WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Своєрідність трансформації міфу в „Гуцульській п’єсі” Г.Хоткевича „Непросте” та повісті М.Коцюбинського „Тіні забутих предків” - Реферат

Своєрідність трансформації міфу в „Гуцульській п’єсі” Г.Хоткевича „Непросте” та повісті М.Коцюбинського „Тіні забутих предків” - Реферат

- згук пустий. А для горсточки… не можу ж я не тількиписати, а ще й платити, щоб мене читали" [10, 100] [підкреслення наше - І.Б.]. Однак Г.Хоткевич не відступав: "/…/ читач трошки виріс, а по-друге - і це важно - тому, що читач, очевидно, вже робить ріжницю в предметах консулювання і не їсть чого-будь, аби воно вийшло з кухмістерської. Отже, й "імена" не є звуком пустим і певна річ, що та "тисячка читачів", за котру Ви так вдячні видавцеві, знайде Вас і помимо видавця" [16, 217].
Критичні виступи стосовно проблеми автор - текст - читач відбуваються, головним чином, на сторінках "Літературно-наукового вісника" та "Української хати". Зокрема стаття І.Стешенка "Українське письменство і читач" зводиться до наступного: прірва нерозуміння, що утворилася між письменником і читачем, обумовлена низьким естетичним розвитком, неосвіченістю сучасного читача: "ми хочемо розцвіту ґеніїв мистецтва в найглибшому їх вияві, і хочемо такого розвою народу, щоб він міг зрозуміти найглибші мистецькі твори" [26, 326-327]. В апологетизації літератури не-масової прозирає вимога її міфогенності - "/…/ аби тільки в творі було мистецтво, яко влучна творча фантазія, аби в творі було загальнолюдське" [26, 332]. Аналогічне кардинальне переосмислення літературних перспектив здійснювалося і на сторінках "Української хати" (1909-1914). У шостому числі за 1912 рік уміщена стаття М.Сріблянського "Апотеоза примітивній культурі": автор критикує закоріненість національної ідеї в популярній, народній культурі, "простій і доступній в кожну хвилину найбільш примітивній людині" [24, 354]. Позаяк творення істинної культури (на кшталт західноєвропейській, зорієнтованої на освіченого реципієнта) не може відбуватися за принципом "для народу і по-народньому", виводиться категоричний висновок: "Все, що хоче жити і творити, мусить спустити завісу на сцені, де стоїть утворена українофілами апотеоза примітивній культурі - фантастичний народ, і вийти на свіже повітря дії, руху, праці, індивідуальної творчости во ім'я складности глибини, розмаху, в горнилі неясности во ім'я загадкової, глибокої блакиті вищости" [24, 361] [курсив наш - І.Б.]. Таким чином, у нечітких, метафоричних висловах оприявнюється, за словами Т.Гундорової, "культурний мітологізм раннього українського модернізму. Він особливо виявився в спробі синтезувати національну естетичну культуру, інтегруючи ідеї культурного індивідуалізму та форми народної культури" [2, 139].
Обидва автори послуговуються спільним матеріалом - ореол гуцульських колективних уявлень та вірувань: міфологія (міф про лісну, відьом), ворожіння, знахарство, фетишизм тощо, репрезентовані в етнографічних розвідках В.Гнатюка та "Гуцульщині" В.Шухевича. Проте трансформують цей матеріал у творах по-різному. Слід зазначити, що твори написані одного року - 1911, причому п'єсу "Непросте" Г.Хоткевич написав спеціально для репертуару гуцульського театру, ним очолюваного: "Для театру гуцулів треба гуцульської п'єси" [30, 548]. 1909 року в селі Красноїлля "з напівграмотних, а то й зовсім не грамотних селян організовується артистичний гурток, який згодом переростає в цілий театр. При створенні театру вміння Г.Хоткевича знаходити щирі таланти в народних глибинах принесло нечувані результати. Йому вдалося розгледіти, оцінити, а головне, показати спільноті оригінальні зразки "наскрізь народного театру", що були закладені в гуцульській народності" [23, 89]. Яна Партала зазначає, що режисер сумлінно дбав про етнографічну та побутову точність [23, 88].
Натомість для написання "Тіней…" базовою стає психологічна й естетична категорія враження, про що свідчить зізнання самого автора у листі до В.Гнатюка: "Пишу оповідання на основі своїх вражень з Карпат. Боюсь, хвилююсь, але пишу" [10, 138] [підкреслення наше - І.Б.]. В іншому листі М.Коцюбинського з Гуцульщини [10, 126], по суті, просвічується естетична основа його світовідчуття й поетики, суголосна творчій настанові імпресіоністів, пор.:
"Собираю материал, "Бачити, відчувати, виражати -
переживаю природу, в цьому все мистецтво"
смотрю, слушаю и учусь" Брати Гонкури
М.Коцюбинський
Відправним пунктом слід визнати психодуховну (емоційно-вольову) сферу митців. Керуючись методом соціоніки, М.Ласло-Куцюк зараховує "ніжного Коцюбинського" до особистостей типу "ірраціонального інтроверта, який фільтрує дійсність через свою чутливість, для якого важливими є не самі акти, а їх відгомін у людській душі" [12, 200-201]. Вдачу Г.Хоткевича В.Шевчук трактує так: "Гнат Хоткевич - це пульсуюча динамічність, яка захоплювала, поривала й вела за собою читача і глядача. Характер, гідний захоплення, проте можна відзначити й інше: поруч із блискучою довершеністю творів - різкі невдачі, поруч із досконалістю - майже дитяча невправність, поруч з мудрим - наївне; легкість часто йде в парі з невиношеністю, а то й недоопрацьованістю. /…/ "Така вдача" була достойністю і прикрістю Гната Хоткевича" [35, 330]. Зіставляючи поетичну майстерність цих авторів, В.Шевчук нотує: "/…/ М.Коцюбинський мав уміння, якого бракувало Хоткевичеві, - уміння знайти в темі не лише зовнішню її принаду, але й глибину" [35, 333].
Геніальність модерної майстерності пізнього Коцюбинського - автора повісті "Тіні забутих предків" - прикметна самобутнім "розчиненням" психологічного імпресіонізму до архетипної семантики. Звідси міфогенність імпресіонізму (термін Г.Мінц [20, 99]), обов'язковою умовою у структуруванні якого слід вважати міфологічне мислення наратора - конкретне, чуттєве, з сильним емоційним елементом, з несвідомим використанням символічних кліше [19, 219].
Природу міфогенної імпресії унаочнює символічне зображення смерті головного героя Івана Палійчука: "Чорна важка гора розправила крила смерек і вмить, як птах, пурхнула над ним у небо /…/" [7, 223]. Кінематографічний ефект рухливої трансформації "гора - птах" увиразнена семантикою чорного кольору. Життєствердний символ гори, на яку неодноразово сходив герой, тотожний птахові - символу душі; оскільки в основі міфологічного образу лежить не порівняння, а ототожнення того, що зближується думкою (за Е.Кассірером), то саме так жива душа залишає тлінне тіло, відлітаючи у небо (духовний верх). Завважений мотив подибуємо у раніше написаній новелі "Що записано в книгу життя" (1910): "Вони [діти - І.Б.] хотіли б побачити, як вилетить з баби душа. - Бабо! Душа пташкою вилетить з вас?"
[7, 145]. І тут же конкеризується поширене вірування, що душа людини після смерті може втілюватися у голуба, образ якого насамперед пов'язувався з небом [3, 348]: "По небі плила самотня біленька хмаринка, як тінь голубиних крилець. Одвів очі од хмарки, скулився ввесь. Щось холодне залоскотало під грудьми. Може, то не хмаринка, а душа матері пливе?"
[7, 152].
Осмислення специфіки міфогенного імпресіонізму уможливлює філософія
Loading...

 
 

Цікаве