WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Сімейна мелодрама „Жидівка-вихрестка” І.Тогобочного як твір „масової культури” - Реферат

Сімейна мелодрама „Жидівка-вихрестка” І.Тогобочного як твір „масової культури” - Реферат

(Павза). Сміється, спить і сміється... сниться щось... (З усмішкою). Дитино моя, сину мій, утіхо, щастя моє. (Припада до дитини й цілує)" [12, 38];
(2) прокляття невдячним дітям - намір убити, прокляття і божевілля наразі накладаються:
"Лейба (сам, дивиться услід Марії). Так... (Зітха). А, прощення просиш! Ні! Ні... не прощення тобі - прокляття! (Павза). Убити, своїми руками убити... ні... обмочити руки у своїй крові? Ні! Вона повинна жити... жити, і за цей гріх страждати... (Підійма руки вгору). Молюсь тобі, Великий Боже, пошли ти їй за зраду, за глум над святою вірою, найтяжчу долю. (Встає). Я від неї одрікаюсь... проклинаю її... (Рве шматок комніра й кида). Будь ти з своїм гоєм, од нині й довіку, проклята! (За коном чути музику до кінця дії. Лейба прислухається й оглядається навкруги. Павза.) Що воно? Де? Музика?! (Прислухується). Музика... це у мене... так,так... сьогодні у мене весілля, Сару оддаю... Корсунська музика гра... Мене й не підождали... Хе-хе-хе... гостей, гостей скілько наїхало до мене... треба бігти..." [12, 24];
(3) скрушне каяття, визнання обов'язку перед батьками:
"Марія. /.../ Легко говорити - забудь. Батько ж він мені, на світ мене породив, ростив мене, піклувався мною!.. (Утира очі)" [12, 26];
(4) покинутої дівчини - Пріська благає і погрожує:
"Степане, Степаночку... орле, не говори цього, не жартуй, бо цей жарт - пекельний жарт! Він гадюкою в'ється круг мого серця, вогнем пече!" [12, 4];
(5) лайка на розпутного чоловіка-п'яницю;
(6) скарга на долю, на людей:
"Марія. /.../ і моє життя злая доля перекрутила, поруйнувала, насміялась наді мною, віддячила за все, за все, що я зробила" [12, 44];
(7) погрози знавіснілого дружини.
Інтриги теж належать до пізнаваних сюжетних ситуацій:
(8) сварка козака й дівчини;
(9) норовлива дівчина:
"Пріська. Не знаю. Я на цім тижневі у город поїду.
Степан. Брешеш, не поїдеш.
Пріська. Ба ні, поїду.
Степан. Я не пустю тебе!
Пріська. Я і не питатиму.
Степан. Чого тобі ще треба від мене. Бачу, що ти не кохаєш, а тілько дратуєш мене" [12, 45];
(10) обмова на дитину, що вона від іншого:
"Пріська. Ха-ха-ха... Батько, каже... Ха-ха-ха!.. Усе село говоре, що то не твоя дитина!
Степан. Як-то не моя?!
Пріська. Звісно, Йоселева.
Степан. Що?!
Пріська. І руде таке... Йосель же молодий Суркин був" [12, 46];
(11) побачена на власні очі зрада;
(12) недуга з розпачу;
(13) врешті, твір не позбавлений своєрідного happy-end'у - прилюдного покаяння, адже Степан над тілом мертвої Сари визнає свою вину перед нею, гірко ридаючи: "Степан. Що? Ні... ні... вона жива... повинна жити! (Кидається до трупу). Маріє, Марієчко! Усміхнись... заговори... (Припада до неї). Я ж до тебе вернувся, мене одурманено. Поглянь на мене, заговори. /.../ Мамо!.. люди добрі, карайте мене, вбийте, вбийте та поховайте разом з нею... (Рида, припадаючи до мертвої)" [12, 47]. Сцена важлива як завершальна точка повчальної історії, та вона теж словесно стереотипна. ("Наймичка" І.Тобілевича, "Не судилось" М.Старицького та ін.; та навіть перемандровує в алегоричні п'єси: "Совість" І.Тогобочного, "Сумління" Т.Зіньківського).
І.Тогобочний, як бачимо, надає перевагу мінімалізованим топосам, але їх дуже багато, вони контаміновані, багаті інтонаційно. Переважають жести, зведення героїв на сцені та монологи, у яких заявляють про наміри, описують почуття, або переказують сповірникам (тому й так багато персонажів у списку) про відбулу подію. Самих подій і вчинків бачимо мало, однак підставові мотиви представлені щедро.
Передусім у "Жидівці-вихрестці" І.Тогобочного нескладно виявити стратегії "культурного керівництва". Авторські теми представляють у мелораматичному (фреймова) та сатиричному ключі.
По-перше, розвінчання забобонності, адже чари й відьмацтво Сари скоріше чутки, мотив працює на рівні пояснення причин подій, причому у ймовірнісному варіанті, який ніяким чином не є формальним каузальним чинником. Елімінація теми ворожки й розвінчання забобонності часте явище для драм того часу. У мелодрамі Валеско Н. (Ковалевської Н.) "На життя й на смерть" побожний старець, який нагодився до господи розраджує невтішного Степана, наляканого погрозами й закляттями Ганни-відьми: "Не бійся, сину, темної сили, бо її нема, а є тільки один Господь. І ця Ганна не відьма, не чаклунка, ніякої сили і влади у неї нема. Просто, - ця лукава, хитра і розпутна дівка тебе лякає, щоб спіймати у свої тенета, оженити на собі й через те, здобути собі багатство та шанобу від людей" [3, 40].
Навпаки, натрапляємо на повторювану тему порятування дівчини (жінки), звинуваченої у ворожбицтві, від розправи у "Чаклунці" І.Тогобочного (1905), "Відьмі" К. Ванченка-Писанецького (1914), навіть "Саві Чалому" М. Костомарова (1838). "Вчені" автори тут явно змагалися із "містичною" традицією, до якої долучився навіть М.Грушевський у драмі "Хмельницький у Переяславі". Письменники масової літератури, на мою думку, його ідеологізували.
По-друге, викриття пияцтва як морального зла, недарма існувало товариство по боротьбі із пияцтвом, яке сприяло практиці аматорських вистав, саме наслідком пияцтва й розгульного життя вважає матір Степана його жорстокість до молодої дружини; лише пияки й схильні до чарки розповідають про відьмацтво Сари:
"І чоловік. Як же то вона спізналась з Степаном?
ІІ баба. Вже ж не як: причарувала!
ІІІ чоловік. Ет! "причарувала"! Бабські вигадки!
ІІ чоловік. Закохалась у парубка, та й кінець!.. /.../
І баба. І брехня! Я своїми очима бачила, що пара з неї виходила клубком, неначе з димаря.
Чоловіки. Послухай їх, то вони багато тобі дурниць наговорять! (Сміються).
ІІІ баба. Ти бачила?! Де тобі бачити, коли у тебе повсякчас очі горілкою залиті..." [12, 19];
По-третє, герої наспівують літературні романси, а не народні пісні (зокрема "Соловей" В.Забіли);
По-четверте, вибір головних героїв вказує не тільки на вплив драми Чирикова "Євреї" (український переклад 1907 року, що вказує О.Кобелецька), але й на тему віротерпимості, що навряд чи піднімалася б у фольклорі, якщо візьмемо до уваги вертеп, у якому чітко розмежовуються свої та чужі із відповідним характером зображення - фарсові прийоми загострення, і яка постає за ідеологічну.
Уже йшлося про те, що повчальна ідея, накладаючись на закріплену народну заповідь шанувати батьків, створює своєрідну тематичну накладку, ще одну структуру. Нещастя Сари-Марії стають підтвердженням неухильності дії морального закону: хто цурається свого роду, буде
Loading...

 
 

Цікаве