WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Літературознавча спадщина Івана Стешенка крізь призму компаративістики - Реферат

Літературознавча спадщина Івана Стешенка крізь призму компаративістики - Реферат

Стешенко вже врахував дослідження П.Житецького і проголосив, що Котляревський вивів творіння своїх попередників, безіменних мандрованих дяків-пиворізів в удосконаленому вигляді на широке поле світової літератури, "ввів рідну літературу в пантеон безмертя" [8]. Вперше роль Котляревського прирівнювалася до ролі літертурних реформаторів: він ввів Україну "в коло культурних націй і тому посів в Україні таке місце, як Данте в Італії, а Пушкін в Росії" [8]. Це було розвитком поглядів М. Дашкевича, який встановив типологічну спорідненість сатиризму Котляревського з концепцією великих сатириків - Еразма Роттердамського, Аріосто, Рабле.
Говорячи про вагу для України творчості Котляревського, яка демонструвала, що її народ має давню історію та високу культуру, І. Стешенко відзначав це і в своїх лекціях: "Громадські впливи творчості Котляревського злучились з іншими, що йшли до нас просто з Заходу або з Московщини, але творили одні наслідки" [12, 7]. Це насамперед романтичний і сентиментальний напрями. Наслідки цих впливів, насамперед "літературне козакофільство і взагалі вкраїнолюбство поширилось значно і простяглося навіть на чужі літератури" [12, 7]: в російській літературі його представляли Гоголь, Маркевич, Рилєєв, у польській - Мальчевський, Гощинський, Залєський, Падура.
Характерно, що під впливом М. Дашкевича, позиція якого полягала не стільки в тому, щоб, висловлюючись сучасною термінологією, показати перевагу одного тексту над іншим, як у тому, щоб простежити логіку змін у співвідношенні текстів і на цій підставі окреслити напрям руху, перспективу розвитку літератури, змінюється і загальний тон аргументації в пізніших розвідках І. Стешенка. В 1911 р. він ще раз звертається до порівняння "Енеїди" Котляревського, цього разу - з поемою Котельницького, який закінчив роботу Осипова. Текстологічний порівняльний аналіз дав змогу йому зробити висновок, про те, що знайомство з переробкою Скаррона дещо позначилося на поемі Котельницького, але зовсім не відбилося на творі І. Котляревського, так само його "Енеїда" не має нічого спільного з Блюмауеровою. За спостереженнями І. Стешенка, український письменник керувався тільки латинською "Енеїдою" і твором Осипова, а потім Котельницького. У цій його студії знаходимо міркування, що були цілком суголосними думкам М. Дашкевича, який вказував, що для дослідників літератури визначальним критерієм має бути художня вартість твору. "Слід мати на увазі, -писав він, - що в художніх творах важлива не стільки оригінальність фабули, скільки її опрацювання, той духовний зміст, який вкладається в запозичений сюжет. Дант, Бокаччо, Аріост, Шекспір, Мольєр, Гете не придумували власних фабул, а брали їх з літературних творів, які потрапляли їм до рук, чи з народної словесності. Великі корифеї творчості не раз тільки переробляли готові перекази, й, тим не менше, ніхто не буде знижувати на цій підставі вартість їхніх творів. Вони, хоча є переробкою схем, що раніше вже були в обігу, вирізняються значними достоїнствами, яких позбавлені попередні літературні опрацювання тих самих сюжетів" [2, 32]. Саме тому, на його думку, вивчення питання про ступінь оригінальності тих чи інших літературних творів вимагає великої обачності у міркуваннях. Він вимагав встановлювати схожості й аналогії з чіткістю і обережністю, щоб уникнути неправильних оцінок. І. Стешенко цілком солідарний з ним: "Різні чужі елементи, що знаходяться в якійсь національній творчості - річ не головна. Сила національного таланту в тім і проявляється, що він по-своєму перетворює готові форми і дає те, чого в первотворі нема. І це не тільки відносно націй, а й щодо окремих талантів однієї нації: кожний талант є ... специфічна духовна енергія, що, при однаковому матеріалі, дає особливі форми й зміст. Шекспір багато перероблював, Гете писав на неоригінальні теми, але їх твори виходили оригінальним цілим і, як такі, досі хвилюють наші серця.
Така сила творчого духу, що витворює в мистецтві нове життя, проявляючи індивідуальне або національне своє" [10, 78].
"Цілком оригінальної творчості нема, цілком оригінальної творчості не може і не повинно бути" [19, 322], - продожував І. Стешенко у праці "Українське письменство і читач", наголошуючи, що оригінальне полягає в сполученні матеріалу, загальне - в матеріалі. Він наводить багато прикладів наслідування: Лермонтовим - Байрона, Байроном та Шіллером - Гете, Пушкіним - Шекспіра, Достоєвським - Гоголя, Ніцше - Достоєвського, адже кожна національна культура складається з багатьох чужих елементів, які часто досить важко відрізнити від своїх. Тому вимагання повної оригінальності твору - цілковите нерозуміння справи: "без наслідування обійтися не можна і в ньому в великій мірі є рятунок оригінального духу" [19, 324]. Вказування на чужі впливи не знижує цінності і навіть оригінальності твору, бо неоригінальне дуже часто підвищує цінність оригінального. Немає й оригінальних всесвітніх літератур, "коли вони дійсно всесвітні - себто стоять на високому ступні людського розвою і мають зносини з письменством других народів" [19, 329]. Тому й критика має бути не класова, народна чи національна, а суто мистецька, естетична. Критики, на його переконання, мають більш придивлятися до законів творчості і тільки на підставі них творити закони критики. Тому він полемізує з критиками типу Новицького, якого дратує те, що Леся Українка пише "під Байрона і Гауптмана", Олесь перекладає Лонгфелло, Чупринка, Філянський та інші пишуть під російського інтелігента. Нічого поганого в цьому І. Стешенко не вбачає, для нього "одбивання в своїх творах мотивів всесвітнього життя й творчості - се ж головний чинник національного оживлення" [19, 329].
Полемізував І. Стешенко і з І. Франком, насамперед із його поглядами на однойменні Шевченкові твори - поему та повість "Наймичка". Відповідь на питання, як Шевченко користувався одним своїм твором як взірцем для іншого, на думку І. Франка, могла дати ключ і до того, як він користувався чужими зразками, а, отже, уточнити потребу і межі застосування до його творчості теорії впливів. Проте якщо І. Франко прагнув насамперед збагнути причини неоднакового мистецького впливу однакового сюжету у творах різних жанрів та простежити його модифікації, то І. Стешенко вважав головним завданням вказати причини написання Шевченком російськомовних повістей. Літературознавець переконаний, що виконати це завдання можна тільки шляхом порівняння паралельних за сюжетом українських творів Шевченка з російськомовними, вважаючи, що таке порівняння дасть змогу зробити висновки і в сфері психології мистецької творчості. Якщо у І. Франка Шевченко-поет у "Наймичці" наслідує прозаїка, повість редукується до поеми, то у Стешенка, навпаки, поетичний твір розростається до масштабів повісті. Російськомовні паралелі Шевченка, на його думку, засвідчують згасання творчої енергії, оскільки вона йде на опанування незвичною формою втілення думки. Для появи повістей перед поемами він не бачить жодного
Loading...

 
 

Цікаве