WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Монолог та діалог як засоби вираження духовності у вертепній драмі ХVІІІ століття та в п’єсі П.Куліша “Іродова морока” - Реферат

Монолог та діалог як засоби вираження духовності у вертепній драмі ХVІІІ століття та в п’єсі П.Куліша “Іродова морока” - Реферат

добре дуже я зробив,
Мов десятки врагів побив [6, 438].
Страшними для Уніатського попа стали слова Запорожця:
Не бив уніатських я попів,
З живих з їх кожу я лупив... [6, 437].
А монологічна репліка-роздум Запорожця проте як він наступний свій день проведе:
А ранком можна і до Хвеськи,
Де хлиснути мокрухи... [6, 438], переводить глядачів до наступної сценки, в якій відбувається повчання Запорожцем Чорта з іронічними зауваженнями на адресу останнього:
Ух ! Чорт у баклаг вліз !
Глянь, глянь, яке воно чуднеє,
Да далебі страшнеє:
Очі з п'ятака,
А язик вивалив, мов та собака ! [6, 439].
Завершує цей діалог Запорожець реплікою-побажанням до глядачів: "По сій мові / Будьте здорові" [6, 439], яка розкриває доброзичливе ставлення Запорожця до простого люду.
У наступному діалозі між Циганом та Климом, проглядається чітка установка Цигана на те, щоб обманути Клима:
Циган
Оддай нам свиню, ми її научим
Холянди танцювати -
В город не буде вже скакати [6, 440].
Та Клим виявився не таким вже й наївним та довірливим: він вирішив подарувати Дяку найгіршу свиню, отримавши від нього подяку: "Со блвгодарностю пріємлем / І вию об'ємлем" [6, 442]. І тільки в монолозі Клима глядачеві стало зрозумілим справжнє ставлення його до Дяка:
Дивись, як пресучий дяк подякував гарно,
Що аж в мене сльози в вічі навернулись.
Да, правда, єсть за що й дякувать:
Свиня, хоч куди свиня -
Ребра так і світяться [6, 442].
Тобто монолог служить засобом вираження внутрішнього стану Клима, розкриває його думки, що були спрямовані на те, щоб провчити ненависного й ненажерливого представника церкви.
Остання ява вертепної драми демонструє байдуже ставлення Клима до своєї тварини, як господаря. Клим "до цикався" до того, що коза не витримала й утікала та ще й не куди-небудь, а під Іродів трон. Тоді, як господар в усьому зробив винного сусіда Макогоненка Грицька.
А за допомогою макаронічної мови дійових осіб в передостанній яві створюється ще й веселий настрій глядачів:
Бідна ж моя головонько ! Козу вбив !
Понесу ж да оддам собаці шкуру,
А жінці пошию із м'яса кожух [6, 444].
І вже зовсім не несуть ніякого духовного наснаження в останній яві вертепної драми репліки Селянина та Артилериста. Це короткі репліки типу:
Артилерист
Вези, не отговаривайся !
Селянин
А вже ж бо мені та кушка ! [6, 444].
Отже, монологи та діалоги вертепної драми у першій частині розкривають прагнення демонічних сил Ірода, Чорта знищити новонародженого Христа, а у другій частині цієї драми на соціально-побутовому рівні розкривається спрямованість думок і прагнень представників різних соціальних верств: Циган спрямовує свої думки, прагнення і дії тільки на те. щоб когось обдурити; Поляк та Угорець у ставленні до своїх близьких демонструють брутальність; Дяк не розминається із тими подарунками, які йому дають на селі, а отже по-своєму паразитує; селянин Клим обдурює Дяка і від цього отримує задоволення. Все це приваблювало глядачів до вертепу, оскільки в ньому виявлялось "народне бачення" всіх процесів, що відбувались суспільстві. А тому вертеп був однією із найяскравіших форм наближення літератури й мистецтва до маси народу.
І знову до вертепу звертаються вже у ХІХ столітті українські письменники, і зокрема П.Куліш. Так, у назві вертепної драми П. Куліша "Іродова морока (Святочне предсталение на малорусском языке)" є і вказівки на церковно-релігійний характер ("святочного представления"), і символ антидуховності - (Ірод).
Антидуховність торжествує уже з перших сторінок п'єси - Ірод зухвало заявляє: "...цар я на всю губу" [3, 303], а тому "...закував у кайдани людську матір Правду" [3, 302]. А ще він "...людей ріже по своїй охоті" [3, 304]; вихваляється ще й тим, що йому служить сам Чорт, та біда його ("морока") полягає в тому, що Чорта не боїться "запорізький дух" [3, 303]. Такий "місточок" між біблейською Іудеєю і козацьким Запорожжям одразу переводить усі події в площину України ХVІІІ ст. Ірод і Кривда, дізнавшись про те, що "Народивсь у Віфліємі... той, що буде на всім світі вовік царювати!" [3, 305], вирішують винищити всіх немовлят: "Сердюки! рушайте, ріжте всі маленькі діти!" [3, 308].
Більше того, страшний, демонічний дух цього наказу Ірода, підсилений реплікою: "Не живіте ні одного, всіх повибивайте" [3, 308]. Він не просто закликає слуг заробити владиці "вічний пам'ятник" [3, 316] і славу, а й зробити це "у крові купанням" [3, 316]. Очевидне людиноненависництво й безпощадне властолюбство породжують у читача ХІХ століття роздуми про демонізм Петра І, котрий безпощадно розправився з київським гетьманом та з тисячами реєстрових козаків.
Розуміючи справжню силу Запорожця, Ірод умисно й підступно характеризував його як "волоцюгу" й "пиятика", як нездатного ні на що, і думає, що отримає з того політичні дивіденди.
Так, владика не просто спрямовував свої думки, дії та вчинки на творення зла, а й отримував від усього того велику насолоду - вищий прояв антидуховності.
П. Куліш уже на початку п'єси звертає увагу читача і на те, що дружина Ірода Кривда сидить на престолі "...с поникшею головою" [3, 302]. Але виявилося, що вона сумувала не від того, що комусь чи їй самій дуже погано, - їй було просто "скушно" без творення зла. А коли вона дізналася про народження майбутнього духовного царя Іудеї, вона одразу оживилася і дуже категорично заявила:
Ні, сього не буде!
Чиє небо, чиє пекло,
мої будуть люде! [3, 305].
Для Кривди, як і для Ірода, сама думка про можливість втратити владу є не тільки несподівана, а й ненависна. Тому ж Кривда готова піти на будь-які злотворчі дії, аби зберегти своє владарювання. Для цього вона ладна підкорити навіть усю нечисту силу:
...не дам новому цареві
на престолі сісти.
За попихача у мене
буде Ірод з Чортом... [3, 318].
Але звістка про те, що Правду випущено й "розбито кайдани", Кривду просто приголомшила: "Кривда падает в обморок" [3, 309]. Ця дійова особа відверта у своїх злих намірах і злодіяннях, у своїх негожих стосунках з підлеглими. Поки був живий головний із них, їй жилося добре, а коли помер, то "без нього не живеться" [3, 316]. Кривда здатна й на крайній захід - вона готова звернутися і до Іуди (досить прозорий натяк на характер і дії колишніх козаків-зрадників), щоб знищити Ісуса:
Я під його потай миру
підішлю Іуду
та й довіку на сім світі
царювати буду [3, 318].
Кривда підступно виправдовує свій потяг до беззаперечної влади бажанням "...усе ледаче кодло вигубити зразу" [3, 318]. Тобто Кривда всі свої думки, слова, дії та вчинки спрямовує тільки на творення зла - вона символізує демонічну антидуховність.
Смерть П. Куліш представив "...сухореброю, шершавою бабою" [3, 314], в усіх діях та вчинках якої втілена ненависть до життя:
Мушу раз у раз
Loading...

 
 

Цікаве