WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Засоби вираження внутрішнього мовлення в художньому тексті в різносистемних мовах - Реферат

Засоби вираження внутрішнього мовлення в художньому тексті в різносистемних мовах - Реферат


Реферат на тему:
Засоби вираження внутрішнього мовлення в художньому тексті в різносистемних мовах
Співвідношення мови та мовлення, зокрема в аспекті репрезентації внутрішнього мовлення (далі ВМ) у літературному тексті як результату творчої інтерпретації природної мови за допомогою художнього коду, є однією з найважливіших проблем загального мовознавства.
Виходячи з цього, що породження тексту автором (з його власними навичками інтроспекції особливостей перебігу процесів породження висловлювання) проходить через етап ВМ (за М.І.Жинкіним [2], О.Р.Лурією [3]), який є повністю інтеріоризованим, інакше кажучи, через стадію мовленнєвого мислення (перетворення авторської думки у слово, у мовлення героя в нашому випадку), то ВМ є аналогом художнього уявлення психічних процесів мислення героя, його естетичною дефініцією, про що було вказано автором у дисертаційній роботі [4].
Ф. де Сосюр у праці, викладеній його учнями "Курс загальної лінґвістики" у другому параграфі "Місце мови серед явищ мовної діяльності" мову розглядає як "готовий продукт, пасивно засвоєний індивідом; мова ніколи не передбачає попередньої рефлексії, а свідомо в ній здійснюється лише класифікаційна діяльність" [5, 26], а мовлення, навпаки, "являє собою індивідуальний акт волі й роздуму, де слід розрізняти: 1) комбінації, в яких мовець застосовує мовний код, аби висловити власну думку" [5, 26] (цей код М.І.Жинкін називає УПК [2], а Л.С.Виготський - внутрішнім промовлянням, тобто мовленням) [1]; "2) психофізичний механізм, який дозволяє йому унаявнити ці комбінації" [5, 26]. Тому ми вважаємо, що саме Сосюр вказав на мовний код (за нашою терміносистемою - ВМ) як на мовленнєву категорію та впершее протиставив мову та мовлення.
Проведене нами дослідження не вичерпує усіх питань співвідношення мови та мовлення. Так, поза увагою залишилось питання, пов'язане із специфікою засобів вираження ВМ у різносистемних мовах.
Актуальність представленої роботи полягає у необхідності продовження систематизованого дослідження проблем психолінгвістики, зокрема, вивчення особливостей процесу породження та сприйняття тексту та комплексного аналізу репрезентації ВМ як багатоаспектного явища в зіставленні в неспоріднених мовах.
Мета нашого дослідження полягає в характеристиці засобів вираження внутрішнього мовлення в художньому тексті.
Ми поставили такі завдання:
1) визначити функціональні, комунікативно-когнітивні та семантико-стилістичні параметри ВМ;
2) уточнити поняття ВМ відносно художнього тексту;
3) з'ясувати засоби його вираження в українських, російських, англійських літературних творах середини XIX - початку XX ст.;
4) вивчити функціональне значення ВМ у названих текстах.
Для вивчення зазначених засобів вираження ВМ використовувався метод структурно-функціонального аналізу зібраного матеріалу, а також такі загальнонаукові методи, як: типологічний та зіставний.
Нами було досліджено тексти А.П.Чехова, Л.М.Толстого, М.Горького, М.М.Гоголя, М.Г.Гаріна-Михайловського, Ф.М.Достоєвського, М.М.Коцюбинського, І.С.Нечуя-Левицького, П.Мирного. В.Ґолсуорсі, В.Вульф, Д.Джойса та ін.
Внутрішнє мовлення, яке характеризується особливою структурою і спрямованим характером, не може бути точно зафіксоване за допомогою коду природної мови. Його репрезентація в сучасній літературі є повністю умовною формою художнього уявлення психічних процесів мислення.
Внутрішнє мовлення, представлене з перспективи самого персонажа, є способом саморозкриття героя. Відкриваючи перед читачем внутрішній світ головної діючої особи, воно дає можливість зрозуміти механізм його зовнішніх дій.
Наявність у внутрішньому мовленні лінгвістичних, фізіологічних, комунікативно-когнітивних та психолінгвістичних характеристик дає підстави для визначення внутрішнього мовлення як багатоаспектної лінгвістичної категорії, яка представлена: 1) у психологічному аспекті - понятійною категорією; 2) у нейрофізіологічному - мовленнєвою категорією;
3) у лінгвістичному аспекті - конотативною категорією.
Зображене ВМ представляє собою художню репрезентацію внутрішнього мовлення та є його аналогом. У тексті ВМ може використовуватися автором з точки зору об'єктивної та суб'єктивної модальностей, що передбачає виділені нами принципи когнітивності та комунікативності використання ВМ в тексті.
ВМ має специфічне вираження в художньому тексті, яке представлене 3-ма типами. За нашими спостереженнями, кожний тип зображуваного внутрішнього мовлення має свої власні підтипи.
Перший тип ВМ характеризується тим, що автор відсутній як розповідач, на перше місце висувається герой. Сюди відносяться явища так званого класичного невласне прямого мовлення. Внутрішній монолог та внутрішній діалог виділили як підтипи зазначеного типу.
Другий тип ВМ характеризується тим, що основну розповідь веде автор, але час від часу він дозволяє герою сказати своє слово. ВМ існує тут у формі слів, словосполучень, зворотів, речень, властивих тільки герою. За своїми експліцитно та імпліцитно вираженими особливостями вкраплення та потік свідомості є самостійними підтипами ВМ, переданого у формі авторської розповіді.
ретій тип ВМ відрізняється більш тісною взаємодією автора й героя, у відтворенні подій вони беруть участь на рівних правах, часто замінюючи один одного. Тому ВМ постійно перехрещується з авторським і має меншу довжину, ніж у 1 типі. Монолог-спогад та монолог-роздум є самостійними підтипами внутрішнього мовлення, переданого у формі невласне авторського мовлення.
Наявність у ВМ власних константних характеристик дозволила визначити типологію вживання ВМ і виділити в лінгвістичному аспекті включні, видільні, включно-видільні засоби вираження його в художньому тексті, при цьому для кожного з типів характерна своя система засобів. Зазначена класифікація передбачає принцип взаємодії авторського мовлення і внутрішнього мовлення.
Засоби вираження ВМ, які включають його в контекст, поділяються на 2 групи: морфологічну та синтаксичну.
Зокрема, на морфологічному рівні це: сурядні протиставні, приєднувальні, а також підрядні сполучники. Сурядні сполучники характерні для 3 типу ВМ, у 1 типі зустрічаються рідко; підрядні - для 1, 3 типів ВМ, але частіше - для 2 типу. Зазначимо, що в українській та російській мовах найчастіше використовуються з'ясувальні підрядні сполучники що, что, в англійській можуть вживатися й інші типи сполучників (наприклад, what, that, when, how).
Зчіпні слова використовуються як засіб включення ВМ 1 і 3 типу. У ВМ 1 типу ці слова можуть сполучатися з іншими засобами вираження ВМ (зокрема, зі сполучниками, модальними вигуками, з окличними та питальними реченнями) в усіх аналізованих мовах.
Займенники не зрозумілі без контексту, незважаючи на граматичну повноту речень, які їх включають. Саме ця особливість дозволяє особовим та вказівним групам займенників виступати як засіб, що з'єднує ВМ з авторським контекстом. Такий засіб зв'язку властивий1 і 3 типам ВМ усіх аналізованих мов.
Форми ступенів порівняння прислівників використовуються на початку ВМ для того, щоб підкреслити зв'язок попереднього авторського мовлення з ВМ (тобто показати, з чим відбувається порівняння). Цей засіб використовується для ВМ всіх типів, але у ВМ 3 типу він сполучається з іншими засобами включення; для англійської мови такий засіб не властивий через генетично усталений порядок слів.
Вставні слова та сполучення слів можуть використовуватися як виключний засіб відносно вживання їх як підсумку в роздумі героя, який логічно зв'язаний з попередньою авторською розповіддю. Цей засіб властивий ВМ 1 і 3 типів усіх аналізованих мов.
У синтаксичній групі: неповнота першого речення в структурі ВМ дозволяє виділити цей тип речень як засіб включення ВМ 1 і 3 типів у контекст в усіх мовах.
Наявність вставлених конструкцій у межах ВМ характерна, у основному, для вкраплень та потоку свідомості, тобто для ВМ 2 типу в усіх аналізованих мовах.
Причинно-наслідкові відношення у структурі надфразної єдності класифікуються як включний засіб ВМ усіх аналізованих мов.
Засоби вираження ВМ, які виділяють його з контексту, поділяються на 3 групи: морфологічну,
Loading...

 
 

Цікаве