WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Міжмовні стосунки в сучасній Україні - Реферат

Міжмовні стосунки в сучасній Україні - Реферат

МІЖМОВНІ СТОСУНКИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
Для міжмовних конфліктів в Україні немає підстав. Державною мовою ще 1989 р. проголошено українську мову. У світовій практиці роль державної мови виконує мова корінної нації (в однонаціональних державних утвореннях), мова панівної нації (в державах імперського типу) або мова колишньої метрополії (в значній частині постколоніальних країн). Під однонаціональними державними утвореннями слід розуміти країни, в яких переважну більшість становить один корінний етнос, що не має іншої батьківщини. До таких держав належать, наприклад, Німеччина (де, крім німців, на східних теренах живуть іще два нечисленні корінні слов'янські народи - верхні й нижні лужичани) або Україна (де другий корінний народ - кримські татари - компактно проживає лише в Криму).
Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. мало б розпочатися відродження української мови, яка впродовж понад трьох століть зазнавала заборон і дискредитації. І таке відродження справді було в перші три роки існування незалежної України. Згодом цей процес загальмували. Біля найвищих посадових осіб нашої держави з'явилися люди, які час від часу продукують сумнівні теорії та концепції, найшкідливішою з яких була така: "Національна ідея в Україні не спрацювала". А оскільки "національна ідея не спрацювала", то, виходить, не треба докладати якихось особливих зусиль і до відродження мови титульної нації'.
УКРАЇНСЬКА ВЛАДА СТАЛА ПАСИВНО СПОСТЕРІГАТИ ЗА МОВНИМИ ПРОЦЕСАМИ В ДЕРЖАВІ ЗАМІСТЬ ТОГО, ЩОБ РЕГУЛЮВАТИ ЇХ, СПРЯМОВУВАТИ В НАЛЕЖНЕ РІЧИЩЕ.
Становище з українською мовою не поліпшується, а в багатьох аспектах погіршується порівняно з кінцем 80-х - початком 90-х рр. У книговиданні, в друкованих та електронних засобах масової інформації вона поступається російській. У більшості вищих навчальних закладів викладання досі ведуть російською мовою. Чимало державних службовців, виступаючи на радіо, а ще частіше на телебаченні, дозволяють собі заяви на зразок "я буду говорить по-русски, потому что мне так удобнее". Вони не замислюються над тим, що за такої ситуації незручно, незатишно почувають себе українці на рідній землі, у власній державі.
Різні міжнародні організації відряджають численних представників для перевірки стану мов національних мен-шин в Україні. І чомусь нікому не спаде на думку перевірити, на яких позиціях перебуває мова українського народу. А позиції, як уже зазначено, не дуже привабливі. Одна з причин - уже названа пасивність української влади. Але є ще принаймні дві не менш важливі причини. Перша - духовний рівень українського суспільства, багато представників якого досі почувають себе не громадянами незалежної держави, а середньо-арифметичними радянськими людьми. Адже за радянських часів в Україні можна було народитися, вирости, здобути освіту, відпрацювати, піти на пенсію, померти й бути похованим - і не відчути жодної потреби знати українську мову. Радянські ідеологи дуже ретельно виховували "інтернаціоналістів", байдужих до рідної мови, історії, культури, до сучасного й майбутнього свого народу. Успішно творили нову історичну спільність "радянський народ" з єдиною - російською мовою.
ТАКИЙ КІЛЬКІСНО ВЕЛИКИЙ НАРОД, ЯК УКРАЇНСЬКИЙ, ВАЖКО БУЛО ЗРОСІЙЩИТИ ЦІЛКОМ, ТОМУ ЙОМУ НАКИНУЛИ ТЕОРІЮ ДВОМОВНОСТІ. ДВОМОВНІСТЬ ЧАСТО НАБУВАЛА ТАКОЇ ФОРМИ, ЩО БАТЬКИ РОЗМОВЛЯЛИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ, А ДІТИ - РОСІЙСЬКОЮ. НАСЛІДКОМ ЦІЄЇ ПОЛІТИКИ СТАЛО ЗАГАЛЬНЕ ЗНИЖЕННЯ ДУХОВНОГО ТА КУЛЬТУРНОГО РІВНЯ УКРАЇНЦІВ, бо "якщо мова народу не розвивається, то не може розвиватися й народний інтелект, творчі сили народу вмирають" (видатний український мовознавець О.Потебня). Відомий український письменник, фольклорист, лексикограф і педагог Б.Грінченко заявляв: "Яка мова, такі й наші думки будуть: московська мова - московські думки". Тож чимало українців досі живе з московською мовою, з московськими думками. Вони, в кращому разі, байдужі, в гіршому - ворожі до всього українського.
Друга причина - безборонна діяльність протиукраїнських сил в Україні. Крім двох названих корінних народів, у нашій державі мешкає чимало представників інших етносів, які мають свої історичні батьківщини. Усі вони, крім росіян, у Радянському Союзі зазнали більшої чи меншої національно-мовної нівеляції, асиміляції; як і українців, їх теж намагалися перетворити на "нову історичну спільність". Тепер українські греки, болгари, угорці та інші народи відроджують свої мови. Завдання Української держави - сприяти духовному відродженню національних меншин.
Усе було б нормально, якби не агресивні проводирі найчисельнішої національної меншини - російської. Повторюю - проводирі, оскільки більшість українських росіян, як і інших, усвідомлюють, що, користуючись правом розвивати свою мову та культуру, не можна забувати й про обов'язок - знати мову держави, громадянами якої вони є. Ці проводирі (поміж яких багато зденаціоналізованих українців) поставили собі за мету зберегти всі "здобутки" московської імперії царських та радянських часів у галузі національної деградації неросійських народів. Увесь час мусують тему надання російській мові статусу офіційної в Україні.
КОЛИ ЙДЕТЬСЯ ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ МОВ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН, ТО МАЄТЬСЯ НА УВАЗІ, ЩО 3 ДЕР-ЖАВНОЮ МОВОЮ ВСЕ ГАРАЗД (ЯК В АНГЛІЇ 3 АНГЛІЙСЬКОЮ АБО В ІТАЛІЇ З ІТАЛІЙСЬКОЮ, СКАЖІМО). УКРАЇНА Ж ПОКИ ІЦО ДО ТАКИХ ДЕРЖАВ НЕ НАЛЕЖИТЬ.
Як і кожна постколоніальна країна, вона має багато проблем саме з українською мовою. Сучасну Україну слід порівнювати в цьому плані не з теперішніми Німеччиною, Францією чи Англією, а з Грецією 1829 року, з Італією 1870, з Польщею 1917, з Чехією 1918, з Ізраїлем 1948 року, коли їхні народи почали будувати власні незалежні держави і мали проблеми з державними мовами. Тепер у Греції панує грецька мова, в Італії - італійська, в Польщі - польська, в Чехії - чеська, в Ізраїлі - іврит (відроджена гебрайська мова), витіснивши поширені колись мови завойовників. Уявімо собі, що під час боротьби за відродження національних мов хтось запропонував у Чехії зробити державною, поруч із чеською, мовою німецьку, а в Ізраїлі, поруч з івритом, арабську. Уявити це просто неможливо.
Як тільки Українська держава починає виявляти, хоч і запізнілу, турботу про відродження української мови, ватажки "російськомовного населення" активізують протиукраїнську діяльність. 14 грудня 1999 р. Конституційний Суд України (на підставі ст.10 Кон-ституції України) вирішив, що українська мова як державна "є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також у інших сферах суспільного життя". Відбулося засідання Ради з питань мовної політики при Президентові України, де обговорено проект постанови Кабінету міністрів "Про додаткові заходи з розширення функціонування української мови як державної".
Усі ці заходи з розумінням сприймають і громадяни України, і світова спільнота. Не можуть (власне, не хо-чуть) цього зрозуміти лишенатхненники й керівники всіляких російських "обществ" та "общин". Російській мові в Україні ніщо не загрожує. Але її функції, безперечно, мають звузитися, як і будь-якої мови метрополії в колишніх колоніях.
УСІ ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ МАЮТЬ УСВІДОМИТИ, ЩО ПОНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В її ЗАКОННИХ ПРАВАХ НА РІДНІЙ ЗЕМЛІ АЖ НІЯК НЕ ОЗНАЧАЄ ЗНЕВАГИ ДО МОВ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН. ПАМ'ЯТАЙМО, ЩО БЕЗ ЄДИНОЇ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ НЕ МОЖЕ БУТИ МІЦНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.
Loading...

 
 

Цікаве