WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Нове дослідження феномену літоб’єднання вапліте - Реферат

Нове дослідження феномену літоб’єднання вапліте - Реферат


Реферат на тему:
Нове дослідження феномену літоб'єднання вапліте
Монографія доцента кафедри української літератури і компаративістики Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Лідії Іванівни Кавун присвячена аналізу прози "м'ятежних" романтиків вітаїзму.
В українському словесно-образному мистецтві початку ХХ століття вагому роль у формуванні художньо-естетичного дискурсу відіграла ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури). До літоб'єднання входили естети, поети, драматурги, прозаїки, критики, культурологи, дослідники естетики, які прагнули вивести національну культуру на світовий обшир. Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Олександр Довженко, Олесь Досвітній, Аркадій Любченко, Юліан Шпол та інші "м'ятежні" романтики вітаїзму, сублімувавши автентичні риси європоцентричної природи модерної української культури, художньо втілили у словесно-образному мистецтві 20-х років минулого століття генетичний код оновленої України. Митці обстоювали ідею єдності культурного розвитку людства, апробуючи її у різних сферах мистецького життя: художній творчості, перекладацтві, критиці, театрі, кіно.
Дослідження української прози 20-х років минулого століття, яка ввібрала модерні філософсько-естетичні пошуки й оригінальні націокультурні моделі, неможливе без осмислення основних тенденцій розвитку літературно-критичної і художньої творчості митців, що входили до ВАПЛІТЕ. Творча діяльність "академії" належить до малодосліджених сторінок української літератури (зокрема недостатньо опрацьований теоретичний матеріал, дискурсивність, а часом і суперечливість оцінок) і тому потребує комплексного дослідження, що включає в себе визначення концептуальної природи "ваплітянства" стосовно явища естетично-художньої сутності. Адже мистецька парадигма Вільної академії пролетарської літератури певним чином віддзеркалює розвиток культури в Україні 20-х років минулого століття.
Прихід нової епохи нагадує могутню хвилю духу, що, накочуючись на людство, захоплює його у свій свіжий вир, нуртує дух етносів, підіймає на свій гребінь цілі когорти поетів, торкається їхніх душ, щоб матеріалізувати себе у їхньому слові. Для трансформації у конкретні реалії тексту універсальних цінностей "ментальних підвалин буття та ідеальних структур свідомості", ідентифікаціїї свого "я" з "ментальними підвалинами буття" (І. Цехмістро) письменники використовують не тільки зовнішні (цивілізаційні або соціально-економічні) чинники, але й внутрішні (духовно-психологічні).
Монографія Л. І. Кавун розширює і деталізує існуючі досі відомості про літературний процес 20-х років ХХ століття. Метою пропонованої праці є спроба "системно дослідити феномен літоб'єднання ВАПЛІТЕ як унікального мистецького явища в річищі естетично-художніх шукань української прози доби національного відродження і більш широкому історико-теоретичному контексті. Аналіз творчого доробку літгрупи передбачає з'ясування поліаспектної семантики концепту "романтики вітаїзму", а також окреслення структурно-функціональних рівнів поетики прозових творів "олімпійців", зокрема своєрідність світообразу, нарації, жанро-стилю" [с. 14].
У праці вперше літоб'єднання ВАПЛІТЕ розглядається як цілісність в історії української культури. Структуризацію ваплітянського епізоду у вітчизняному словесно-образному мистецтві здійснено на основі аналізу естетично-художнього дискурсу прози доби національного духовного відродження.
Робота має чітку рубрикацію. Розділ "ВАПЛІТЕ: генезис, естетика, контекст" вдало означує підхід авторки до літоб'єднання ВАПЛІТЕ та його інтерпретацію. Автор висвітлює історію створення цієї мистецької групи, звертається до аналізу діяльності його "духовних предтеч" [c. 17], зокрема студійної групи "Урбіно", об'єднання "Гарт", розглядає організаційні та творчі передумови виникнення, проводить огляд друкованих органів об'єднання. Серед останніх дослідницею виділяються збірник "Вапліте" (зошит перший, 1926 р.), альманах "Вапліте" (грудень 1926 р.) та літературно-художній журнал (1927, № 1-5).
Л.І. Кавун детально досліджує історію створення друкованих органів об'єднання, безпосередньо аналізує статті, які друкувалися в них, розкриває роль представлених друкованих органів у розвитку не лише літературознавчої, а навіть суспільно-політичної думки 20-х років минулого століття. Крім того, авторка монографії обсервує філософсько-естетичну парадигму ВАПЛІТЕ як цілісності у "великій" літературній дискусії 1925 - 1928 рр., аналізує поліаспектну, світоглядно-стильову парадигму "романтики вітаїзму", проводить теоретичний дискурс "азіатського ренесансу" у культурологічному контексті.
У цьому аспекті Л.І. Кавун розкривається значення літоб'єднання як органу, що впроваджував у суспільну думку ідеї об'єднання з іншими країнами. "Задовго до теперішніх процесів інтеграції ваплітяни намагалися закласти підмурівок "загальноєвропейського дому" і разом з тим прагнули зміцнити духовні зв'язки з народами східних країн". [c. 69]. Члени Вільної академії пролетарської літератури звернулися до інтелектуального й духовного досвіду попередніх епох, до вітчизняного й західноєвропейського філософсько-мистецького спадку, намагаючись "асимілювати й пристосувати наявні прогресивні ідеї для формування своєї націозорієнтованої позиції" [c. 71].
У компаративному аспекті авторка монографії Л.І. Кавун аналізує світоглядні позиції засновника й натхненника самої концепції "азіатського ренесансу" М. Хвильового. Він створює модерністську версію міфологічного персонажа, у якій "трактування європейського громадянина перегукується не лише із штюрмерським розумінням героя "золотої легенди", але й також корелює з філософським дискурсом фаустівської теми у книгах Ф. Ніцше "Так казав Заратустра" (1883) і О. Шпенґлера "Присмерк Європи" (1918, 1922)" [c. 89].
Цікавий другий розділ праці, у якому маємо грунтовне й різнобічне висвітлення художніх моделей буття в українській прозі 20-х років ХХ століття, що виявляють себе у прозі письменників-ваплітян. У розділі фактично розпочинається розгляд головних художніх дискурсів естетики українських "м'ятежних геніїв", що відіграла вагому роль у розвитку національної художньої свідомості. Дослідниця обирає перспективу вивчення словесно-образного мистецтва не лише найрепрезентативніших учасників ВАПЛІТЕ (М. Хвильового, Ю. Яновського, О. Довженка), але й марґінальних письменників (І. Сенченка, В. Вражливого, Г. Епіка, Г.
Loading...

 
 

Цікаве