WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Сатиричний цикл І.Я.Франка “Нові співомовки” зі збірки “Semper tiro”: спроба реінтерпретації - Реферат

Сатиричний цикл І.Я.Франка “Нові співомовки” зі збірки “Semper tiro”: спроба реінтерпретації - Реферат


Реферат на тему:
Сатиричний цикл І.Я.Франка "Нові співомовки" зі збірки "Semper tiro": спроба реінтерпретації
У 1956 році Євген Маланюк стверджував у роботі "Франко незнаний" про відсутність у тодішньому франкознавстві, а, згодом, і культурно-літературному дискурсі, цілісної картини рельєфного й строкатого у своїй діалектичності мистецького обличчя творця, чия вага для розвитку української нації була епохальною. Зважаючи на обсяг поданого обвинувачення своєму поколінню, автор скеровує увагу на незнаного Франка власне як поета: ". "відчуття" І.Франка, зокрема і найважніше Франка-поета, зникало і втрачалось. . поет ставав, кінець-кінцем, поетом незнаним, якого шанується, але . не читається." [24, 68].
Слова літературного критика минулого століття не втратили свого звучання й на сьогодні. У роботі "Письменник - Нація - Універсум. Світоглядні та художні шукання в літературі ХІХ - ХХ століття" дослідниці О.Нахлік у розвідці "Проблема "Франка незнаного" в трактуванні Є.Маланюка" знаходимо наступний висновок стосовно цього літературознавчого припущення: "Та хоч як би важко не було солідаризуватися з багатьма тенденційними судженнями Є.Маланюка про "Франка незнаного", все ж треба віддати їм належне як таким, що й сьогодні здатні активізувати франкознавчі шукання, викликати дискусію і бути плідними для подальшого дослідження творчости і діяльности І.Франка" [26, 138]. Відповідно, радикальність цих тверджень виправдана, адже їх аргументованість знайшла підтвердження у реаліях самого життя.
Велика кількість літературознавчих праць за творчістю поета, грандіозна кількість широкомасштабних заходів вшанування митця не змогли й на теперішній момент осягнути й відповідно художньої тотожності й самосутності реінтерпретувати всього глибоковимірного таланту поета, творчість якого часто була й лишається закутою у аналітичні глухі кути, табуйована суспільно-політичними прерогативами та "відшліфована" під той чи інший взірець, в залежності від історичного часу.
"Згублений був смак до його віршів, понадто на строкатім тлі бурхливого, барвистого, але й дещо галасливого відродження нашої поезії по 1917 р." [24, 69]. Не відновлений цей справжній "смак" і в подальшому. Простежуючи особливість методології літературно-критичних переваг вибору об'єктів аналізу франкової поезії від найперших критиків і до сучасних франкознавців, виникла потреба зазначити про невиправдану звуженість, а почасти й просто оминання розгляду поетичної сатири поета, яка супроводжувала мистецькі шукання І.Франка протягом усього його життя, і становить достатньо об'ємний пласт поетового доробку.
Практично протягом всього існування "радянського" франкознавства поетова сатира вибірково опрацьовувалася під кутом зору або її революційності і боротьби за пролетарське Ельдорадо, або під кутом її, як факту наслідування і переспівів творів М.Є.Салтикова-Щедріна [1; 2; 5; 6; 8; 9; 10; 12; 16; 19; 21; 22; 25; 29; 32]. Навіть для найперших критиків поетового сатиричного поетичного доробку перевага громадянського струменя, як факту соціальної боротьби, розумілася як іманента музі співця, який ". любиться на контрастах соціальних", а отже є "поборником за всіх "у поті чола" трудящих." [17; 489, 490]. Сутність франкової творчості була обмежена тільки служінням народу ". не як стану селянського, а як соціальної категорії.", тобто знову-таки суто громадянською лірикою [17, 489]. Відповідно, сатиричний талант І.Франка був позбавлений існування за законами власне комічними. Сміхова культура ніби не позначилась на поетичнім таланті автора. А це принципово суперечить концепту сатиричного доробку поета. Відкидати факт мети створення цих поезій для суспільного, національного поступу не можна, проте рівень художності і специфіка поетичного мислення автора дають нам право стверджувати про наявність в них законів "універсального" сміху, тобто сміху, який вимагає свого, суто комічного світу або, йдучи за потрактуванням академіка Д.Ліхачова, "антисвіту", в якому панує хаос і дисбаланс з одного боку, і гармонія дисгармонійного з іншого [23].
Вихідною установкою у визначенні всіх особливостей прояву "універсального сміху" є його світоспоглядальний характер. Це, власне кажучи, означає те, що всі явища дійсності просякнуті єдиною точкою зору на явища життєдіяльності людини. І цією єдиною точкою зору є сам сміх. До того ж явища дійсності не вичленуються із загального тла, не відокремлюються один від одного.
Першою ознакою в цьому сміховому світі є наявність потужного ігрового елементу. Основою цього світу є саме життя, але оформлене особливим ігровим чином. Грайливість життя часто проявляється як алогічне у світі [28, 142]. Алогічність ця обумовлена знову-таки тим, що єдиний закон у сміховому світі - це сміх, всі інші закони природи і суспільства легко порушуються.
Іншим проявом ігрового елементу є пародія. В цьому аспекті будь-яке явище повертається своїм комічним боком. Навіть нейтральні теми можуть стати смішними. Сміховий світ не втрачає зв'язку із звичайним світом. Елементи смішного образу при цьому взяті зі звичайного життя, у реального предмета, але їх співвідношення, положення, масштаби і акценти можуть бути змінені творчою фантазією. Мета подібної пародії розщепити повсякденний погляд на світ, дещо загострити його можливу абсурдність, зробити його незвичайним, рухливим, часто безглуздим.
Споглядач сміхового світу обов'язково є його діячем. "Чистий сатирик, який зазнає тільки сміх заперечення, ставить себе поза межами явища, яке осміює, протиставляє себе йому, - цим порушується цілісність сміхового аспекту світу, смішне (негативне) стає частковим явищем" [3, 17]. "Універсальний сміх" виражає таку точку зору цілого світу в його становленні, куди входять і той, хто сміється. Тож, той, хто сміється, часто сміється над своїми недоліками, над своїми негараздами чи нещастями.
Креативність сміху проявляється у сприйнятті часу. Час не обмежується теперішнім, характерне сприйняття часу в його русі, усвідомлення швидкоплинності життя, мінливості долі. Але час теж грає і сміється, не дає нічому застигнути, і тим самим підкреслюється момент зміни і оновлення. Сміх відноситься до життєвого процесу, до обох його боків - не тільки життя, але й смерті. Та протиставлення життя і смерті не відбувається. Смерть в цій системі не стає запереченням життя, ". смерть тут входить в ціле життя як її необхідний елемент, як умова його постійного оновлення і омоложення" [4, 59]. Образ смерті теж завжди вміщує в собі елемент смішного.
Другою рисою "універсального сміху" є його амбівалентність. "Він веселий, радісний і - одночасно - насмішливий, він заперечує і стверджує, хоронить і відроджує" [4, 17]. Треба наголосити, що насмішка і ствердження в цьому сміхові не поділені, вони не чергуються і не змінюють одне одного, а саме співіснують одночасно, хоча можлива форма домінування якогось акценту. Це сприяло тому, що Пінський Л.Є. визначив "універсальний сміх" як синкретичний і як "чисто комічний" [28,203-223]. Він багатозначний, багатий на відтінки, але єдиний за своєю природою. Це, перш за все, сміх людини, якій весело і яка хоче, аби навколо було весело.
У синкретичному сміхові потенційно чи у зародку закладено багато різновидів комічного, але центральними в цьому аспекті є сатира і гумор. Розглянемо ці явища детальніше. Будь-яка справжня сатира серйозна за своєю ціллю, за настроєм автора, який переходить потім і до аудиторії. За комічною формою стоїть побоювання і
Loading...

 
 

Цікаве