кочубеївни, яка разом із смертю Мазепи втрачає надію як на особисте щастя, так і на національне визволення:
Зненацька вдарив дзвін протяжно й сумно...
Години одзвонив і наче вмер...
Настала тиша... В серці ніч родилась,
Останній згук життя у нім завмер...
І тихою, поважною ходою
Байдужість в душу стомлену ввійшла,
Покривши все: і спомини й надії,
І горе й щастя, й думи молодії [1, 20].
Той самий шлях із важкими життєвими випробуваннями, із усвідомленням того, що дійсність не відповідає мріям юності, проходить разом із героїнею поеми і сама письменниця в дійсності. Присвячення себе великому нещасливому коханню і громадянському обов'язку визначає весь життєвий шлях Кочубеївни і Христі Алчевської.
Кохання Мотря Кочубеївна розуміє як обов'язок і, разом з тим, як надзвичайну свободу: освічуючись Мазепі і залишаючи домівку, молода дівчина, здавалось би, іде проти народної моралі, але такий відхід вона пояснює не лише
Loading...

 
 

Цікаве