WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Бароко, рококо і класицизм в історії літературознавчої думки - Реферат

Бароко, рококо і класицизм в історії літературознавчої думки - Реферат

Дрібнички різного роду переважають у сюжетах літературних творів.
У Франції данину цьому напряму віддали просвітники Вольте і Дідро, в Англії - А.Поуп і Д.Дефо, в Німеччині - юний Й.В.Гете, Г.-Е.Лессінг, в Росії - А.П.Сумароков, Г.Д.Державін, молодий О.С.Пушкін. Цілком у стилі рококо писали А.Р.Лесаж, П.К.Марево, А.Прево (Франція), У.Конгрів, Філдінг (Англія), Й.В.Глейм, І.П.Уц (Німеччина) та ін.
В українському мистецтві рококо помітне в оформленні семиярусного іконостасу Преображенської церкви в селі Великі Сорочинці, що на Полтавщині, собору Різдва Богородиці в Козельці(архітектор ХУІІІ ст. І.Григорович-Барський), надбрамної дзвіниці Кирилівського монастиря. У національній літературі рококо виявило себе в деяких творах Ф.Прокоповича, І.Максимовича, Г.Сковороди, пізніше, вже на початку ХІХ ст. в поемі П.Білецького-Носенка "Горпинина, чи Вхопленая Прозерпина", його ж вірші "Опізнившийся Лель", поемі П.Кореницького "Вечорниці". "У перші десятиліття ХІХ століття рококо в українській літературі заявило про себе в складному руслі різних за своїми рушійними силами й складниками стильових потоках" [10, 39]. Дослідник І.Лімборський у цьому зв'язку посилається на статті та нариси, що друкувалися в харківських журналах "Украинский вестник" і "Украинский журнал" в перекладах із західноєвропейських мов, у яких пропагувалася "художня словесність, яка здатна приносити задоволення читачам, викликати в них відчуття радості від життя" [5, 39].
Проте рококо не створило завершеної естетичної теорії, оскільки не мало яскраво виражених теоретиків літератури та мистецтва.
Паралельно з бароко та рококо в західноєвропейському літературознавстві існував класицизм. Класицизм ( від лат. classicus - зразковий) як напрям у літературі та мистецтві посів провідне місце на межі середньовіччя та нового часу. Цьому сприяли передусім політичні умови Франції XVII ст., де найбільш яскраво він себе виявив, хоча сама поетика класицизму почала формуватися ще в добу пізнього Відродження в Італії. Зокрема значну роль у становленні нового напряму відіграла "Поетика" італійського вченого Юлія Цезаря Скалігера (1484 - 1558), зорієнтована на активне залучення класичного мистецтва античності як взірцевого, використання поширених у давньогрецькій та римській літературах жанрів (ода, ідилія, епіграма, елегія, діалог, промова, трагедія, комедія тощо).
Зміцнення монархії за часів Людовика XIII і його всесильного канцлера кардинала Рішельє, підпорядкування абсолютистській владі Французької академії як ідеологічного центру, в якому велася значна робота по формуванню єдиної національної мови, позбавленої архаїзмів і діалектизмів, потребували нової теорії мистецтв. Для класицизму характерною є нова формула буття: "Роби не те, що хочеш, а те, що треба королю й державі. Обов'язок вище почуттів та інтересів особистості. Держава вище особистості, особистість підпорядкована державі" [1, 15]. Класицизм мав чимало спільного з раціоналізмом у філософії, який почав утверджуватись у Франції, головним представником якого став Рене Декарт (1596-1653). Декарту належить ідея очищення філософської думки від гуманістичних нашарувань доби Відродження, орієнтація її на чисту об'єктивну природу, позбавлену специфічного людського моменту. Головною рисою його філософії був дуалізм, тобто розрив реальної дійсності на дві замкнені зони, які аж ніяк не можуть співіснувати одна з одною - духовну і матеріальну. Такі ідеї були співзвучні суспільним настроям у Франції, де королівська влада прагнула не лише державу, а й літературу та мистецтво привести до певної відлагодженої системи. Раціоналістичні ідеї Декарта були взяті на озброєння Нікола Буало Депрео (1636-1711), який розробив теоретичні постулати класицизму. Його праця "Мистецтво поетичне" (1674) проникнута духом суворої регламентації, як цього вимагала філософія Декарта. Правда, першою спробою сформулювати естетичні засади класицизму була "Поетика" Ж.Шаплена (1638).
У поетичній творчості Буало вимагав ставити на передній план раціональну розробку теми, виходячи з певних правил, зразком яких служило "Послання до Пізонів" Горація. Перш ніж братися за перо, поет мусить підпорядкувати свій задум розуму:
Обміркувати треба думку і лиш потім писати.
Поки неясно вам, що ви сказати хочете,
Простих і точних слів даремно не шукайте [2, 62].
По суті, Буало вимагав надати перевагу змісту в творчому процесі. Художня правда повинна бути також підпорядкованою розуму й цілком відповідати смакам людей із аристократичних кіл. Розум є вершиною не тільки істини, але й краси. Розумне начало домінує над почуттями й художньою уявою. Підкорятися розуму - значить вище за все ставити зміст:
Так хай же буде зміст всього дорожче вам,
Хай блиск й красу лиш він віддасть віршам [2, 57].
Творчий процес може здійснюватися лише в певних межах, натхнення суттєвого значення для митця не відіграє. Буало неодноразово наголошував, що поет мусить наслідувати природу. Ступінь художності його творів відповідає мірі істинності змісту та правдоподібності його картин. Ототожнюючи сприйняття краси з раціональним пізнанням істини, французький теоретик вважав, що естетична насолода, як і художня творчість, є лише додатковою прикрасою буденної дійсності. Будь-який поетичний образ є лише яскравим вбранням для раціональної ідеї. А це значить, що самі образи повинні бути привабливими та приємними. Поет мусить так побудувати твір, щоб у ньому органічно поєдналося корисне та приємне, водночас чітко вираженою була пропорційність складових твору, простота викладу матеріалу.
Н.Буало встановив певну ієрархію жанрів, проголосив правила трьох єдностей (дії, місця та часу). Згідно з його думками, героїчні вчинки та благородні пристрасті заслуговують вираження у високих жанрах, до яких відносилися трагедія, епопея, ода, панегірик, промова. Життя простолюдинів не може бути виражено в них, для цього досить і низьких жанрів, таких як комедія, ідилія, сатира, байка, епіграма, лист. Середні жанри були представлені такими формами як елегія, діалог, поема тощо. Змішувати все це не можна. Усна народна творчість не є високим мистецтвом. Надзвичайно великої уваги Буало надавав розробці проблем стилю художнього твору: для нього існували лише головні три стилі - високий, середній та низький. Для кожного з них потрібно добирати відповідну лексику. Якщо письменник відтворює якийсь урочистий момент, він повинен звертатися до архаїзмів, алегорій, в іншому випадку добір лексики мусить бути іншим.
Намагаючись вписати творчий процес у гармонію та симетрію дійсності, французький мислитель насправді оберігав мистецтво від життя, яким воно є. Естетична теорія набула різко вираженого нормативного
Loading...

 
 

Цікаве