WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Модифікації поліфункціональності художньої образності в повістях Тараса Шевченка - Реферат

Модифікації поліфункціональності художньої образності в повістях Тараса Шевченка - Реферат

монологічного мовлення у "Наймичці" до ускладнених конструкцій в наступних повістях. У першому з відомих нам написаних Шевченком творів підкреслено об'єктивоване мовлення (зокрема, мало не краєзнавчий відступ про Ромоданівський шлях) поєднується з підкреслено емоційними проявами експліцитного наратора, високо патетичними ("О мої рідні жниці!" [14, 7] та подальший монолог) або знижено-іронічними ("Не одну б лупнув сотнягу Яким" [14, 9]) оцінними висловлюваннями. Первинна подвійність оповідача може бути вмотивована особистими характеристиками автора, його приналежність до того ж світу і народу не суперечить можливості бути освіченою людиною свого часу. Власне, у "Наймичці" відбувається немовби "проба пера" в застосуванні тих наративних прийомів, які Шевченко розробить надалі. Це і суто автобіографічні відступи (спогад про чумакування з батьком ще підлітком) [6, 26], і пророчий погляд у майбутнє ("сумно згадувати степи широкі., які вже не побачу
ніколи" [14, 55]), і переливи емоційних станів.
У повісті "Варнак" домінує першоособовий наратив, насичений настроєвими забарвленнями - від сарказму до теплого співчуття. Рамковий наратив моделюється через безпосередню передачу слова від наратора (дещо замаскованого, з алюзивними автобіографічними елементами, вмотивовуючи шлях наратора в оренбурзькі степи) до персонажа. М'яка іронія переважає у вступі, організовуючи повчально-філософський аспект проблематики твору. У "Княгине" майже аналогічний принцип наративу модифікований через абсолютний автобіографізм історії про залізні стовпи, навчання оповідача. Натяковість пронизує тексти: він уявляв батьківщину такою, яку запам'ятав з дитинства, але хотів би бачити іншою. Текст є певною мірою відкритим, фінал авторської рецепції вислуханої історії: "Ось тобі й село, ось тобі й ідилія"[14, 106] не замикає композицію, хоча розв'язка вгадується саме завдяки специфіці наратива - мандруючи, оповідач мав змогу переконатись у трагічному закінченні історії. Надзвичайно примхливо складено наративну структуру повісті "Музикант", де використовується і пряме звернення до читача - ознака суб'єктивного наратора, хронологічні відступи, пов'язані з біографіями персонажів (Тараса, Лізи і Наталі, Антона Карловича), вставна оповідь m-lle Тарасевич. Автор вдається до прийомів зміщення часових характеристик, оригінальних хронологічних побудов з елементами містифікації: дізнається про події з листів, написаних 12 років назад; повертається на Україну через
20 років, хоча насправді перебуває в цей часна засланні. Повість Івана Максимовича, в якій той оповідає долю музиканта, майже відсутня, та відчуття від неї відтворені через естетичні судження наратора, Усі повісті ліризовані до інтимності, але вираз власного трагічного розчарування в людях, екзистенційної гіркої самотності, поміченої вдумливими
дослідниками [10, 350], які вибухають у щирому слові наратора (він "мало не заплакав від внутрішнього болю") з граничною відвертістю позначені саме у повісті "Музикант". Майже антонімічно до звичних авторові створено наратив у повісті "Несчастный", де авторська позиція переважно є іронічно-об'єктивною. У докладному пейзажі киргизької фортеці прозирає спостережливий художник, а в майже кінематографічному переведенні точки зору на постать головного героя - проникливий майстер слова. Емоційний відтінок суб'єктивного наративу потім відходить на задній план, посилюється подієвість, наратор залишається "за кадром" через аксіологічний компонент, побудований на пронизуванні тексту цитуванням з Псалтирі і псалмів, відповідно вкладеним в мовлення персонажів. У "Капітанші" експліцитність наративу побудована на композиційних і на світоглядно-естетичних позиціях автора, який настільки близько до серця бере перипетії життя персонажів, як це буде потім лише в "Прогулянці". Рамковий наратив втілено у цьому творі в його класичному варіанті, своєрідність якого - докладно відтворені пригоди наратора, здавалось б, не пов'язані з подальшими подіями. Елемент інтриги виконує не тільки суто фабульну функцію, характеризуючи протагоністів та, власне, й самого наратора, який "на одному слові побудував фантазію." [14, 211], тобто є людиною з багатою уявою, схильністю до автопсихоналізу та емпатії. Водночас натяково використані біографічні штрихи до постаті суб'єктного наратора, натяки на те, що "у той час я ще курив сигари" та їм подібні дозволяють вгадати і зрозуміти його тугу навіть за дрібницями цивілізованого життя. Наратив повісті "Близнецы" можна дефініціювати як мультифонічний, - зразків такої поліфонії українська література практично не подала. Як в калейдоскопі, всі міняються точками зору: то говорить суб'єктивний наратор, то ділиться враженнями Никифор Федорович, то його безпосередня половина передає враження від вистави "Козак-стихотворець", то докладно веде рахунок пригодам і прикрощам Степан Максимович, то Савватій оповідає про службу, то бере слово "за кадром" Іван Петрович Котляревський. Але кермує оповіддю доцентровий акумулюючий наратор, який підкреслює власне особисте знайомство з персонажами, чим вмотивовує вірогідність зображуваного, дозволяючи собі і іронічний відступ-роздум публіцистичного плану про оточення і виховання, потім, увиразнюючи власну експліцитність, навіть надає план оповіді і окреслює свої художні принципи [14, 253].
У повісті "Художник" використано наратив дзеркального типу: центральний персонаж є alter ego автора, а наратор - певною мірою збірний образ з петербурзьких друзів і знайомих Шевченка, переважно подібний до І.М.Сошенка. Наратор причетний до мистецького та інтелектуального світу, з відповідними поглядами і структурою сприйняття дійсності. Окрім того, спостерігаються епізодичні вклинення голосу головного героя (в епістолярній формі) і його приятелів. Специфіку наративу останньої з відомих нам повістей ілюструє ланцюжок її назв: від "Матроз, или старая погудка на новый лад" (з акцентуацією на постаті героя), "Прогулки с пользою, но не без морали" до "Прогулки с удовольствием, но не без морали" (підкреслення наше - О.Є.). Змінюється аксіологічний аспект, зацікавленість оповідача в подіях і людях стає наголошено безкорисливою, елементи саме задоволення, мистецької насолоди від спостерження і співпереживання морально і зовнішньо досконалим, красивим особистостям. "Прогулка" прикметна ще й тим, що автор майже не довіряє оповіді іншим, крім коротких фрагментів публіцистичного характеру (зав'язка твору) та висловлювань другорядних персонажів, формуючи образ оповідача максимально достовірно, дефініціювавши його як К.Дармограя.
За псевдонімом К.Дармограй, потім у листуванні розшифрованим як Кобзар Дармограй,Шевченко сховався лише двічі - у повістях "Княгиня" и "Прогулка с удовольствием, но не без морали". Психологічна проблема його відповідності/ невідповідності особистості Шевченка залишається недостатньо вирішеною, попри успішні спроби дослідників привідкрити цю
завісу [1, 10]. На думку Ю.Барабаша, "наративна просторінь російськомовної Шевченкової прози "обрамлена" й замкнена ім'ям К. Дармограя. Про мене, це дозволяє говорити певною мірою про авторство цього віртуального персонажа, або, якщо завгодно у цілому про "прозу К.Дармограя" [1, 232]. Не можна бути абсолютно впевненим, чи лише себе бачив письменник у цьому трохи вайлуватому, доброму душею, не надто успішному, але щирому
Loading...

 
 

Цікаве