WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Реалізація мовленнєвих актів директивного типу у з’ясувальних висловленнях - Реферат

Реалізація мовленнєвих актів директивного типу у з’ясувальних висловленнях - Реферат


Реферат на тему:
Реалізація мовленнєвих актів директивного типу у з'ясувальних висловленнях
Прагматичний аналіз мовних одиниць передбачає дослідження їх функціонування в мовленнєвих актах спілкування. Увагу дослідників привернув насамперед іллокутивний мовленнєвий акт як спосіб досягнення мовцем певної мети за допомогою мовленнєвих засобів. Дж.Сьорль виділив у своїй класифікації п'ять основних типів іллокутивних актів: репрезентативи, директиви, комісиви, експресиви, декларації [5, 170]. З'ясувальні висловлення можуть бути представлені не в усіх названих типах мовленнєвих актів, а лише в таких як: репрезентативи, директиви, комісиви та експресиви. Декларативного типу серед досліджуваних структур виявлено не було.
Оскільки межі статті не дозволяють у повному обсязі розглянути всі іллокутивні типи у з'ясувальних висловленнях, ми зупинимося на детальній характеристиці директивних мовленнєвих актів.
Мовленнєві акти директивного типу мають на меті змусити слухача втілити у життя певний стан речей, який відповідає інтересам і бажанням мовця. Директивні висловлення в залежності від комунікативної мети поділяються на декілька різновидів. У з'ясувальних реченнях представлені такі з них: накази, настійні вимоги, прохання, поради, висловлення бажання, застереження, пропозиції.
Складність синтаксичної та семантичної будови з'ясувальних конструкцій зумовлює можливість директивної семантики як у всьому висловленні, так і в його окремих структурних частинах. За наявністю семантики директив усі з'ясувальні висловлення можна поділити на такі групи:1) висловлення, у яких директива наявна в підрядній частині, а головна містить лише вказівку на директиву; 2) висловлення, у яких директива міститься у головній частині, а підрядна лише є її складовим елементом; 3) висловлення, у яких і в головній, і в підрядній частинах є окремі директиви.
У з'ясувальних висловленнях першої групи можуть міститися наступні директиви: наказ, настійна вимога, прохання, висловлення бажання, застереження, пропозиція.
Наказ являє собою офіційне розпорядження людини, яка наділена певними повноваженнями, владою. Глибинна структура наказу містить передбачення, що слухач повинен виконати те, що хоче від нього мовець. Ситуація наказу є типовою для таких стосунків співрозмовників, за яких мовець, враховуючи певні чинники (соціальне положення, вік, посаду), ставить себе вище за слухача, а тому й очікує від нього цілковитого підкорення. У головній частині таких з'ясувальних висловлень завжди експлікується перформативне дієслово, яке є вказівкою до виконання бажаної мовцем дії, а сама бажана дія міститься у підрядній частині: Це наш хлопець, я наказав, щоб не стояв на видноті (С.Маликов); Звелів світлий князь, щоби ви прийшли до нього (І.Білик).
Настійна вимога за значенням наближається до наказу і виявляється у рішучій формі волевиявлення й залежності слухача від мовця.
Характерним для вимоги є те, що мовець переконаний у тому, що має право вимагати від слухача зробити те, чого він бажає [1, 22]. Але від наказу настійну вимогу відрізняє неофіційність стосунків мовця й слухача, що позбавляє такі висловлення категоричності. Л.В.Фоміна висловила думку, що відмінність настійної вимоги від наказу полягає в тому, що людина, яка наказує має певну владу над адресатом, а людина, яка вимагає, такої влади не має, але переконана, що в конкретному випадку, за конкретних обставин адресат повинен виконати вимогу. Підставою для такого припущення є думка про правила поводження у відповідній ситуації [6, 68].
У з'ясувальних висловленнях з настійною вимогою головна частина містить перформативне дієслово, яке вказує на вимогу, що висунута у підрядній частині: Поляки вимагали, щоби в наших школах викладали деякі предмети польською мовою (Л.Палій); Тим часом конвоїри почали стріляти з автоматів, вимагаючи, щоб загін ліг на землю (П.Автомонов).
Прохання спонукає слухача задовольнити потреби й бажання мовця. Головна частина в таких конструкціях, як правило, експлікує перформатив просити, який вказує на наявність прохання у підрядній частині: Хлопці просять, щоб ви повернулись у лікарню (Ю.Щербак); Нонна просила, щоб раніш сьогодні додому верталися (В.Єніна); Ні, він просив, щоб я вам сповістив про ситуацію (П.Вільховий); Все мріяла і просила, щоб її відвезли вмирати додому, на рідну землю, на кладовище до батьків (І.Багряний).
Ситуація прохання, як і наказу або настійної вимоги, спрямована на те, що мовець зацікавлений у виконанні певних дій слухачем. Але глибинна структура прохання містить передбачення, що адресат може виконати, а може й не виконати його, тобто слухач не підвладний мовцеві, за слухачем залишається вибір: виконувати дію чи не виконувати: Він вже не раз просив Сударика, щоб той взяв його до свого загону (П.Вільховий). У головній частині наведеного прикладу міститься вказівка на те, що прохання, передане в підрядній частині висловлюється вже не вперше, тобто раніше воно не виконувалось і невідомо чи буде виконано цього разу.
Оскільки комунікативна мета прохання спрямована на задоволення потреб і бажань мовця, прохання являє собою саме бажання мовця щодо виконання дії. У головній частині таких висловлень міститься дієслово хотіти. Так, у з'ясувальному висловленні: Я хочу, щоб ти перебрався до мене і заступив мені сина. Щоб на смертному одрі закрив мені очі. - Вчитель поклав руку мені на плече (Д.Бандрівський) - мовець просить слухача (як відомо зі змісту повісті учитель - колишнього учня), щоб той перейшов до нього жити і тим самим зробить йому велику послугу. Схожим є таке висловлення:
І Вдович попросив:
- Я хотів би, щоб тут були мої сини й дружина (О.Васильківський) - з'ясувальним висловленням мовець виражає своє бажання, але про те, що це не власне бажання, а саме прохання, свідчить контекст.
Отже, якщо у висловленнях головна частина не експлікує дієслова зі значенням прохання, то основна вага у визначенні цієї семантики перекладається на контекст.
Специфічними є з'ясувальні висловлення, що, на нашу думку, крім прохання мають додаткову ознаку доручення. У головній частині таких висловлень міститься не перформативне дієслово, а дієслово казати: Зося посадовила гостей, сказала бабусі, щоб та дала вечеряти, сама взяла з колиски Боніфація, присіла з ним на стільчику (В.Земляк); Сказала батькові, щоб дав льотчикові води, доглянув тут, а вона хутко... Зараз (Ю.Бедзик). Обидві героїні просили і разом з тим доручали своїм рідним зробити за них певну роботу, яку самі через різні обставини не могли виконати і яка, як правило, є їхнім домашнім обов'язком.
Висловлення бажання завжди реалізується у підрядній частині з'ясувального речення, а головна містить перформативи хотіти, бажати. Побажання можуть висловлюватися від першої та від третьої особи. Висловлення побажання від другої особи у з'ясувальних висловленнях помічено не було. Семантика висловлень побажання схожа із семантикою репрезентативів, оскільки мовець повідомляєслухачеві про бажану для себе ситуацію, стан речей, наприклад: Я хочу, щоб усе моє стало й твоїм (О.Васильківський). З іншого боку, в них спостерігається імпліцитне прохання: мовець прагне викликати своїми словами відповідні дії слухача, які сприяли б здійсненню бажаного: Але я не хочу, щоб вони [лебеді] одлітали од нас (М.Стельмах); Мені зовсім не хотілося, щоб ви так і поїхали з нашої землі з неприємним почуттям у серці (П.Загребельний); Але я хтіла би, щоб мене відвезли до мами й до тата (С.Тельнюк). Перше висловлення виражає приховане прохання мовця - щоб лебеді залишилися на його подвір'ї і нікуди не відлітали. Друге - щоб кохана дівчина
Loading...

 
 

Цікаве