WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Нове дослідження феномену літоб’єднання вапліте - Реферат

Нове дослідження феномену літоб’єднання вапліте - Реферат

Шкурупія, А. Любченка та ін.).
Загальновідомо, що кожен літературний текст подає певну модель цілого світу й окремої країни, як його частини. Тому автор звертається до характеристики як історичних реалій України у 20-х рр. ХХ ст., так й до інтерпретації її образу в тогочасній літературі. Історична ж специфіка різних картин дійсності визначається тими правилами, якими користується письменник для того, щоб трансформувати у конкретні реалії тексту універсальні цінності ментальних підвалин буття та ідеальних структур свідомості. Авторка наголошує, що ухудожній прозі ваплітян образ України "набув виняткової ваги, стрижневого значення, став сенсовою і художньо-структурною домінантою творчості" [c. 119].
Л.І. Кавун висловлює цікаві спостереження про участь письменників у діалозі Захід/Схід, а також в обговоренні питання про призначення мистецтва, що завжди привертало увагу митців; аналізує художній дискурс "загірної комуни", акцентує увагу на появі трагічної моделі буття, звертається до характеристики гендерних ролей в художній прозі "романтиків вітаїзму".
Окремо проводиться аналіз твору Аркадія Любченка "Образа", де особлива увага приділяється морально-етичному виміру буття у творі.
Загальна картина естетично-художнього дискурсу ВАПЛІТЕ була б неповною, якби вона не була розглянута в контексті інших мистецьких явищ, як-от: західноєвропейського письменства епохи "Sturm und Drang". Порівняння естетики українських "романтиків вітаїзму" із філософсько-художньою парадигмою німецьких романтиків, які за деякими параметрами подібні, у дослідженні Л. І. Кавун цілком слушні і вмотивані у плані міжлітературних зв'язків. Можна було б ширше представити зв'язки естетично-художньої парадигми ВАПЛІТЕ із зауважуваним у дослідженні західноєвропейським контекстом.
При аналізі поетики української прози 20-х років ХХ століття простежуються жанрово-стильові тенденції, вивчається синтез слова, музики і кіномистецтва у творчості ваплітян, робиться спроба проаналізувати роман Майка Йогансена "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію" в аспекті творчої гри як особливої життєдіяльності, що інспірує вітаїстичний стан душі, тобто є виявом життєвого оптимізму.
Авторку насамперед цікавлять ті теми, проблеми, дискурси, що виявляють себе у тексті найповніше й у взаємодії зі світоглядними засадами "романтики вітаїзму", мають концептуальне значення для інтерпретації твору. Зокрема Л.І. Кавун розглядає категорію комічного, яка у йогансенівському світогляді та естетичному освоєнні світу відігравала чи не найактивнішу роль. Проте не згадуються типи комічного, що виокремлює В. Денисенко в праці "Модерн як поле експерименту (комічне, фрагмент, текстуальність)" (К., 2002), розглядаючи твір "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію" Майка Йогансена: сміх над іноземцем, сміх дзеркальних героїв, сміх применшення та ін.
Однак, на наш погляд, треба було б врахувати й інші концепції щодо інтерпретації роману Майка Йогансена "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію". Так, дослідник В. Денисенко пропонує вивчення твору з позицій абсурдності буття.
Можливо, авторці при аналізі роману Майка Йогансена "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію" слід було б звернутися до праць літературознавців, які досліджували творчість Майка Йогансена, зокрема до монографії Анни Білої "Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки" (Донецьк, 2004), дисертаційного дослідження Ярини Цимбал "Творчість Майка Йогансена в контексті українського авангарду 20-30-х років" (К., 2003), у яких розглядаються твори письменника в контексті українського авангарду 20-30-х рр. А. Біла відносить їх до текстів "синтетичного стильового типу", а Я. Цимбал стверджує неможливість віднесення творів Майка Йогансена тільки до одного літературного напрямку - романтизму, модернізму, реалізму. Крім того, треба було б звернутися і до праць, у яких висловлюється думка про розгляд роману не тільки в контексті авангарду, а й модерністської естетики.
Авторка аналізує творчість Юрія Яновського як яскравий приклад самореалізації міфопоетичного мислення 20-х років, стверджуючи, що "упродовж останнього десятиліття у філософії та літературознавстві зросла зацікавленість до міфу як специфічного типу мислення й складової мистецтва" [с. 266]. Дослідниця відзначає, що особливо це стосується його роману "Чотири шаблі", "пройнятого духом національної неоромантики, відверто заангажованого державницьким світовідчуттям" [с. 267].
Водночас у монографії робиться акцент на такій специфіці прози ваплітян, як деконструкція західноєвропейської фаустівської парадигми, що акцентує заперечення "старого", "фіксує процес сумнівів, пошук нового" [с. 279].
Робота має продуману струнку композицію, стилістично виразний, науково виважений виклад матеріалу. Авторський текст добре поєднується із цитацією наукових джерел та художніх творів, з певною розкутістю і розважливістю інтерпретацій, теоретичні міркування вирізняються строгістю і логікою вислову.
Висновки дослідження ґрунтовні, системні, повністю випливають із аналізу конкретного матеріалу. Ця робота є важливим етапом у вивченні літературного процесу 20-х років минулого століття, оскільки вперше в українському літературознавстві здійснено спробу системно-цілісного дослідження естетично-художнього дискурсу літоб'єднання ВАПЛІТЕ у контексті шукань прози доби національного культурного відродження.
Монографія була рекомендована до друку Вченою радою Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Рецензентами виступили доктор філологічних наук, академік НАН України В.Г. Дончик, доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Г.М. Штонь, доктор філологічних наук професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Н.І. Бернадська, а науковим редактором - доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка М.К. Наєнко.
Дослідження орієнтоване на науковців, викладачів-філологів, студентів - читачів, які цікавляться перипетіями національного літературного процесу 20-х років ХХ століття, його здобутками і втратами.
Loading...

 
 

Цікаве