WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Символіка великодньої проповіді Іоаникія Ґалятовського (на матеріалі гомілії “казаніє, на воскрісѣніє господнє”)о - Реферат

Символіка великодньої проповіді Іоаникія Ґалятовського (на матеріалі гомілії “казаніє, на воскрісѣніє господнє”)о - Реферат

86].
Так само, як поряд із поняттям життя постає в проповіді поняття смерті, поряд із поняттям гріха зринає тема очищення, - її традиційно репрезентує водна стихія, котра, згідно з Ґалятовським, символізує кров Христа. Загалом ці антиноміїї є традиційними для барокової культури, однак у згаданому контексті вони вказують також і на хисткі межі окреслених понять. Отже, при пильному розгляді можемо відстежити певну схему "життя - випробування - смерть", де смерть постає своєрідним мірилом людського життя.Саме до цієї думки підводить автор реципієнта, адже сталим епітетом до терміну "сонце" є "справедливе", "праведне", а "жити з правдою" значить жити згідно заповідей Господніх, що є шляхом до спасіння. І саме тому Ґалятовський завершує рефлексії над темою "сонце восіяєт в нощи" питальним реченням: "Уважаємо єщє, що то єст?" [3, 87]. Цей риторичний прийом змушує реципієнта ще раз замислитися над словами проповідника.
Ампліфікуючи тезу "луна трищи на дєнь.", Ґалятовський говорить про Церкву Божу, що "для того ся. Місяцєм называєт, бо Місяць бєрєт ясность свою от слонца, и Церковь святая бєрєт всю ясность, всю оздобу, вшєлякіи дары Бозски от Христа" [3, 87], у її взаємозв'язку з людиною (саме тут закономірно посилюється наративний елемент). Цікаво, що в основу символу, який відображає цей взаємозв'язок, покладено погодні прикмети: "М?сяць гды єст бл?дый, значит жє будєт дожч, гды єсть чєрвоный, значит жє будєт в?тєр, гды єсть б?лый значит жє будєт погода и Цєрковь святая єсть М?сяцем бл?дым, гды Христіянє припоминают соб? муки пєкєлныи в?чныи, которыи гр?шным людєм наготовано, и от страху бл?д?ют, и на той час мусят м?сто дожчу сл?зы з очєй выливати, плачучи й молячися Богу. Єст Церков святая місяцем чєрвонным, гды гр?шныи людє припаминают гр?хи свои которыми Бога ображали, и встыдаются за них, и чєрвон?ют от встыду" [3, 88]. Вочевидь автор недаремно звертається до народних прикмет, адже цим він наближає свою проповідь до розуміння навіть простолюдом, а це посутній прийом, особливо коли йдеться про таку важливу тему, як місце Церкви в житті людини. Тут варто вказати, що Ґалятовський завжди прагне, аби його проповідь була цікавою та зрозумілою для різних верств населення. Так, у вже аналізованій частині тексту поряд із складними порівняннями, що базуються на ґрунтовних знаннях, автор застосовує й максимально зрозуміле - щовечора сонце "вмирає", аби знову народитися зранку.
Теза "каплєт кров от дрєва", котру подибуємо далі, тлумачиться автором у контексті розп'яття Христа та стає символом людського безчестя: "Капаєт и тєпєр кровь з дрєва, бо и тєпєр знайдуются на св?т? такіи людє, которыи прєсл?дуют Церков Божію, мучат и забивают хрестіан православных, бо церков єсть т?лом Христовым и Христос єсть головою
церкви" [3, 89]. Відтак Ґалятовський у цьому образі нарочито підкреслено втілює найбільшу цьогосвітністю несправедливість, коли Господь страждає за людські гріхи. Саме ця тема є однією з провідних для української барокової літератури. Акцентуючи увагу на хресних муках Спасителя, давні автори за найбільше благо вважають прийняти на себе частину тих страждань.
Натомість камінь, що традиційно символізував сталість, першооснову, непохитність позицій, Ґалятовський (частина "камєнь даст глас свой"), покликаючись на Івана Хрестителя, застосовує для окреслення людей, "стверділих" душею: "Камєніє людє затвєрд?лыи, которыи прєз долгий час в гр?хах валяются" [3, 91]. Подібне порівняння викликає алюзійний образ на камінь, що лежить десь при дорозі серед пилу й бруду, непідвладний холоду й спеці, але водночас нікому не потрібний, - так само, як і людина, що стверділа душею посеред гріховного бруду. Однак, на противагу каменю, в неї є шлях до порятунку - головне вчасно схаменутися й замислитися над сенсом свого існування.
Змістом людського існування, як стверджує Іоаникій Ґалятовський у конклюзіях, є підготовка до життя вічного, надію на яке й дав їй Спаситель, прийнявши муки та змивши власною кров'ю первородний гріх. Тож вона повинна приборкати свої бажання й повсякчас прославляти Бога. "Умєртвляймо т?ло своє Постами, Молитвами, Поклонами, и мисль наша нєхай в ся знайдуєт" [3, 92], - закликає автор. Водночас Ґалятовський порівнює певні людські органи з музичними інструментами: "Труба єсть горло чєлов?чоє, Арфа сєрдце, Гусли язык, Бубєн т?ло умєртвєнноє, Пищалка мысль, Струны жылы, Органы сами людє, албо составы людские, цимбалы Пєрси" [3, 91 (зв.) - 92]. Відтак увесь цей "оркестр" "посполу з музыкою Аггельскою" повинен восхваляти Бога. Саме в цьому й полягає головна ідея проповіді, до якої старанно провадить слухача автор. Цим фактором зумовлюється й символіка, якою він послуговується.
Отже, для розкриття значення свята Воскресіння Господнього чи, точніше, сенсу самого факту Воскресіння Христового, Іоаникій Ґалятовський послуговується символікою, що базується на:
- Старому Заповіті, аби ствердити в реципієнта думку про одвічний Божий задум спасіння людства, втілений в акті приходу Сина на землю, прийняття ним страждання за гріхи цього світу й чудесного Воскресіння;
- античній мітології, аби апелювати до інтелекту реципієнта й ствердити думку про цілковиту "природність" окресленої події;
- тогочасних знаннях із царини природничих наук, аби ствердити думку про цілковите наукове обґрунтування євангельських подій;
- народних прикметах, аби наблизити розуміння значення акту Воскресіння до якомога ширшого кола реципієнтів.
Відтак можемо констатувати, що символіка застосована Ґалятовським заради досягнення головної мети проповіді - виховати істинного християнина, свідомого свого призначення.
ЛІТЕРАТУРА
1. Аристотель. Риторика // Аристотель и античная литература. - М.: Наука, 1978. - С.164-229.
2. Галятовський Іоаникій. Наука, альбо Способ зложення казання // Українська література XVII ст.: Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика. / Упоряд., прим. і вступ. стаття В.Крекотня; Ред. тому О.Мишанич. - К.: Наукова думка, 1987. - С.108-133.
3. Іоаникій Ґалятовський. Казаніє, на Воскріс?ніє Господнє // Іоаникій Ґалятовський. Ключ разум?нія. - К., 1660.
4. Крекотень В. Оповідання Антонія Радивиловського: З історії української новелістики XVII ст. // Легенди, анекдоти, орації, міфи, казки, байки, диспути, параболи. - К.: Наукова думка, 1983. - 408 с.
5. Чижевський Д. Історія української літератури: Від початків до доби реалізму. - Тернопіль: Феміна, 1994. - 480 с.
Loading...

 
 

Цікаве