WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Фітоніми верба, калина, тополя як ключові концепти української культури - Реферат

Фітоніми верба, калина, тополя як ключові концепти української культури - Реферат

"Не чується увосени зозуля, - чому ж увосени нема її ніде? От би почуть її вербові звуки, її вербовий жаль, її купальський спів!.." (Гуцало); "Осінньою жовтневою порою, коли ліси загравами цвітуть, давай удвох над річкою постоїм, як верби, вдвох пожуримось отут" (Гуцало); "І руки обернулися в пломіння, І весь я був, як та верба осіння" (Павличко); "Плакучі верби не могли журитися, такі були у іволг голоси!" (Костенко). Один з видів верби, що має довгі звисаючі гілки, називають плакучою вербою, тут сема 'сум, печаль' (і як наслідок - 'плач') виступила на перший план і стала провідним критерієм номінації. Символічнним уособленням журби, смутку верба була ще на ранніх етапах формування концепту, вже у фольклорних текстах зустрічаються такі приклади: "Ой вижу, вижу крутую вербу, На ній листя зів'яле, Туга на серці, туга на моїм, - Милий мене покидає" (Нар. тв.); "Вийшла, стала під вербою Та й дивиться в воду: Тяжко, мати, важко, мати, Нащо дала вроду?" (Нар. тв.).
Раніше верба часто виступала символом молодої дівчини, відповідні приклади наявні у фольклорі: "Чия то верба, чия то вишня, Чия дівчина в сад гуляти вийшла?"(Нар. тв.); "Ой у полі верба, Під вербою вода, Там дівчина воду брала Сама молода" (Нар. тв.). Але в процесі формування концепту це символічне значення майже повністю зникло, у наш час верба рідко уособлює дівчину, що пов'язане з віддаленням людини від природи. В індивідуальній МКС поета може зустрічатись авторське переосмислення цього символу, де верба представляє людську душу: "Моя верба не зеленіє, Моїй вербі розтяли душу… А білий день біліє Через вчорашнє мушу; А ще верба молила БОГА, Щоб доля молоділа… А ще - упала при дорозі, Упала і зомліла" (Тереля).
На основі іманентної семи 'сум' витворилось символічне значення "стара засмучена мати": "Ген скорбна постать матері-верби…Ген берег - як руїна непривітна…" (Гуцало); "Ген під вербами сивими мати чиясь… А чи то Перемога так, як мати, навколішки стала й цілує врочисті шовки?.." (Гуцало); "Не повернуться козаки з походу, Не заграють сурми на зорі… Будуть вік стояти біля броду Посивілі верби - матері" (Симоненко); "Я тільки нині зрозумів до сліз, Що ви вже не повернетесь до хати… І слово тихе й сумовите - Мати Цвіте в мені, як сивий верболіз" (Білаш). Дуже часто верба вживається з епітетами "стара, сива", символізуючи стару печальну жінку, матір, вдову, що пройшла нелегкий життєвий шлях, повний болю і втрат, посивіла з горя, має трагічну долю.
Завдяки своєму довголіттю верба здавна стала символом пам'яті: "Ой посади, мила, голубонько сива, Та на воротях вербу, Як ітиму та од іншої, То й до тебе зайду" (Нар. тв.). Останнім часом це значення розширилось, доповнилось, набуло індивідуально-авторських відтінків. До значення "пам'ять" додається сема 'старовина': "І тільки верб зеленим водоспадом стара фортеця пам'ять обніма" (Костенко); "І сивіють над річкою верби, наче спомини сиві зійшлись" (Гуцало). А це вже значення доповнюється семою 'втрата', виходить "пам'ять"+'старовина'+'втрата': "Ще назва є, а річки вже немає. Усохли верби, вижовкли рови…" (Костенко); "І дві вербички стали на сторожі, щоб ту могилу час не зарівняв" (Костенко); "Вона не втішиться, не звикне, що кінь в степу не заірже, що вже нема верби тієї, де мертвий хутір стереже могилу матері твоєї…" (Костенко). Для індивідуальної МКС Ліни Костенко характерний особливий жаль за минулим, що є істинним, справжнім, нормальним, це минуле втрачається безповоротно, на його місце приходить сучасність зі своїми аномаліями цивілізації й руйнівним ставленням до природи: "І не було на вербах телефону" (Костенко); "Вербують верби у монографії. Вичають біо- і гео- графію. Полюють в полі на три тополі…" (Костенко). Рослини можуть у картині світу Ліни Костенко уособлювати вічність, незабутнє: "Не східні царі, не волхви, не підпаски; - жоржини прийшли поклонитись йому. І верби прийшли. І прийшло незабутнє" (Костенко). Стара верба іноді виступає ланцюгом, що з'єднує минуле й нове життя: "І писанку-чічку Віднесу під стару вербу І покладу межи коріння - Нехай верба висиджує життя" (Тереля). У всіх різновидах символічного значення "память" імпліцитно присутня сема 'печаль', внутрішньо притаманна вербі.
Верба виступає одним з основних символів України, Батьківщини. Її іманентна сема 'сум' гармонійно сполучається з меланхолійною, інтровертною, мрійливою вдачею
українця [4, 48 і 54], для якого Україна - зажурена мати. "І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі, Стануть над тобою, Листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть" (Симоненко); "Ще кожна гілка на землі - сопілка, сопілками цвіте уся земля, і вирізана з верболозу гілка, як Україна, з нами розмовля" (Гуцало). Та ж сама символіка переноситься іноді й на українську мову, вербову, сумовиту: "Порубана, але не вбита, Замулена, але жива, Моя ти мово сумовита, М'яка з вербового шитва" (Палієнко); "нашою мовою є: пруття вербове зірване на острівцях піщаних де шклистий сніг…" (Калинець).
Концепт верба має дуже багату символіку, причому деякі символічні значення суперечать іншим: поряд зі значенням дерева печалі верба вважалась рослиною, що сприяє росту, силі, здоров'ю. Раніше для немовлят виробляли вербові колиски, щоб вони виростали міцними й здоровими, такий звичай був ще за часів козацтва: "А як лід закипав на Дніпрі, По степах розлітались великих. І везли, щоб корінився рід, Неспалимі вербові колиски" (Палієнко). Теперішня цивілізація відштовхнула в минуле вербові колиски, тому в семантичній структурі сучасного концепту верба це маловідоме значення перебуває на периферії й може зникнути.
До складу концепту верба входять два лексикалізовані словосполучення Шевченкова (чи Тарасова) верба і Вербна неділя. Перше з них з'явилось після того, як Т.Г. Шевченко посадив у Кос-Аралі вербове деревце, яке для нього було символом Батьківщини: "Є в сквері кущ над Тихим океаном… Той скромний кущ - Тарасова верба" (Драч); "Верба Шевченкова! Вона в пустелі не згинула…" (Павличко). Факт відомий не всім, але у свідомості еліти він наявний, тож сприяв формуванню концепту.
Друге словосполучення є іншою назвою релігійного свята Вхід Господень до
Єрусалима - остання неділя перед Великоднем. Мешканці цього міста зустрічали Ісуса Христа з пальмовими гілками, якими вистилали дорогу. На Русі ж пальми не росли, і їх було замінено на гілки верби - дерева, що розцвітає перше рано навесні. Словосполучення Вербна неділя увійшло до свідомості народу й стало складовим елементом при формуванні концепту верба. "Інеділями тими вербними ми до себе уже не вернемо. І тими четвергами чистими не піднімемо з долу істину" (Трифонов); "вербальний шлях не омине верби як не мине і вербної неділі закоханий у тору" (Соловей). Словосполучення відтворюється у свідомості ціле зі значенням "релігійне свято", увага на вербі не акцентується, відбувається авторське осмислення ролі свята в житті людей, а не ролі верби у святі - останнє сприймається як даність.
Оригінального переосмислення в індивідуальній авторській МКС зазнав фразеологізм груші на вербі, початкова семантика якого - нісенітниця. "Безжурні, до нестями балакучі, У затишку чекаєте собі, Що ось ростимуть груші на вербі І молоком проллються білі тучі!" (Павличко); "У вас там, у Яні, на вербах вирощують груші. А у нас тут, у Ціні, й на грушах ні цвіту, ні плоду" (Базилевський). В обох випадках йдеться про достаток, благаполуччя, але це лише
Loading...

 
 

Цікаве