WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Символіка великодньої проповіді Іоаникія Ґалятовського (на матеріалі гомілії “казаніє, на воскрісѣніє господнє”)о - Реферат

Символіка великодньої проповіді Іоаникія Ґалятовського (на матеріалі гомілії “казаніє, на воскрісѣніє господнє”)о - Реферат


Реферат на тему:
Символіка великодньої проповіді Іоаникія Ґалятовського (на матеріалі гомілії "казаніє, на воскріс?ніє господнє")
Українська барокова проповідь належить до тих галузей нашого літературознавства, котрі викликають жваве зацікавлення протягом останніх років; серед них чільне місце відводиться студіям над творчістю Іоаникія Ґалятовського. Варто згадати дисертаційні дослідження Тетяни Алєксєєнко, Наталі Левченко, або раніші розвідки В.Вомперського, А.Єлонської, С.Абрамовича, В.Крекотня чи піонерську студію М.Сумцова. Однак варто вказати на те, що ці праці здебільшого акцентують увагу на загальному принципові побудови проповіді, засадах принципах гомілетики Ґалятовського, натомість малодослідженою залишається символіка, що нею послуговується автор задля розкриття сутності основних християнських свят.
Традиційно творчість Іоаникія Ґалятовського розглядають у річищі
"латино-польської" [4, 13-15] школи, в основі якої лежить раціональний аспект, і порівнюють із польськими проповідниками. Однак мало уваги при цьому приділяється акцентуванню на посутніх розбіжностях, адже для польського проповідника свято є приводом учергове поговорити про актуальні проблеми тогочасного суспільства (досить згадати добре знані під ту пору як у Польщі, так і в Україні проповіді Петра Скарги чи Томи Млодзяновського), а для українського богослова провідним залишається саме духовний сеґмент. Тобто, поляк, виголошуючи святкову гомілію, має на меті виховати гідного громадянина, натомість українець, стаючи за катедру, прагне виплекати істинного християнина. Окреслена тенденція чи не найяскравіше увиразнюється в проповідях Іоаникія Ґалятовського.
Причин цього можна віднайти кілька: з одного боку, це можна пояснити як загальну тенденцію, притаманну українській літературі, йдеться про домінанту духовного елементу, на що вказував ще Дмитро Чижевський [5, 242]; з іншого - впливом проповіді "греко-слов'янського" типу, яскравим репрезентантом якої були під ту пору гомілії Лазаря Барановича. Останній, як відомо, був учителем Іоаникія Ґалятовського. Та якщо стиль Барановича базується на поетичному відчутті, то Ґалятовського - на відчутті науковому.
Обираючи темою великодньої проповіді слова із книги Ездри "Солнцє восіяєт внощи и Луна трищи на д?нь и каплєт Кровь от дрєва, и камєнь даст глас свой", автор в екзордіумі роз'яснює концепцію, керуючись якою, він буде тлумачити Святе Письмо. Зазначмо, що ця риса є характерною ознакою проповіді "латино-польського" типу, адже у "греко-слов'янській" школі цитата наприпочатку виконує функцію не стільки теми, скільки своєрідного епіграфу, заспіву до розмови. Натомість у західній традиції вона вимагає обов'язкового тлумачення і є тим фундаментом, з якого постає текст проповіді, на що безпосередньо вказує й сам Ґалятовський у своєму трактаті з гомілетики [2, 108]. Далі автор ділить тему на кілька пунктів ("слонце восіяєт в нощи", "луна трищи на дєнь", "каплєт кров от дрєва", "камєнь даст глас свой"), що, до речі, узгоджується з приписами Арістотелевої "Риторики" [1]. Відтак кожен пункт стає ентимемою, яка потребує доказів, що ними в Ґалятовського є символи, почерез які можна відчитати прихід Христа. Цікаво, що автор бачить події Старого Заповіту як префігурацію новозавітної історії (що засвідчує вже бодай саме обрання теми, в основу якої покладено старозавітну, а не євангельську цитату). Так, тлумачачи тезу "Слонце восіяєт в нощи", що має символізувати прихід Христа на землю й Воскресіння опівночі, Ґалятовський спирається на слова Пророка Малахії "Восіяєт вам боящимся имєни моєго Солнце Правєдноє" (Мал., 4, 2), історію царя Ізакіїлі, коли сонце повернулося назад, та Ісуса Навина, коли сонце спинилося на небі, даючи змогу завершити битву.
Принагідно зазначмо, що в своїй проповіді Ґалятовський використовує і сучасне йому астрономічне знання про проходження Сонця сузір'ям Діви, зазначаючи: "Для того Христос называєтся солнцем, бо солнцє вступуєт в Панну, которая знайдуєтся в зодіяку Небесном. И Христос вступовал до Живота Пречитои Д?вы гды м?л от нєи уродитися" [3, 84(зв.)]. Закономірно, що солярна символіка протиставляється темряві, уособленням якої є пекло й смерть, - це закладено вже в самій темі, обраній проповідником до опрацювання, - "Слонце восіяєт в нощи".
Однак протягом цієї частини проповіді Ґалятовський утверджує думку про сонцесяйного Христа-переможця, що здолав марнотний світ, власне тіло, диявола, смерть: "Нашє слонцє справєдливости стало на єдином м?стцу, гды Христос был на Крест? прибитый, и на той час Христос звитяжил св?т, бо взгордил вс?ми марностями єго, так мовил Христос до Апостолов: Аз поб?дих мір; ям звитяжил св?т. звитяжил Христос т?ло своє, бо отдал оноє на муки и на смєрть за гр?хи наши.., звитяжил діавола, бо звязал єго в пєкл? ланцугами в?чнои нєвол?, жєбы людєм нє шкодил.., звитяжил Христос и смєрть, которая над вс?ми людми
кролєвала" [3, 85].
У річищі останньої тези подибуємо в тексті проповіді апелювання до античних джерел, зокрема факт "збурення пекла" Сином Божим автор порівнює з подвигом леґендарного Геркулеса проти Какуса й історією критського царя Алкона, що визволив свого сина з пащі чудовиська. Поряд із христологічною символікою тут маємо цікаву символіку на означення смерті, що відповідає самому контекстові події - святу Великодня, що засвідчує перемогу життя. Відтак, як ми вже пересвідчилися на матеріалі застосованих Ґалятовським мітів, автор за аналогією співвідносить смерть із злодієм, - вона, як античний Какус, "порвала была души святых Отцов, Пророков и Патриархов старозаконных, и запровадила до яскин? своєи пєкєлнои" [3, 85(зв.)]; або ж, як чудовисько, "порвала была людєй в?рных пащекою своєю, которых уморила" [3, 86].
Вдається Ґалятовський і до "натуралістичних" символів. Так, розробляючи тезу апостола Павла "Жало жє смєрти гр?х", автор порівнює смерть із скорпіоном, що коле людей отруйним жалом. Подібно до того, як гине людське тіло, вражене скорпіоном, гине й душа, вражена трутизною гріха.
Однак чи не найцікавішим є порівняння Ісуса з Іхнєвмоном. Спираючись на працю Плінія старшого "Historia naturalis", Ґалятовський наводить розповідь про мітологічне "єгипетське" звірятко Іхнєвмона, яке, втрапляючи до шлунку крокодила, виїдає нутрощі хижака й неушкодженим виходить назовні. У цьому контексті автор завважує: "Так и смєрть пожєрла была Христа, алє Христос моц єи выкорєнил и самую смєрть уморыл и сам встал из мертвых з вєликим тріумфом" [3,
Loading...

 
 

Цікаве