WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Сатиричний цикл І.Я.Франка “Нові співомовки” зі збірки “Semper tiro”: спроба реінтерпретації - Реферат

Сатиричний цикл І.Я.Франка “Нові співомовки” зі збірки “Semper tiro”: спроба реінтерпретації - Реферат

занепокоєння, патетичний елемент, а подеколи і трагічний погляд на життя [20, 102]. До того ж сатира відображає найбільший ступінь відмежованості людини від природи та оточуючого світу до рівня здійснення критичної оцінки дійсності з правом заперечення неприйнятного. У сатирі наявні чітко розмежовані суб'єкт критики і об'єкт критики. Суб'єкт знаходиться поза дією, на об'єктивній відстані на позиції спостерігача, що дає йому можливість здійснення оцінки і відповідно критики. Тому сміх сатири є заперечливим і засудливим.
Сміх в гуморі хоч і доброзичливий, співчутливий, хоч він і не заперечує явища, та все одно здійснюється на основі оцінки, яка можлива за умови дистанційованого спостереження, знову маємо об'єкт та суб'єкт гумору.
Суттєва відмінність сатири від гумору досить прозора, проте твердження дослідників мають свої пріоритети. На нашу думку, синтезувавши весь опрацьований матеріал можна стверджувати, що "гумор по своїй суті є нівелювання одиничного, другорядного у явищі, а сатира є нівелювання загального, основного" [30, 402]. Гумор найчастіше зберігає реальні обриси зображуваних явищ, оскільки він показує як негативне лише часткові його недоліки. Сатира, спростовуючи явище у основних його особливостях і підкреслюючи їх неповноцінність за допомогою різкого їх перебільшення, звичайно, йде лінією порушення звичайних реальних форм явища, для того, щоб довести до межової різкості уявлення про їх неповноцінність, через це вона тяжіє до умовності, до гротеску, до фантастичності, до виключності характерів і подій, завдяки якій вона може особливо чітко показати їх алогізм, неспівмірність життя з метою. Сатира будує свої образи, порушуючи реальні співвідношення явищ у самому житті для того, щоб різкіше підкреслити їх основні якості. Сила негації, притаманна сатиричному образу, викликає гнівну веселість. Римський сатирик Ювенал писав, що сатирику вірші диктує обурення ("fecit indignatio versum"). Невідповідність явищ життя тим вимогам, яким вони насправді повинні відповідати, доходить такого ступеня, що мова може йти лише про повне спростовування явища. Митець досягає цього ступеня, розкриваючи внутрішню суперечливість розвінчуваних явищ життя, ведучи їх до межі нісенітниці, оголюючи тим самим їх сутність.
За твердженням більшості теоретиків літератури минулого століття, сатиричний образ балансує на межі комізму, через те, що невідповідність того, семантику чого він передає, настільки значимо, що воно не тільки смішить, але й відштовхує, викликаючи відразу, жахає. "Сатира говорить про потворне, про неприйнятне у житті. У цьому основний зміст сатиричного образу. Таким чином, у сатирі перед нами особлива форма образного відображення життя. Більше того, сатиру ми маємо розглядати і як особливий художній принцип відображення дійсності, і як рід літератури" [30, 33]. Твердження про окремий сатиричний рід літератури спростовано вже давно, але специфіка явища так до домінантних концептів не дійшла. Питання місця сатири в ієрархії художніх явищ лишається відкритим, хоча декларується і декларувалося "прагнення зсередини естетичної багатомірності мистецтва осягнути специфіку сатири" [15, 9].
Поцінування сатири як художнього феномена видається завданням вартим ретельної праці. Доцільно поставити таке запитання: якими критеріями ми послуговуємось, оцінюючи ті чи інші явища сатири? Передовсім це питання пов'язане з такою принциповою для науки про літературу проблемою, як визначення критеріїв художності. Звернення до цієї проблеми обумовлювало її розв'язання відповідно до того поняття художності, яке об'єктивно існувало у свідомості суспільства. На відносності будь-якої моделі художності слушно акцентувало увагу "формальне" літературознавство 20-х років. "Те, що в одній епосі є літературним фактом, те для іншої буде мовленнєвим побутовим явищем, і навпаки, залежно від усієї літературної системи, в якій цей факт обертається" [20, 273].
Отже, синхронічну зумовленість художнього факту не можна не враховувати. Але абсолютизація її призводить до заперечення художнього твору як самодостатньої цінності. Очевидно, що при всій неадекватності сприйняття художніх явищ у різні епохи об'єктивно у людській свідомості існують критерії художності. Ґрунтом для цього є образне мислення людини як даність.
Своєрідність сатири як способу художнього зображення дійсності зумовлена рядом її якісних ознак. Як вже зазначалось, сатира є формою вираження комічного. А сатира, як носій і матеріальний виразник цього явища, передбачає такий художній ракурс, який утворює певну диспропорцію у зображенні реальних явищ, загострюючи ту невідповідність, суперечність, контраст між "бути" і "здаватись". Сатира поза категорією комічного не може існувати.
Друга специфічна ознака сатири - це можливість її існування у творі будь-якого літературного роду та виду як у формі жанрової домінанти, так і в другорядній функції, увиразнюючи окремий образ, деталь, епізод, сюжетну лінію тощо. Тому актуальними видаються такі ракурси дослідження, як сатира в ліриці. Бахтін М., вводячи поняття культури багатої на тони, писав: "Усе справді велике повинно містити в собі сміховий елемент. У культурі, багатій на тони, і серйозні тони звучать інакше: на них падають рефлекси сміхових тонів, вони втрачають свою винятковість і виключність, вони доповнюються сміховим аспектом" [3, 358].
Відповідно, наведені факти дають можливість стверджувати про засоби сатиричного зображення, як засоби "універсального сміху", який творить світ і твориться світом. Отже "універсальний сміх", з його складовими гумором та сатирою, має такі риси, тісно пов'язані між собою:
1) світоспоглядальність (сміх як точка зору на весь світ);
2) сприйняття життя в його русі (гротескність);
3) амбівалентність (синкретичінсть);
4) сміховий аспект всього світу і всього у світі (грайливість, пародійність).
Відповідно до цих законів, у доробку І.Франка серед ряду сатиричних циклів, окремо слід зупинитись на циклі гумористично-сатиричних поезій "Нові співомовки", які увійшли до збірки "Semper tiro" (1906 р.). У цих творах, написаних в дусі співомовок С.Руданського, І.Франко продовжує і розвиває далі (про це свідчить назва циклу) традиції поета, творця цього жанру. Користуючись невичерпним потенціалом української народної творчості, поет створює не нову картину суспільного життя, проте картину з принципово новою семантикою.
Перша співомовка, а всього їх у циклі сім, "Цехмістер Купер'ян" стає характеристикою можновладців, у творі вонипредставлені в образі "чорної ради", для яких уславлення героя - по смерті. Простежимо сюжетно цей висновок.
Історичним тлом в співомовці стає період визвольної боротьби проти "ляхів-поляків". Невеличке містечко перебуває в облозі. Боротьба проти загарбників ведеться на всіх рівнях, але
. Купер'ян-цехмістер
Був за всіх завзятий,
Цеховому товариству
Нишком став казати:
"Годі, братця, нам на мурах,
Як сичі сидіти,
Покажім, що й ми, міщанство,
Не страшкові діти! [31, 136].
Стратегія й тактика цехмістера невдовзі призводять до перемоги, і верхівка міста вирішує нагородити героя за завзяття й мужність. Серед привілей малися і гроші, і підвищення по службі. Проте один з бурмістрів, на чиє місце радили Купер'яна, член вже згадуваної "чорної ради", підсумував форму нагороди у наступному:
Гроші дати - сором брати,
Та й ми ж бідні люди;
На уряд його поставить -
Іншим заздро буде.
Поки він живий між
Loading...

 
 

Цікаве