WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → «Масова поезія» кінця ХІХ – початку ХХ століття та фольклор» - Реферат

«Масова поезія» кінця ХІХ – початку ХХ століття та фольклор» - Реферат

Наприклад, "Могила" заснована на легендах про козацькі могили та їх розкриття для виходу героя (скажімо, легенда про те, як із могили Богдан карає запроданця, дійшла до нашого часу - див.: Легенди та перекази - К., 1985. - С. 212). Інше можливе джерело - Шевченкове опосередкування цих легенд. Адже до поезії великого попередника привертає увагу вже сам епіграф на титулі книжки. Ключовий образ "могили" символізує поховану волю, але "археографічно"-легендний підхід Жарка виключає пильніший погляд на сучасність. Його-бо гетьман весь у споминах. Так автор знехтував розробкою романтичної позиції "минуле-сучасність", якою скористалися Старицький у вірші баладногог типу "Гетьман" і вповні Франко у "Великих роковинах".
Балади "Русалка" і "Братки, або Іван та Марія" Жарка значно самостійніші у спілкуванні з народною творчістю. Приміром, життя морської цариці лиш обрамило ретроспективну частину "Русалки". Виспівану героїнею сільську ідилію щасливих її літ у батька, кохання з козаченьком руйнують перипетії ворожого набігу на рідну землю, битви і полону, врешті втоплення в морі та наступне царювання під водою. Такий динамічний козацько-пригодницький контекст ще не був у поезії русалчиною передісторією. В "Братках" автор оригінально розпросторив популярний у європейському (шотландські, датські, англійські народні балади), в тому числі слов'янському фольклорі та літературі ("Брат з сестрою" Костомарова, "Травіца брат-сястрыца" Дуніна-Марцинкевича) трагічний сюжет про випадковий інцест. Ця Жаркова легенда показує: його фольклоризм не був звичайним запозиченням популярних народних мотивів чи способів їхнього оформлення. У згоді з національною картиною світу і моральними нормами українців поет змалював ідилі чні картини хутірського життя родини старого козака Бондаренка. Їх руйнують не оповіді-спогади господаря про лицарське минуле, а кривавий напад ляхів (їхня розправа з селянами зорієнтована на розділ "Титар" Шевченкових "Гайдамаків").
Із реальних фактів людських трагедій, із відчуття тяжкості свого гріха повінчаних брата і сестри виростає у фіналі зерно фантастики. "Пісня народна відкидає" (Михайло Драгоманов) такий страшний і протиприродний у свідомості народу сюжетний поворот, а винні в інцесті приймають покуту. Для підкреслення драматизму ситуації Жарко "передає слово" пісні, пов'язаній іще з билинним епосом, але без точного цитування у графічному виділенні, як Костомаров. Серед інших версій етіологічного сюжету "братчики" є й дві архівні. Це незакінчена балада "Іван та Мар'я" Т. Романченка й описовий вірш "Іван та Мар'я" Г. Кернеренка. Та значно цікавішою є ліро-епічна поема галичанина М. Бачинського "Братчики". Названий поет індивідуально осмислив мотив, передавши зі справжнім ліричним настроєм любовні стосунки між "чорнобривою дівчиною" та закоханими у неї без взаємності двома братами. Тут немає баладного нагнітання подій (як поєдинок братів за дівчину в "Фатьмі" В. Тарноградського). Бачинський вписує колізію у контекст козацької боротьби з турком. Брати гинуть у "чистім полі" на "чужій чужині", а між цвітом-братчиками проростає білою трояндою сестра. Тож творча наснаженість тією самою баладною піснею породила наприкінці XIX ст. кілька варіантів, досить різних за жанром, стилем (сентиментальна розчуленість "Братчиків" далеко відстоїть від драматизму "Братків"), ритмомелодикою.
Якщо "Бранець" Жарка близький до невольницьких пісень (єдина легендна тут риса - козак у кайданах тужить за волею вже двісті років - асоціюється із забороненою за царату і Радянської влади пісні "Вже більш літ двісті"), то "Чайка" і "Пташка" - до легенд про чудодійні перетворення людини. До цих двох творів прилягає ще один зоогонічний сюжет про вдову-сестровбивцю, перетворену чарами третьої сестри у плакучу Березу (балада 1894 р. "Береза"). Хоч у тематичному каталозі українських балад такого сюжету О. Дей не зафіксував, проте народна "баладність" його складників безперечна. Про це говорять загальні комплекси родинних нещасть від ворога, стосунків сестер, чарування, фольклорного типу розв'язка. В ній злочинниця перетворюється у березу (пор. із баладою Костомарова "Явір, тополя і береза", теж закоріненою в народному переказі).
Нетрадиційність Жаркового твору полягає у тому, що за баладними компонентами сюжету, символікою дерев стоять не притаманні жанрові родинно-побутові чи навіть соціальні реалії, а політичні. В тій "сестрі в других", яка після початку спільного життя запишалась-запаніла, почала влещати сестру, щоби та "покинула мову кохати, віру, звичаї давнішні мої", алегорично приховується Польща в її ставленні до України. Поетика натяків підтверджується в епізоді з останньою сестрою ("Рівня як з рівнею ми поєднались, Радісно з нею тоді обіймались. Хрест цілували..."). Та "сестриця"-Росія забуває про переяславську згоду: від її чарів-пісень Україна "вмерла-заснула, як горличка...". Цей політичний алегоризм у баладних шатах став новою, набутою поетом, якістю жанру.
Баладний вірш "Три соколи" (1890) Жарка приваблює ліризмом, живописністю наскрізної народнопоетичної символіки (три тополі - дочки, три соколи - козаки), майстерністю непомітних від неї переходів до реального плану зображення. Подекуди образне мислення поета не лиш орієнтувалося на фольклорні прийоми письма, а й й творило в їхньому дусі: "За старшою воли сірі, Хліба всякого без міри, За другою овечата, і корови, і телята, А за третьою нічого, Окрім личенька ясного..." Вирішення автором фольклорно-романтичної теми, позначене добрим художнім чуттям, узгоджується з подієвою основою колядкових чи весільних пісень.
Спадкоємність "масової поезії" кінця XIX ст. щодо традиції попередніх літературних епох виявилася й у тривкості стабільних, але трансформованих, часом оновлюваних, образів (кобзар, сирота, бурлака тощо), форм, життєвих реалій. Наприклад, образ кобзаря, загалом вписуючись у фольклорно-літературний ряд сторіччя, виступав також у нових поєднаннях. У "Кобзарі" М. Кононенка реалістичний опис перепочинку старого співця в колі дітей підпорядкований патріотичній і дидактичній тираді. Не поступаючися ліризмом віршам "Не співай нам тепер, бандуристе..." О. Доорохольського чи "До кобзаря" О. Галки, поезія Кононенка відбиває коло його фольклорних знань. Він, наприклад, увів у другу частину легко "аранжовану" рідкісну пісню про смерть матері-вдовиці, скупо, але виразно показав емоційний вплив співу на дітей. Свого роду експеримент, "Кобзар" цікавий як один із творів, що поєднав власне літературний текст із фольклорними вставками ("Сліпий" Шевченка, твори Куліша, Мордовця, Хоткевича). Причому експеримент цей більш вдалий, ніж анахронічно-бурлескна "Дума кобзарська" того ж автора, що мало не пародійно знижує епічний стиль. Цікава тут, однак, іронічна Кононенкова "ремарка" про небезпеку правдивій бандурі під "любим отцем самодержавним" (як впійма "квартальний", то почуєш "погребальний" - спів).
Образ сироти в інтерпретаціїукраїнських ліриків кінця XIX ст. розміщується між двома полюсами. Ними можна вважати "Сиротину" О. Кониського високого
Loading...

 
 

Цікаве