WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Бароко, рококо і класицизм в історії літературознавчої думки - Реферат

Бароко, рококо і класицизм в історії літературознавчої думки - Реферат

(1595-1640).
Для бароко як першого художнього напряму, що був спільним для переважної більшості літератур європейського континенту, характерними ознаками були відродження античної культури і спроба поєднання її з християнською релігією; теоцентризм, двома полюсами якого були природа та Бог;культ "вищої людини", виховання якої підпорядковане службі Богові; спроба примирити віру та світське забарвлення культури; стильова розмаїтість, динамізм; ускладненість готики: гнучкість, мінливість, примхливість. По суті, бароко це і напрям, і стиль. Поетика бароко характеризується поєднанням релігійності та світськості в межах одного тексту, наявністю християнських та античних персонажів, продовженням і запереченням традицій Відродження. Можна стверджувати, що бароко - це універсальна цілісна естетична система, яка увібрала в себе філософські й морально-етичні уявлення про навколишній світ і місце людської особистості в ньому.
Бароко виявилося напрямом (деякі дослідники додають - і стилем), породженим перехідною добою, для нього характерним є руйнування антропоцентричних уявлень доби Відродження, домінування божественного начала в його художній системі. Як зазначає Д.Наливайко, "світ перед людиною постав у нескінченності часу і простору, в різних контрастах і глибоких суперечностях" [9, 131], частково розв'язати які спромігся класицизм. Барокове мистецтво як універсальне явище притаманне для більшості держав Європи, хоча й не виключає окремих національних особливостей його прояву в Італії, Франції, Німеччині, Польщі, Росії, Іспанії тощо.
В українській літературі бароко яскраво присутнє в ХVІ - ХVІІІ ст. (І.Вишенський, Л.Баранович, І.Величковський, Л.Горка, М.Довгалевський, М.Козачинський, С.Яворський, І.Галятовський, Д.Туптало та ін.). Д.Чижевський свідчить, що "першим письменником, у якого знаходяться риси барокового стилю, можна вважати Івана Вишенського. Справжній початок бароко - це Мелетій Смотрицький, це проповіді та почасти вірші Кирила Транквіліона Ставровецького, а повна перемога бароко - утворення київської школи" [11, 243]. В.Соболь стверджує, що "серед творів української історіографічної прози, які сприйняли естетичну модель бароко, Літописові Самійла Величка належить, без перебільшення, головна
роль" [10, 19]. Ще й пізніше в творах, написаних у першій половині ХІХ ст. , зокрема "Енеїді" І.Котляревського, повістях Г.Квітки-Основ'яненка, поезії романтиків знаходимо окремі елементи бароко. Першими дослідниками цього напряму у вітчизняній науці про літературу стали Ф.Прокопович ("Про поетичне мистецтво", 1705) та М.Довгалевський ("Сад поетичний", 1736). Пізніше цей напрям став об'єктом дослідження Д.Чижевського, І.Іваньо, В.Крекотеня, О.Мишанича, Р.Радишевського, Д.Наливайка, О.Ніколаєнко, А.Макарова, В.Соболь та ін. Говорячи про Літопис Самійла Величка, В.Соболь зазначала, що він "спростовує вирок вченого-історика про те, що бароко не принесло на Україну якихось нових ідей, воно буцімто пропонувало скоріше нові прийоми, - такі, як парадокс, гіперболізація, алегорія, контраст, - і всі вони допомагали культурній еліті ефективніше окреслити, опрацювати й розвинути старі істини (О.Субтельний)" [10, 317]. У російську літературу "бароко прийшло через посередництво українського та польського впливів, історико-культурних контактних зв'язків, міграційних процесів, що активно здійснювалися в ХVІІ - ХVІІІ ст." [3, 5].
Барокові традиції знайшли подальший розвиток в європейських літературах
ХІХ - ХХ ст. З'явилася навіть літературна течія необароко, яку пов'язують передусім з авангардною літературою початку ХХ ст. і постмодерною - його кінця. Для Л.Мельникової "необароко - термін, що вживається в межах постмодернізму на позначення стану західного суспільства кінця ХХ ст., у якому всупереч розширення масовізації та утилізації на макрорівні домінують дезінтеграційні процеси при одночасному посиленні інтеграційних тенденцій на рівні макрогруп" [7, 501-502]. Сам термін "необароко" з'явився ще в середині 70-х років минулого століття, хоча досі не набув усталеного значення. Одним із перших, хто спробував його запровадити до наукового обігу був іспанський філософ Хав'єр Роберт де Вентос. Стосовно західноєвропейської моделі мистецтва доби постструктуралізму слушними є характеристики, висловлені італійським ученим Омаром Калабрезе, який домінантними ознаками течії називає організовану варіативність, поліцентризм, упорядковану нерегулярність, шалений ритм, протиставлення класиці, а також хаотичність, фрагментарність, повторюваність, зв'язки з класичним бароко [Див.: 13, 43; 108]. Яскравим прикладом необарокових традицій в українській літературі кінця минулого століття є художня практика літературного угруповання "Бу-Ба-Бу" (Ю.Андрухович, В.Неборак, О.Ірванець), яке через поєднання масової та елітарної культур, звернення до середньовічного ігрового карнавалу, спробувало реалізувати принципи естетики новітнього напряму.
Далеко не всі дослідники виділяють як окремий самостійний напрям мистецтва та літератури кінця ХУІІ - початку ХУІІІ ст. рококо.
Рококо (від фр. roqualle - дрібні камінці, ракушки) - це художній напрям, що домінував у західноєвропейському мистецтві, у тому числі й літературі з кінця ХУІІ ст. Уперше цей термін з'явився в додатковому томі "Академічного словника французької мови", що побачив світ
1835 року і означав різновид орнаменту, стилю, малюнка для художньої школи доби
Людовіка ХV, початку правління Людовіка ХVІ. Окрім того, рококо це ще й застаріле, немодне, зокрема й у літературі.
Дехто з учених (К.Гурлітт, О.Шмаров) стали розглядати рококо як результат занепаду бароко. Першими застосували термін "рококо" до літературних явищ Ф.Нойбект та Е.Хюбнер. Використовуючи метод аналогій, вони в літературі як і в малярському мистецтві та архітектурі відзначали схожі риси, а саме: орнаментальність, вишуканість, елегантність, інтимність і навіть еротику.
У радянську добу рококо досліджував Д.Наливайко; у російській науці про літературу - А.Михайлов, С.Козлов, Н.Пахсарьян. На погляд останнього, "витоки художнього світовідчуття рококо виявляються в тій кризі інтересу до великої Історії, послабленні героїчного пафосу і повороті до приватного, інтимного існування людини, котрими відзначена культурна атмосфера кінця 17 ст." [9, 885].
У художній творчості, яку зараховують до рококо можна помітити потяг героїв до насолоди, терпимість до людських слабостей, спроби аналізу психології та моралі людської цивілізації. Людина постає двоїстою, добро і зло співіснують у ній одночасно вона є недосконалою. Заміст складних метафор бароко до літератури приходять вишукані метонімічні форми, класичні канони порушуються фрагментарністю.
Loading...

 
 

Цікаве