WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → «Масова поезія» кінця ХІХ – початку ХХ століття та фольклор» - Реферат

«Масова поезія» кінця ХІХ – початку ХХ століття та фольклор» - Реферат

який враження від музики Шопена ("M?dchenwunsch") передав конгеніальними структурами українського народного мелосу. Зокрема, мотивом дівочих пісень відвідання любого на чужині у подобі ясного сонця чи маленької пташки. Натомість І. Огієнко у "народницькому" вірші "Не питай" узагалі свідомо пожертвував мотивом кохання та заступив його темою праці на благо "сліпця-небораки" (рідного краю). Це симптоматичний не тільки для цього письменника вибір, а й характерна риса кращої частини "масової поезії" доби взагалі.
Ліричний хист Марії Загірньої (Грінченко) репрезентує "На городі" - не надто стандартна варіація мотиву, поширеного в літературній і народній поезії. Героїня твору подана, відповідно до поглядів народу на красу людини, в процесі праці. Проте її "дівоча думка в хмарах Широко буяє". Причини такої роззосередженості поетка, зі знанням дівочої психології та вмінням лаконічно її виявити, передає розвитком ліричного мотиву. Серед вечорниць, музик, сережок і стрічок шовкових, що полонили думку героїні, все "повершили Василеві брови". Ця пісенна синекдоха сприяє внутрішньому розкриттю образу простої дівчини з її земними мріями і переживаннями.
По-своєму розкрив тему поет і дослідник внесень із українських пісень у польських віршах Б. Залеського Олександр Колесса. Його шестичастинний цикл "В світ за очі" "відфольклорний" цілковито від заголовку до фінального закляття. Та й скомпонований він за паратактичним принципом, відповідним пісенному висхідному ступенуванню. Від другої поезії ("Закувала зозуленька...") до п'ятої ("Ой, од вітру дібровонька...") охоплюються нові об'єкти відображуваної у пісенному ключі галицької дійсності. Коли у "Переселенцях" основним фольклоризуючим прийомом є мовна партія народного персонажа, то в циклі поряд із колоритними прямою ("Не журися, не вбивайся, рідна мати: Не дам тобі старесенькій загибати" [4, 711]) і невласне прямою більше важить мова авторська. Вона хвилююче розкриває нещастя вже не котроїсь родини, а всіх бідних людей. До того ж робиться це у виразах, освячених поетикою національного фольклору. Людей уподібнено до відлітаючих ластівок чи ключа сірих гусей (класичним твором, збудованим на такого типу алегоричному ототожненні, є знаменита елегія Б.Лепкого "Журавлі"). Із безнадійним відчаєм вимушеного тяжкого виходу з рідного краю поет поєднує оптимістичні сподівання персонажів позбутися на новому місці панського визиску, грабіжницьких податків чи жити в парі (двоє сиріт, які втікають із панської послуги). Керуючись життєвою правдою, Колесса відобразив трагедії на шляху, вияви неприязні при відході (де "приятелів"-глитаїв, "невіри"-єврея, котрий зазіхає на "хату рідненькую"), навіть зникнення задавненого страху: "Нема в світі таких стрільців [панських - В. П.] І не буде, Та щоби їх боялися бідні люди!.." Лексика і синтаксис, ритмомелодика народного дванадцятискладника свідчать про орієнтацію лірика на естетику фольклору, що посприяв народно-національній самобутності циклу "В світ за очі".
Головна тема народного літератора з Тернопільщини Павла Думки - селянське життя. Це й зрозуміло, бо він не так часто покидав рідні Купчинці. Його фольклоризм склався у результаті життєвих вражень і дії народної культури (записував пісні, у супроводі ліри сам виконував класичний репертуар, співав у хорі О. Вітошинського). Звідси - природня фольклорність його віршів про "лихе лихо" галицьких селян. Впливи життя і фольклору, ідеології радикальної партії спричинилися до густоти уснопоетичних соціальних контрастів у його ліриці (типу "одні п'ють-гуляють", других - "злидні побивають"). Мотиви Думки-поета можуть видатися навіть одноманітними. Це картини бідування "темнолюдців", у змалюванні яких типізація превалює над індивідуалізацією; молитви рільників; удовині сльози (бо єдиного сина заганяють у рекрути на чужину); зазіхання на землю сіроми-селянина його брата; врешті надія на кращу долю.
Літературні традиції М. Шашкевича. Т. Шевченка, Ю. Федьковича (знав їхні вірші напам'ять) допомогли поетові-селянинові здолати сумну тональність ранньої творчості. У нього, агітатора і члена керівних органів радикальної партії, зазвучала віра у те, що таки виростуть із "недолітків лицарі-гетьмани" та стануть на прю за неньчину честь. Однак перейнятий народнопісенним духом поет із плеяди сільських інтелігентів часто-густо не виходив у віршових складаннях за межі фольклорного ладу. Фактично він дотримувався засад колективної творчості, репрезентував окрему стилістичну школу (про це говорять акцент на всезагальному, брак індивідуалізації). Франко висловився з цього приводу так: у віршах Думки "люди і обставини обрисовуються дуже загальними рисами, майже словами пісень народних, без жодних в л а с н и х [розрядка Франка.- В. П.] додатків автора. Виглядає то так, як коли би автор не дивився на життя власними очима, але крізь пісню народну". Водночас у статті "Із поезій Павла Думки" критик зауважував, що "пісні" поета "ще не такі глибокі та багаті на зміст, а скупі на слова, як пісні народні", хоча йому не бракує "таланту і вдатності". Тобто його фольклоризм був як виявом "сили" ("Жіноча доля"), так нерідко й слабості ("За цілунок"), певної одноманітності творчої манери.. Проте значення авторів такого типу (на західноукраїнських землях це ще й Є.Грицай, І. Джуранюк, Д. Харов'юк), важливе в плані показу народного розвитку, полягало в тому, за словами Франка, "що поети ті стоять серед самого народу, живуть його життям і можуть ліпше, ніж хто інший, висказувати думки, потреби і бажання народу, а друге те, що, не вибігаючи своєю освітою надто далеко поза звичайний рівень нашого селянства, вони будуть у всім зрозумілі для простого народу, і пісні їх можуть мати тим більше для нього значення" [5, 91].
Життям вироблені симпатії до покривджених і зневажених притаманні ліриці й літературно більш освіченого покоління молодих літераторів, наприклад поезіям збірки "Степові мотиви" І. Стешенка). В арсенал їхніх зображально-виражальних засобів увійшли традиційні поетичні формули фольклорної "номенклатури". Це сталий мотив недолі-неволі, опозиція "недоленьки" пасербків "землі трудної" - та "зорі щасної" лиш для дукарів (у Стешенка вони набувають і модерного, дисонуючого з мовно-стильовим контекстом, синоніму "рантьє"), колізія "кривда" - "правда" в степових мотивах і хутірних сонетах майбутнього міністра Центральної ради.
Книжка Якова Жарка "Балади та легенди", хоча видана була 1913-го, та вмістила писання ще 1882-1894 рр. Звісно, така спізніла публікація не додала ваги творам у фольклорно-романтичному дусі. Й без того не модерні в способі оброблення матеріалу, вони зорієнтовані на класичні зразки жанру першої половини минулого століття. Та загалом непоганий художній рівень (як на ті часи) й особливо політичні підтексти кількох речей роблять збірку не лише належною минулому. Балади та легенди Жарка - фольклоризму наскрізного і безпосереднього. Вони цілеспрямовано використовують композицію, сюжети й образинародних прототипів, містять пісенні ремінесценції, відтворюють рух жанру.
Loading...

 
 

Цікаве