WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Фітоніми верба, калина, тополя як ключові концепти української культури - Реферат

Фітоніми верба, калина, тополя як ключові концепти української культури - Реферат


Реферат на тему:
Фітоніми верба, калина, тополя як ключові концепти української культури
Протягом кількох останніх десятиліть у мовознавстві зростало зацікавлення до вивчення процесів мислення, сприйняття й розуміння мови, зв'язків мови й мислення, мови й культури народів. У 70-і роки ХХ ст. відбулось становлення когнітивної лінгвістики, що є однією з дисциплін, які вивчають людську свідомість. В Україні та Росії теоретичними проблемами займаються С.А.Жаботинська, О.О.Селіванова, Ж.П.Соколовська, О.С.Кубрякова та ін. Складовими частинами когнітивної лінгвістики виступають семасіологія та ономасіологія; предметом дослідження семасіології є концептуальні структури значень, способи відбиття ментальних одиниць свідомості в семантиці одиниць мови й мовлення; ономасіологія цікавиться когнітивними структурами позначення, називання, з'ясовує, які елементи концептуальної моделі лягають в основу номінації [6, 6-7]. На Україні розробкою питань ономасіології активно займається О.О.Селіванова. Провідним методом дослідження когнітивної лінгвістики вважається концептуальний аналіз, що, однак, становить собою сукупність різних підходів, серед яких фреймова семантика, теорія прототипів, пропозиційна семантика, когнітивізм, конекціонізм та ін. З допомогою різних методів проводяться дослідження фрагментів мовної картини світу (МКС). Наша стаття являє собою спробу вивчення такої ділянки МКС, як флористичні концепти, що посідають важливе місце в українській ментальності.
Фітоніми увійшли до найраніше сформованого шару свідомості людей. Рослинний, тваринний світ, географічне розташування, кліматичні умови виступали головними чинниками формування ментальності народів на ранніх етапах їх розвитку (Монтеск'є). Майбутні українці мешкали у м'якому кліматі, на ласкавій, плодючій землі, тому природа в їх свідомості набула рис доброї неньки [9], до якої люди звикли ставитися з любовю і довірою, як до матері [13]. Рослини, що зустрічались на рідній землі, викликали приємні асоціації, позитивно символізувались. Багата образність і висока частотність вживання фітонімів у сучасному українському мовному дискурсі також зумовлена позитивним ставленням етносу до рослин та їх назв. Флористичні концепти відіграють неабияку роль у свідомості народу.
Концепти почали формуватися з появою етносу й цей процес продовжується досі. Як зазначає В.В.Колесов, спочатку виникає conceptum (лат. зародок, зерно) смислу, потім денотат набуває образів, яких може бути кілька, вони віддаляються від початкового образу, утворюючи нестійку групу, що погрожує розпадом. На цьому етапі з'являється логічне поняття (conceptus - судження, поняття, уявлення), що містить мінімум точно встановлених свідомістю ознак, це дозволяє зберегти цілісність. Але розвиток на цьому не зупиняється, виникає символ, що створює культурне середовище з поверненням в національні форми свідомості, але він вже збагачений раціональністю змісту. Завершується формування поверненням до концепту, що на цьому рівні містить й образи, й поняття, й символи, стає концептом сучасної культури. Концепт - це те, що не підлягає змінам у семантиці словесного знака, а, навпаки, диктує мовцям певної мови, визначає їх вибір, спрямовує думку, створюючи потенційні можливості мови-мовлення [7, 34-39]. А ширше концепт - це ментально-психонетичний комплекс, ядром якого є диктум пропозиції (вербалізовані істинні, об'єктивні знання про позначуване), що корелює з асоціативно-термінальною частиною (неістинними, зокрема метафоричними знаннями), модусом (оцінним компонентом), а також психічними функціями: відчуттями, почуттями, образами, інтуїцією, архетипами колективного підсвідомого [11, 94].
У культурі кожного народу існують концепти, що можуть дати уявлення про всю культуру, представити найосновніші особливості етносу, їх називають ключовими концептами культури [3, 35]. Деякі фітоніми здатні розповісти про Україну завдяки наявним у структурі концептів образним, поняттєвим та символічним значенням. Прислів'я говорить: "Без верби і калини нема України", - але не тільки ці концепти представляють Україну, важливими є також вишня, дуб, тополя, яблуня, береза, сосна, явір, троянда, жито, пшениця, мак, полин. Вони відзначаються максимально високою частотністю вживання в сучасному поетичному
дискурсі [8, 6]. З них верба, калина, тополя, яблуня мають власне українську символіку, а береза, дуб, сосна, явір хоч і належать до загальнослов'янської світоглядної традиції, у кожній національній культурі набувають певних особливостей [14, 231].
Концепт верба у свідомості українців почав формуватись давно, але цей процес не зупинився й до теперішнього часу. Концепт дещо переосмислюється відповідно до реалій сучасного життя, виникають також деякі відмінності в індивідуальному сприйнятті представників етносу. Поняття верба, що є складовою концепту, таке: "Дерево або кущ з гнучким гіллям, цілісними листками і зібраними в сережки одностатевими квітками" [10]. Найбільш чітко поняття виражається у текстах, позбавлених символічного значення, де верба вказує на дерево, що росте на Україні, підкреслюючи таким чином національну приналежність пейзажу. "На оболонях верби у болоньях, туман, туман - нейлонові плащі"(Костенко); "Де ж те місце, верби й осокори, Що пливли з ранкової імли?"(Палієнко); "З верби звиса левина довга грива, струмок в яру сіріє журавлем…"(Гуцало); "А потім я злітаю і лелеці, Що на вербі гніздо як храм будує, Галуззя урочисто подаю" (Павличко); "Десь під сонцем несло нас веселе весло, пам'ятаю літаючі верби" (Базилевський). Однією з причин шанування верби була її вологолюбність. У давнину люди з побожним трепетом ставилися до води, а це дерево завжди росло тільки там, де була вода. Криниці зазвичай копали біля верб, оскільки було помічено, що вони очищують воду, надаючи їй особливого смаку [12, 35].
Зміни стану рослин можуть вказувати на зміну пір року, але тут вже може зявитись символічний компонент, це відбувається, коли зів'яле дерево не просто говорить про осінь, а уособлює її. "Та верби похилилися додолу, червоні ружі зблідли на виду, бо вже погналось перекотиполе за літом - по гарячому сліду…"(Костенко); "З вогню верби - та в полум'я тополі, з вогню тополі - в полум'я верби лечу, лечу я перекотиполем, а день, немов волошка, голубий!" (Гуцало); "Натягне дощ свої осінні струни, торкне ті струни пальчиком верба. Сумна арфістко - рученьки вербові! - по самі плечі вкутана в туман" (Костенко). Тут з'являється додаткова сема 'сум', що є характерною для лексеми верба. Але разом з цим верба виступає також символом пробудження природи, весни, оскільки це дерево розцвітало першим, коли довкола ще лежав сніг: "Біжать струмки, розбуджені весною, Уже й верба спросоння зацвіла…" (Гнатюк). "Знову свищуть зелені диви, поганяють вербові весни" (Суховецький), - верба виступає атрибутом весни. "Як дві нерідних сестри, Вербова віта цвіте І жовта свіча горить. Вербова віта цвіте На весну, на юний шум, А навіщо ця жовта свіча?" (Свідзінський).
Верба іноді уособлює сум, жаль, печаль, ця сема може бути вербально вираженою в тексті: "Там, де верби сумливо схилились, При низенькій вечірній зорі, На Чернечій горі, на могилі Заспівають тобі кобзарі" (Палієнко), - але інколи вона не називається прямо, а виступає імпліцитно. Журба, смуток є іманентною ознакою верби, на ній можна не наголошувати, оскільки представникам української культури це відомо, а користуватись вже як даністю.
Loading...

 
 

Цікаве