WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Модифікації поліфункціональності художньої образності в повістях Тараса Шевченка - Реферат

Модифікації поліфункціональності художньої образності в повістях Тараса Шевченка - Реферат


Реферат на тему:
Модифікації поліфункціональності художньої образності в повістях Тараса Шевченка
На початку ХХІ ст. у дослідженні історії української літератури нікого не здивуєш несподіваними поглядами на відоме, усталено досліджене, класичне явище. Минулися часи епатуючих статей і шокуючих монографій, надійшла найближча пора прискіпливого і виваженого аналізу твору як тексту, літератури як специфічного мистецького явища.
Російськомовні повісті Тараса Шевченка не належать до тієї частини літератури ХІХ ст., щодо якої науковці досягли об'єктивного прочитання фактично до кінця минулого сторіччя. Вони розглядались дослідниками переважно у декількох літературознавчих варіаціях, серед яких: випадковий епізод у творчості Кобзаря, самоствердження митця під час заслання, що доводило б його творчі можливості, аналог чи опозиція до одноіменних українських поем, прагнення ознайомити російського читача з українськими реаліями або вузькосоціологічне прочитання їх проблематики. Проте такий аналіз не вводить повісті до загального комплексу Шевченкової мистецької спадщини. Наприкінці дев'яностих необхідність оновлення погляду на літературний процес неминуче привабила літературознавців до російськомовної прози Кобзаря. Зокрема Н.Р.Демчук зверталася до дослідження художнього світу прози Шевченка на рівні мікропоетики [4], В.Г.Терещенко вивчала проблему автора в її біографічному
аспекті [11], Н.М.Грицюта розглянула повість "Близнецы" в контексті розвитку європейського роману виховання [3]. Проте у цих повновартісних дослідженнях повісті не аналізуються через їх єдність з поетичною та живописною творчістю митця, що довело б спільні для них художні закономірності, зокрема спорідненість ідеологем, концептуальних елементів, художніх прийомів та багато інших особливостей.
Чому ж не так багато дослідників зверталось до російськомовних повістей Шевченка, ще менше з них зупиняються на характеристиці їхньої образності? М.Зеров, на жаль, виніс цим творам однозначний вирок: ".найслабша, найнепомітніша частина його [Шевченка: примітка наша - О.Є.] літературної спадщини" [7, 175]. Не спонукають літературознавців до роздумів навіть такі видатні попередники як О.Білецький, який у статті "Російська проза Т.Г.Шевченка" з'ясував деякі художні аспекти як змістовного, так і формального рівня
текстів [2]. Проте впродовж багатьох років панувала переважно точка зору, яка прямо стверджувала або ж натякала, що повісті Шевченка сприймаються швидше як цікавий казус, ніж як можливий об'єкт дослідження значної мистецької цінності.
Усупереч стереотипам, серед сучасних потрактувань прози Шевченка осібне місце посідають дослідження Ю.Барабаша, монографія якого "Коли забуду тебе, Єрусалиме." Гоголь і Шевченко: Порівняльно-типологічні студії" та численні статті на новітньому науковому рівні розкривають глибинну сутність текстів російськомовних повістей в річищі світогляду митця, біографічних колізій, літературного процесу через призму зв'язків, збігів та прямих паралелей з прозою М.Гоголя. Відтак відкриті принципово нові можливості для інтерпретацій образної системи прози Шевченка, структурного і герменевтичного підходів до них. У цих творах важливий не стільки життєвий матеріал, предмет зображення, скільки його висвітлення потужним променем художніх знахідок, не стільки тема, ідея, сюжет, скільки їх втілення, ракурс, емоційно-моральні акценти. Необхідно простежити і єдність творів за жанровими ознаками, і вписаність їх у творчість Шевченка взагалі. Комплекс прози "Наймичка", "Варнак", "Княгиня", "Музыкант", "Несчастный", "Капитанша", "Близнецы", "Художник" і "Прогулка с удовольствием и не без морали" може бути розглянутий як цикл і за мовними, і за тематичними, і за текстуальними характеристиками, що обумовлені особистісними рисами автора. Шевченкові-художнику, музично обдарованій особистості, ерудованій людині притаманна синестезія сприйняття світу, синкретичність мислення, філософізм уяви. Оскільки митець реалізував себе у різних галузях, то не дивно, що він мав сподівання бути сприйнятим як автор прозових творів. Поряд з цим може виникнути проблема жанрової своєрідності, вирішенню якої теж сприятиме образний аналіз. Елементи романного мислення (панорамність у моделюванні образів-персонажів, багатовекторність проблематики тощо), наявні у прозі Шевченка, обумовлені його митецькою зрілістю - поетичну творчість він почав 1837 року, як прозаїк відбувся у 1852-1858 р.р. Однією з характеристик прози Кобзаря є поліфункціональність художньої образності, тобто виконання елементами образної структури різноманітних завдань на усіх рівнях тексту.
Повістям Шевченка притаманні домінантні риси, у дослідженні яких виявляється поліфункціональність образності:
- багатоаспектність художньої майстерності;
- комплексність мистецьких засобів;
- національний світогляд як риса, що пронизує ідейно-тематичний пласт структури тесту;
- адекватність/неадекватність обраної мови викладу.
Окремо виділяємо сприйняття власних творів автором, в систему якого входить підкреслена інтенсивність роботи над ними: "Музикант" він почав 21.11.1854, закінчив 15.01.1855, вже через кілька днів переходить до повісті "Несчастный", почав 24.01.1855, 20.02.1855 закінчив. Таким чином, можна простежити час, присвячений кожній з повістей, окрім містифіковано датованих (з об'єктивних причин) "Наймички" и "Варнака", які насправді, згідно з упевненим твердженням дослідників, написані Шевченком не раніше 1852-1853 р.р. (див., наприклад, абсолютно слушне зауваження О.Білецького про анахронічні згадки оренбурзького краю та киргизьких степів [2, 221]). Про що говорить відсутність більшої частини зі згаданих Шевченком двадцяти прозових творів? Чи про його критичне ставлення до них чи про вплив рішучого несхвалення з боку сучасників - на даному етапі встановити практично неможливо. Не всі твори ідентифіковані самим Шевченком, можливо, йдеться про начерки або ескізи, деякі просто зникли ("Повесть о безродном Петрусе" - архів М.Костомарова, згаданий у "Журналі" твір невідомої жанрової приналежності "Лунатика").
Спогади, ностальгія, туга і душевний та фізичний дискомфорт заслання стали рушійними силами створення повістей. Письменника переповнювали хвилі матеріалу, які виливались у такій, здавалося б, незвичній для нього формі, але чи такій вже незвичній, простежимо впродовж нашого дослідження. А зараз повернемося до авторського бачення цього корпусу творів, у якому показово і те, що впродовж заслання і подорожі-повернення у листуванні Шевченко постійно і наполегливо цікавився долею повістей, чи надруковані вони, чи можливо це (до 1858 р.), але, потрапивши до Петербурга, повернувшись на звичну стежину, вже клопочеться виданням поезій та поем, перевиданням "Кобзаря" [6, 284, 325].
Комплекс образності, у функціонуванні якої спостерігається багатоаспектність, пропонуємо поділити на такі стрижневі структури, не відмовляючи у існуванні не менш важливим додатковим рівням:
1) образинаратора/автора;
2) образи-персонажі;
3) образи-концепти (шлях, кобзар, дерево, могила, чумак);
4) образи-тропи.
Наративний аспект повістей Шевченка недаремне приваблював дослідників, які акцентували незвичайність та багатошаровість оповідацьких точок зору у творах. Письменник вдається до комбінування різних типів наративу, від
Loading...

 
 

Цікаве