WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Сімейна мелодрама „Жидівка-вихрестка” І.Тогобочного як твір „масової культури” - Реферат

Сімейна мелодрама „Жидівка-вихрестка” І.Тогобочного як твір „масової культури” - Реферат

Друга частина спрацьовує у форматі "вразити", тому й насичена формульними сценами плачів, скарг, інтриг та їх варіантами. А без сцени покаяння не виповнюється функція морального врегулювання: неповний цикл.
Ця сюжетна історія фактично є міфом. "Мета міфу - зробити світ збагненним, магічним шляхом розв'язати його проблеми та конфлікти. /.../ міфи є історіями, що їх ми розповідаємо самим собі, щоб усунути суперечності та зробити світзрозумілим, а отже, придатним до мешкання в ньому; а вони намагаються примирити нас із самими собою та своїм існуванням" (за К. Леві-Стросом; [10, 109]).
Жіноча постать - матір із дитиною - виявляється найважливішою точкою, до якої легко згорнути сюжетну історію. У порівнянні із усталеними фольклорними мотивами у "Жидівці-вихрестці" спостерігаємо, безсумнівно, зсув, але він цілком логічний, як своєрідне видовження ілюстративної лінії у руслі проблеми відповідальності перед родом. Ймовірно, можна говорити і про вплив Шевченка та християнської іконографії. У суперництві перевага визнається за шлюбною дружиною.
Якщо зіставити "Жидівку-вихрестку" із творами драматургії того ж часу, то вирізнимо й інші способи використання цієї персонажної структури й оповідної історії: покинута дівчина ("Не судилось" М.Старицького, 1883), залишена на якийсь час дівчина ("Лимерівна" Панаса Мирного, 1883), покинута ради іншої жінка ("Доля" Стеценка; "Безталанна" І.Тобілевича, 1884), одурена дівчина-жінка ("Глитай" М.Кропивницького, 1882; "Наймичка" І.Тобілевича, 1885), одурена й покинута жінка ("Жидівка-вихрестка" І. Тогобочного, 1896). Змінюється колорит, створюються нові варіанти характеру стосунків чоловіка й жінки, але щоразу так, щоб не руйнувати сюжетну історію "покинутої дівчини", однак здебільшого відсікаючи повноформатну тему помсти . Причому зберігається ядро: фольклорний пісенний мотив.
Увиразнення зазнають сексуального аспекту у перерахованих текстах засвідчує зміна статусу героїні (із дівчини на жінку), і підставовий мотив, що стає причиною смерті (заздрість суперниці, хтивість старого чоловіка, хитрощі на користь своєї дочки). Останні, як бачимо, більш характерні комедії та казці.
Ще одну спільну рису мають усі із щойно названих п'єс - подвоюючу тематичну структуру, на якій будує автор фрейму. У "Глитаєві" М. Кропивницького дві теми перебувають між собою у метонімічних відношеннях, адже історія обдуреної Олени докладається до дискретно представленої долі розореного Бичком Мартина Хандолі. І.Тобілевич у мелодрамі "Наймичка" рамочною зробить історію про інцест, батьківство Цокуля перетворивши на таємницю; сюжетна тема одурення Харитини розбещеним господарем дасть змогу проблематизувати мотив свого/чужого; драматург впритул до останньої сцени витримує метафоричну паралель двох тематичних історій. У п'єсі М.Старицького сюжетна історія - обмови, непорозуміння, заздрість суперниць, отрута-чари - врощується у конфлікт "нового героя" Михайла Ляшенка із батьками, ставши гіперболізованим випробуванням; експозиційна частина, яку складають сатиричні картини великопанського побуту, за обсягом сцен доволі велика; а принцип поєднання тематичних історій нагадує кумулятивний. Загалом перед нами явні ідеологічні маніпуляції М. Кропивницького, І.Тогобочного, М.Старицького.
У книзі Дж.Сторі "Теорія культури та масова культура" подаються результати досліджень глядацьких відгуків американського серіалу "Даллас", один із них - гіпотеза про механізми дії мелодраматичної уяви, що здатна при певному культурному багажеві та глядацькій налаштованості забезпечити тривкі та сильні переживання. "Авторка [Ан/г] пов'язує це з думкою, що згідно з нею "Даллас" можна тлумачити на двох рівнях: рівні денотата та рівні конотації. Рівень денотата - це буквальний зміст серіалу, його загальний сюжет, взаємини персонажів тощо. Під рівнем конотацій Анг має на увазі асоціації, висновки, викликані сюжетом, стосунки персонажів тощо. /.../ У світі, позбавленому визначеності релігії, мелодраматична уява становить засіб структурування дійсності за допомогою значущих контрастів і конфліктів. Як оповідна форма, що включає в себе властиві мелодрамі перебільшені контрасти, конфлікти та емоційні надлишки, "Даллас" дуже вдало живить і проявляє мелодраматичну уяву" [10, 206-208]/. Асоціації важко виявити й зафіксувати, однак можна йти від текстуального аналізу. Дж.Г. Кавелті пропонує опиратися на дескрипцію літературних стереотипів-формул певної епохи - тобто на синхронному зрізі. "Літературна формула являє собою структуру оповідних чи драматургічних конвенцій, уживаних у надто значному числі творів" [4, 34]. Вважаю за доцільне розрізняти формули за походженням, якщо це можна встановити, та формою вираження: сюжетні ситуації, характери-типи, дискурси. Формульними дискурсами називаю невеликі за обсягом монологи мелодраматичних героїв, що своїм змістом вказують на конвенційне змалювання емоцій героя у цій сюжетній ситуації, здебільшого вони схожі на фольклорні пісенні формули: скарга сироти, голосіння, жалі на долю та ін. Наприклад, самохарактеристики головного героя "Жидівки-вихрестки" І. Тогобочного вказують на мотив "три дівчини, три дівчини - то велика зрада": "Степан. І що я за чоловік, що у мене за серце - сам не розберу! Кохався з Лукією, помірав за нею - одвернуло, а до Пріськи привернуло; кохався з Пріською, пропадав, - повинні були побратись - спротивила... За Сарою здихаю, жити без неї не можу... Так закохався в неї, що хоч у пекло лізь! Ні, од Сари не одверне, ні! (Павза). Иноді згадаю Лукію, Пріську, жаль візьме... тоді мені здається, що я усіх однаково люблю, так що, коли б можна, то й на трьох оженився б... Ну, а коли не можна, так я в тім не винен" (вульгаризація лексики - спосіб передати суть лиходіяння, зробити його впізнаваним) [12, 15].
Автор скористався кількома ефектними підсиленнями, по-різному їх вводячи у текст: мотивом божевільного (характер-персонаж), покинутого сина-байстряти (формульний дискурс, монолог), чарів (формульний дискурс, розмова дівчат), сценою зради на очах свідка (сцена-формула). Репертуар доволі багатий.
Серед формульних дискурсів назву:
(1) покритки - оплакує майбутнє сирітство сина:
"Марія (сама, підходе до колиски). Задля нього жити повинна! Сину мій, горе моє, доле моя безталанна! (Павза). Ти поки ще щасливий, не знаєш, не чуєш батьківського, людського глуму, поневіряння над собою... А пройде час, підростеш, для усіх будеш чужим, зазнаєш глуму, зневаги і не раз твоє серце обіллється кров'ю; повік жиденям взиватимуть... і я твоя мати, не матиму сили захистити тебе.
Loading...

 
 

Цікаве