WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Фітоніми верба, калина, тополя як ключові концепти української культури - Реферат

Фітоніми верба, калина, тополя як ключові концепти української культури - Реферат

іще чорніше" (Базилевський); "Калина міряє коралі а ти летиш по магістралі Життя - це божевільне раллі Питаю в долі а що далі?" (Костенко).
Однією з особливостей української ментальності є прагнення до порівнянь, з допомогою яких можна, на думку українців, більш чітко висловитись [2, 19]. От і червоний колір іноді порівнюють з кольором калини, при цьому перенесенні домінують ягоди, хоча часто імпліцитно, невербально. "Хто вділив їм червоного, наче калина, вогню?.." (Гуцало); "Калина у гаю - червоні, рвані рани, мов кетяги на сік розчавлених зірок" (Гуцало); "У візниці за спиною поранених гроно лежало, калиновими пожежами усі вони теж гули..." (Гуцало). Прикметник калиновий може позначати просто червоний колір, втрачаючи звязок з первинною семантикою "той, що належить калині, що подібний до калини".
Своє цілісне символічне значення має лексикалізоване словосполучення калиновий міст. Тут "калина - символ розквіту, міст - життя, що з'єднує два береги: молодість і старість (ширше: народження і смерть). Перший берег вже за спиною, попереду другий берег, і зворотного шляху немає. У філософському підтексті образу є пошанування життя у хвилину розквіту і ностальгія за тим, що минає" [1, 41]. "І я саджаю на білому аркуші калину, що в лузі синім цвітом процвітає: поки перший рядок дописую - на другому рядку калина уже виростає на папері, на третьому рядку калину на той бік замерзлої річки - білої криги паперу - нахиляю, калиновий місток - на повернення - творю" (Голобородько); "Бродить пам'ять, мов жебрак старий, щось шукає серед попелищ!.. Пропади все пропадом! Гори синіми бузками кладовищ! Бо отой далекий, калиновий міст, якому майже сорок літ, - спалахне на заході - і знову на світанку - викидає квіт" (Жиленко).
Концепт калина містить поняття і значну кількість символічних значень. Калина стала глибоким народним символом, це зумовлено багатьма чинниками: кольором цвіту, плодів, їх формою, лікувальними властивостями, світоглядом, традиціями наших предків [12, 109]. У народній свідомості символом України виступає саме калина, яка, окрім цього, символізує також світлу пам'ять, стійкість і нескоренність народу, дівочу красу, материнство.
Третім ключовим флористичним концептом української ментальності виступає тополя. Цей концепт містить поняття ("Дерево родини вербових із високим прямим стовбуром, глянсуватими листками різної форми та одностатевими квітками у вигляді повислих
сережок" [10]) і велику кількість образних та символічних значень, що часто поєднуються й експлікуються в одному текстовому фрагменті. Тополі ростуть на всій території України, і наявність їх в описі говорить про національну приналежність пейзажу. У таких контекстах концепт тополя містить максимальну частину поняттєвого значення і мінімум символічного забарвлення. "Медові зорі в небі прокидаються, тополі білим листям лопотять" (Костенко); "Скрип та й скрип... Тополиний шелест, Пахощі лип" (В.Поліщук); "А ми залишились у віхоли На полі як на долоні. Тополі там у небо вигули. Де наші пропали коні..." (Драч); "І сонце - неначе зачерствілий хліб. Полотняний рушник - чи обрій розлитий видніє, тополями вишитий в хрещик..." (Гуцало); "Посеред ночі дощ пішов, Зашелестів, як збіжжя, в полі. Ми вийшли під його покров З-під явора чи з-під тополі" (Павличко); "зоря сиротою ходе попід тополю білу" (Мельничук). Притаманне тополі означення "біла" обумовлене кольором стовбура та нижньої сторони листків.
Для мовно-поетичної картини світу характерне використання рослин для зображення зміни пір року. Тополя не виступає символом осені, навпаки, вона уособлює весну, відродження життя, але зрідка цей концепт, як і інші флористичні концепти, вживається при описі осені. "Останній пензель літньої майстерні - тополя зронить краплю багрецю" (Костенко); "Тополь золоті кунтуші До дзвону, до сивого клекоту Насипали в келих душі Електронних тривог лелек" (Драч); "Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль. І, ковтаючи сльози, одягши на плечі сукману, перемотує літо на чорні котушки тополь, шиє голим полям нескінченну сорочку з туману" (Костенко). Символічне значення "весна" для концепту тополя знаходиться на периферії, в українському поетичному дискурсі ІІ половини ХХ ст. вживається рідко. "Як надійшла щаслива доля, Збудила весняну снагу Моя душа, немов тополя, Зазеленіла на снігу" (Павличко). Із семантеми "весна" виділяється сема 'відродження життя', яка виступає на перше місце, а іноді повністю відділяється і стає окремим символом: "Кожним листочком тополя живе Живе! Празникує Зелені Свята На подвір'ї в'язниці..." (Кісь).
У структурі концепту тополя, як і в структурі інших флористичних концептів, є символічне значення "вічність". У порівнянні зі створеними нещодавно людьми штучними предметами побуту природа здається вічною, але разом з тим несучасною, старою. "Усе звикаємо до болю, і все скидається на гру, а снігом вічності тополю переобтяжено стару" (Шатилов); "Гора Чернеча стала на коліна, Взяла труну безсмертну в чисте лоно, І вічність тополина стала поруч" (Драч). Тополя з означенням "суха" може уособлювати смерть: "І щезла річка. Навкруги Ані човна, ні волі. Лише лежали береги, Мов дві сухі тополі" (Стельмах). Концепт тополя іноді використовується для підкреслення аномальності сучасної цивілізації, відірваної від природи, штучної: "Зимовий сад дві вітром покривлені тополі от і сад" (Калинець); "від змістовно пишнотних дерев лишились лиш їхні абревіатури. Тут П пня - мов плаха любасці новій. Тут ухилом - У двовідлогої сливи. Дві зрослі тополі звелися на Й з сорочим гніздом поміж ними" (Нечерда); "закляклі тополі в скляних вазонах вагони... вагони..."ТРАМБУЙТЕСЯЗЛАЗЬТЕ!" асфальтова мантра газдинь перону" (Степаненко). У цих поетичних текстах концепт тополя набуває імпліцитної семи 'жаль' через втрату справжнього, істинного, що замінилось новими квазіцінностями. На противагу цьому, тополя може мати й сему 'радість' від спілкування зі справжнім: "Та ще хочеться до тополі щокою як є притулитись" (Драч); "Зі знаних радощів лише - пора дощів та зверху трохи в жовтій вохрі вершки тополь" (Суховецький).
Тополя здавна стала ключовим концептом української культури, але вона не символізує Україну, а уособлює українське, те, що належить Україні, рідне: "Верби й тополі, діброви й гаї, Стежка між нивами плідними, Гордо я вас називаю - "мої", Щиро вважаю вас рідними" (Симоненко); "Рідна моя тополе, Як ти прийшла сюди, На голе гранітне поле, На іній слюди?" (Павличко); "Та не вічна його героїв слава - Під небом неосяжно голубим Тополі українські величаві Докірливо гойдаються над ним" (Симоненко); "Я сам з цієї пущі, де з пазух тополь омела висмоктує соки" (Базилевський). З допомогою перифразу вказується на Україну, оскільки тополя сприймається як притаманне Україні дерево. "Ще й пішла тополенька на сльозі у ріст, - На валах стамбульських грає бандурист" (Палієнко). Тут тополенька символізує українців, скривджених у турецькій неволі. Для концепту тополя характерна відсутність чітких меж між символічними значеннями, вони іноді поєднуються й експлікуються разом в одному віршовому фрагменті: "Тут загніздилось слово на тополі На нашій, на Шевченковій, на вічній..." (Кісь). Одночасно використані два символи "вічність" і "українське", другий з яких виявляється через перифраз - відантропонімний прикметник Шевченкова. Символічне значення "українське" може поєднатись з семою 'давнє': "й тополі арфи гнуть, мов у Тичини, і пам'ята
Loading...

 
 

Цікаве