WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Літературознавча спадщина Івана Стешенка крізь призму компаративістики - Реферат

Літературознавча спадщина Івана Стешенка крізь призму компаративістики - Реферат


Реферат на тему:
Літературознавча спадщина Івана Стешенка крізь призму компаративістики
Літературознавча спадщина Івана Стешенка (1873-1918) все ще належить до маловідомих, хоча до 120-річчя від дня його народження вийшов збірник "Український педагог Іван Стешенко", а його державотворча й культурно-освітня діяльність відображені в працях Л. Білецького, О. Тулуба, С. Сірополка, В. Білоцерківського, В. Головченка, В. Верстюка, Ю. Хорунжого та ін. Певна увага приділялася лише його котляревськознавчим працям (М. Кучинський, Н. Гаєвська), які, хоча і посідають центральне місце у спадщині цього діяча, все ж не обмежують кола його зацікавлень. Тому мета нашої статті - актуалізувати доробок ученого, який заявляв про можливості вітчизняного літературознавства початку ХХ ст. і вплинув на розвиток, зокрема, компаративного напряму в ньому - недаремно Л. Білецький зараховував І. Стешенка до представників теорії наслідування [1, 362].
У 1898 р. журнал "Киевская старина" опублікував дві праці на однакову тематику, автори яких, порівнюючи "Енеїду" І. Котляревського з іншими переробками поеми Вергілія, особливо звертаючи увагу на її відношення до "Вергилиевой "Энеиды", вывороченной наизнанку" М. Осипова, між якими була помітна схожість, а то й збіги, дійшли абсолютно протилежних висновків: І. Стешенко доводив, що Котляревський наслідував Осипова, який копіював Блюмауера і широко користувався Вергілієм, М. Дашкевич - про те, що українська "Енеїда" могла з'явитися і без впливу російської поеми. Ця розбіжність у підходах до конкретного літературного твору не давала підстав вважати позицію одного з дослідників справедливою, а другого - помилковою. Думку про те, що Котляревський використав твір Осипова, підтримав і І. Франко, проте, оскільки міркування І. Стешенка були надміру категоричними, зазначав, що з критика той "дуже часто робиться адвокатом" [21, 37]. На підставі таких полярних підходів не можна було робити висновок, що одна інтерпретація тексту була правильною, відповідала об'єктивному критерію у шкалі порівнянь, а друга, протилежна - помилковою. Якщо підходити до тексту одновимірно, з апріорною установкою, тоді рацію треба було визнати за кимось одним: або за М. Дашкевичем, або за І. Стешенком. Відзначаючи важливість розвідок М.Дашкевича та І.Стешенка, І.Франко в рецензіях на їхні статті радив їм шукати нові матеріали, які б дали відповіді на нерозв'язані питання.
Після опублікування П. Житецьким (1899) списка "Енеїди", що належав протидиякону М. Заградському та Болховітіновського списка, який виявив М. Петров (1901), та текстологічного вивчення найдавнішої редакції твору М.Дашкевич остаточно відмовився від думки про незалежне походження української "Енеїди" від поеми М.Осипова, аргументуючи це, насамперед, назвою твору ("перецыганенная"). Проте він наполягав на самобутньому характері творчості І. Котляревського та не відкидав можливості впливу на нього інших творів, окрім пародії М. Осипова (Скаррона, Майкова та ін). Оцінюючи цю статтю М. Дашкевича, І.Стешенко висловив своє задоволення від того, що шанований професор змінив свою думку і визнав залежність поеми Котляревського від М. Осипова. Проте редакція журналу обачно зробила примітку: "Дотеперішні досліди не дають нам ще до такого категоричного висновку тривкої научної підстави" [14, 24].
Праця І. Стешенка "Поэзия И. П. Котляревского", що складалася з двох частин, надрукованих у журналі "Киевская старина", - "И. П. Котляревский и Осипов в их взаимоотношении" та "И. П. Котляревський в свете критики", стала підсумковою в огляді дискурсу, присвяченого "Енеїді" в ХІХ ст. і була висунута на здобуття Пушкінської премії Російської імператорської академії наук. Премію одержали і І. Стешенко, і А. Кримський, автор рецензії на його монографію.
А. Кримський критикував надуживання порівняннями, які повсякчас фігурували в праці І. Стешенка: якщо збігаються бурлескні строфи у Осипова і Котляревського, то зрозуміло, що один з авторів користувався текстом іншого, а не обидва запозичували у Вергілія. Паралелі з оригіналом, які подавав І. Стешенко, у такому разі були зайвими, адже серйозний тон античної поеми не допускав сатиричного ставлення до національних героїв, тому таке порівняння наперед не мало для себе підстав. Проте головний недолік праці І. Стешенка, на думку А. Кримського, полягав у тому, що той, "порівнюючи суто зовнішній бік різних "Енеїд", випустив з поля зору порівняння їх внутрішньої (виділення автора - Г. А.) спорідненості чи неспорідненості, т. з'ясування самостійності Котляревського" [3, 60]. За твердженням І. Стешенка, субстанція української "Енеїди" - це перероблена фабула російської переробки, змінена впливом української поезії і побутовою колоритністю настільки, що її "скоріше потрібно розглядати як майже цілком самостійний твір" [6, 82]. А. Кримський переконує, що насамперед потрібно з'ясувати, чи були твори Котляревського гідним, національним проявом українського духу, чи ж, як ствержував Куліш, це була антинаціональна балаганщина, вкрай образлива для української національної самосвідомості. Єдиним способом розв'язати це питання фактично, а не апріорно, стверджує А. Кримський, було б наукове порівняння з низкою творів української літератури ХVІІІ ст. Стешенко усвідомлював необхідність порівняльних студій у системі національної художньої культури, вважав, що таке порівняння має бути дослідженням про генезу української "Енеїди" як еволютивної форми в ряду власних творів української літератури [6, 82], стверджував, що твори Котляревського продовжують традиції вітчизняної літератури ХVІІІ ст., але далі констатацій не піднявся і не показав, як і в чому виявилась ця спадкоємність. Таке порівняння зробив уже після нього П. Житецький, і воно з'ясувало тісний органічний, генетичний зв'язок Котляревського з попередньою українською літературою, показало, що "перелицьована "Енеїда" більше всього прямо продовжує літературу дяків-пиворізів" [3, 62], а його драматичні твори - спадкоємне продовження драматичних інтерлюдій. Метод, який пропонував І. Стешенко, не задовольняв А. Кримського насамперед своєю поверховістю. Випадкові збіги або дрібні ремінісценції, які клалися в основу його зовнішніх порівнянь, тільки зачіпали справу, не сягаючи вглиб. Він зовсім не пояснював причин "впливів", не з'ясовував безпосередньої генетичної залежності між порівнюваними творами. З'ясовуючи насамперед самостійність поеми, І. Стешенко виявив тільки контактну, а не новаторську суть "Енеїди", не розкрив художні можливості тексту. Таким чином І.Стешенко приєднався до тих учених, які вважали, що Котляревський насамперед спирався на російську літературу (О. Котляревський, М. Драгоманов, М. Петров, О. Пипін, О. Соболевський, пізніше - М. Євшан), а не шукали її коренів у національному ґрунті (О. Огоновський, О. Колесса, С. Смаль-Стоцький, О. Єфіменко, І. Франко, С. Єфремов, С. Русова та ін.).
У своїй промові на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві І.
Loading...

 
 

Цікаве