WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Трагічне у співанці-хроніці - Реферат

Трагічне у співанці-хроніці - Реферат

їх в окрему групу - родинні драми, тут виділено основні мотиви:
1) вбивство за намовою, за зраду тощо; 2) ревнощі і помста; 3) відчай нещасливо закоханих; 4) нещасливі випадки, смертельна хвороба; 5) кривава помста ворогів. Головним лейтмотивом цих пісень є осуд насильницької смерті, туга за рідною людиною, життєстверджуюча народна мораль - життя безцінне, і ніхто не в праві його відібрати.
Звичайно, елементи трагічного є і в інших жанрах фольклору. Насамперед, трагічне з усією силою розкривається в баладі. У казках, наприклад, елементи трагічного вводяться для контрастного зіставлення боротьби добра і зла, що завжди завершується перемогою добра і торжеством героя, який зміг здолати багато перешкод. У баладі, зазвичай, перемагає зло, але персонажі, які гинуть у кінці твору, отримують моральну перемогу. Мистецтво трагічного в баладі виявляється в майстерності їх творців побачити трагічне в житті і передати його в поетичній узагальненій формі із великою емоційною напругою:
Серед села, серед села
Новина се стала:
Счарувала Парасина вдовиного сина.
Та як ёго счарувала,
Головка боліла;
А як мати то изріла,
Вітразу умліла.
- ,, Ци ти, синку, з коня упав,
Ци ти, синку, вбив се?
Ци ти, синку, в Парасини
Чарів поживив се"
[ 7, 141].
Якщо у повсякденному житті вважається природною смерть літньої людини, то вражає неприродна смерть людини, яка повна сил і енергії. Звичайно, смерть близької людини викликає страждання. У згаданій баладі гине людина, яка тільки розпочинає життя, туга матері не має меж. Помічаємо, що навіть зачин балади схожий до пісні-хроніки, в центрі твору - отруєння парубка через ревнощі. Однак, на відміну від балади, у хронікальній пісні трагедія постає як факт, автор-виконавець у всіх деталях, подробицях описує цю подію - вказано географічні назви, достовірні імена:
Ой летіла зозулечка, зачала кувати:
Послухайте, люде добрі, що хочу казати.
Послухайте, люде добрі, що хочу казати,
А я хочу Гуцинові співанку співати.
Ой Марійка Филипчучка Гуцина любила,
З Плаюком ся обізнала, Гуцина лишила.
Але Гуцин-Гуциночок магурського роду,
А намотав Филипчучці воринячко в воду
[9, 378].
На відміну від балади, співанка-хроніка відзначається і своєю хронікальністю, тут події зображено у певному хронологічному порядку, часто названо і точну дату:
Чи ви чули, люди добрі, в сорок першім році,
Як кувала зозуличка в зеленій толоці.
Чи ви чули, чи не чули, як вона кувала,
Як Німеччина з Росієв войну зачинала
[9, 241]
Однак не все трагічне, що схвилювало нас у житті, може стати об'єктом зображення балади. Наприклад, випадкова загибель людини, що також описана у співанці-хроніці, не може бути в центрі сюжету баладної пісні [6, 14]. Хронікальна пісня зображує трагічні випадки у побуті, на виробництві, під час різних обставин:
Поніс Ясю та й у Космач черевики шити,
А Василько із Курилом грошей заробити.
А Курило на фірисі кіньми бичувати,
А Василько з Вержилуші конки відбирати.
Цалий тиждень відбирали, в суботу писали,
Ув суботу пополудні юкса віддавали.
А то й усі ворохтяни на вози сідали,
А як вони посідали, а Василь лишився,
То він кричить і фівкає, а щоби імився.
А ловчився Василочок на тоту машину,
Руков, ногов проминув, головов - на шину,
Личко їму розідерло, в'єзи укрутило
[9, 482].
Балади і співанки-хроніки єднає винятковість, незвичайність сюжету, деякі композиційні елементи, однак зміст балади типізований, узагальнений. Хроніка містить описи подробиць каліцтва, хвороби, огляду хворого лікарем, смерті, сцени суду, похорону і т.д. Основна мета хроніки - все ж таки інформаційна, а в баладі на перший план виступає емоційно-збуджуюча функція. О.Дей вважає, ,,щоб співанка-хроніка переросла в баладу, вона мусить в процесі побутування звільнитися від ваги конкретного факту, що дав їй життя, набути сильнішої емоційності, ліричності, настроєвості, перетворитися зі звичайної поетичної фіксації життєвої події в роздум над нею, в своєрідне етичне узагальнення її" [9, 47].
Варто відзначити єдність складових частин співанки-хроніки із голосіннями. Головним змістом голосінь було висловлення ніжних почуттів до загиблої людини, передбачення тяжкої долі родини, яка залишилась. В похоронних голосіннях оплакували, насамперед, втрату годувальника, яка могла призвести до злиднів: ,,Чоловіче мій! Куди ж ти убираєшся, куди ти віддаляєшся? Та як мені чужим людям годити? Та я ж над чужим ділечком назневажалась, та я ж по чужим людям наспотикалась. Та я чуже зроблю не так, та я словечко скажу не влад. Моє ділечко перероблять, моє словечко перемовлять... Та я пізно лягаю та рано встаю, все чуже ділечко роблю" [8, 73].
Д. Успенський, погоджуючись із тим, що авторами голосінь були жінки, зауважує, що саме похоронні голосіння займають центральну позицію між розмовним текстом та піснею. Форма і зміст свідчать про обдарованість автора, його вміння викласти свої думки в образній формі. Співанки-хроніки більшістю своїх сюжетів є відображенням трагічних та драматичних випадків, при відтворенні яких використано і елементи голосіння. Велика кількість хронік сповнена притаманного голосінням емоційного сприйняття трагічної події. Зокрема, в цьому можна помітити своєрідну спорідненість між думами, голосіннями та співанками-хроніками. Наведемо для прикладу уривок з пісні ,,Про Юрину Марічку":
- Прости, татку, прости, мамка, прости, вся родина,
Її була така доля і тяжка хвилина.
Як Марічку молоденьку у село узіли,
То трембіти по дорозі сумненько трубили.
Взяли тіло ой на плечі, пішли пару кроків,
Вона прожила на цім світі лиш сімнадцять років.
Сімнадцять рік вна прожила, лиш ще було жити,
Вона пішла з цего світа в сиру землю гнити.
Як принесли тіло в село, то люди плакали,
Комісія вище церкви похорон спирали
[9; 447]
За свідченням І.Свенцицького, устрій голосінь цілком відповідає речитативу у повільному темпі [8; 74]. Це одне із підтверджень того, що голосіння належать до пісенно-поетичної частини фольклору. Ритм голосінь пов'язує окремі фрази в нерівномірно-ритмічну строфу. Злиття постійних епітетів - солодка, золота, дорога - утворює своєрідну поетичну картину. Трапляються випадки, коли голосіння будуються на материнській основі, з переважанням епічного мотиву, наприклад, голосіння за сусідкою: ,,Моя й сусідо, моя й голубочко! То я з тобою ні билась, ні лаялась. Куди ж ти вибираєшся, куди ж ти виряджаєшся? Та на кого ти своїх дітей кидаєш?" [8, 13].Аналогію з подібними голосіннями можна помітити, розглянувши тексти співанок-хронік:
А ковала зозулечка межи потоками,
Як заплаче Боднаручка з усіма доньками.
Заплакала Боднаручка та заголосила:
- Ой донечко Іриночко, що ж ти завинила?
Ой донечко Іриночко, що ж ти завинила,
Що ти свою головочку на поріг склонила?
Що ти свою головочку на поріг склонила,
Що ти своєв сиров кров'єв землю сповенила?
Ой донечко Іриночко, де би тє сховати?
- На цвинтарі у хитарі, де би рідна мати?
- Ой донечко Іриночко, кілько би дзвонити?
- В штири дзвони на Николи богу се молити.
У пасіці мені бджоли, за пасіков оси,
А вже тота Боднаручка плаче та голосить.
Ой не плач-но, Боднаручко, не плач, не смуткуйсе,
Не
Loading...

 
 

Цікаве