WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → «Масова поезія» кінця ХІХ – початку ХХ століття та фольклор» - Реферат

«Масова поезія» кінця ХІХ – початку ХХ століття та фольклор» - Реферат


Реферат на тему:
"Масова поезія" кінця ХІХ - початку ХХ століття та фольклор"
Українська поезія вказаного періоду, зокрема "масова" традиціоналістська, назагал мала літературний фольклоризм перманентною ознакою. Своєрідні "записи" внесли лірики старшого і молодшого покоління - Марія Загірня, О. Колесса, О. Романова, К. Білиловський, В.Масляк, Яків Жарко, Андрій Бобенко, Павло Думка й цілий ряд інших - включно до графоманів П.Рябошапки. Д.Вергуна e tutti quanti. Завдяки художнім спробам цих літераторів українська поезія завдячує відсутності певної відчуженості від народної поезії. В українській літературі цього часу широке спілкування з фольклорною традицією тривало, попри зростання антитетичних до процесу факторів. Коли чільним лірикам це спілкування допомагало витворити масштабний образ народного життя (й не тільки українського), то "масовим" поетам другого чи й третього рівня - удосконалюватися в межах традиції чи й при виходах за неї. Було й чимало епігонів народної пісні, жарту: в цьому випадку фольклор ставав не "силою", а залишався - не з власної вини - "слабкістю" поета, не сприяв формуванню індивідуального стилю. Та якби не він, невідомо, досягли б ці "менші боги літературного Олімпу" поети й того рівня, на якому писали, чи ні.
Найактивнішими були пісенні відображення у негромадській поезії. Так, уміння пластично опосередкувати пісенні образи, відтворити схвильований внутрішній стан ліричного героя, передати моральну красу щирого взаємного почуття виявили досить популярні ранні вірші видавця і перекладача, лікаря Кесаря Білиловського "Північна пісенька", "Вечірня пісня". У ліриці поета, котрий народився на Полтавщині, але згодом жив на Сході й уводив орієнтальну тематику в українське письменство, співіснують рідний мелос ("Дайте-бо жить!") і пісні на "струнах" східного саза. Монолог "Дайте-бо жить!" відтворив чуття молодості: шовкоброва дівчина пристрасно протестує проти "невільного обрання" багатим, не зважає на поговір у самозреченій вірності обранцеві. Вірш, що не має словесного зв'язку із фольклором, відтворює, проте, сам народнопоетичний тип ліризму ("Нащо питати, якого кохати? Серденько зразу вгадало само"). Завдяки цьому твір легко перейшов у пісенний репертуар народу.
На вживанні фольклорної символіки збудовано пісенний диптих "З людових мотивів" (1889) галицького письменника і видавця Володимира Масляка. Проте вживання її у вірші "Ой у лісі край доріжки..." дещо невмотивоване: всихання вільхи (символіка нещастя) психологічно не підпорядковане станові героїні. Вона й не намагається (як маємо це в пісні "Ой ізрада, чорні очі, ізрада") переконати зрадливця. Навпаки, в собі впевнена: "Покинув мя пустий вітер, Найдеся ще другий" [3, 143]. У коломийці "Сиві води коло дишля..." чуємо голос парубка, схвильованого розлукою через інтриги "вражих воріженьків", найбільших пісенних недоброзичливців закоханих. Нещасливу долю героя, вималюваного засобами фольклорної типізації, віддзеркалює символічна подія з паралельної сфери зображення. Символіка прилучує до чумацького епосу: "Зігзилися воли сиві Та й дишель зломили", провіщає тональність постбайронічного пуанту - поховання "бідного серця". Загалом цій вправній варіації на коломийкові моделі не завадило б прикметне Франку надання ширшого звучання об'єктивованому вислову душі.
Талановиті, хоча дещо одноманітні стилізації Якова Жарка - актора трупи Саксаганського - "під народну пісню" зібрала воєдино збірка "Пісні". Враховуючи час виходу (1905), замикання у камерному світі кохання чорнобривих козаків може здатись архаїчним. Але, беручи до уваги специфіку пісенного жанру з його усталеною естетичною традицією, головне ж загальнолюдську природу об'єктивованих піснями Жарка почуттів, його простоту і щирість, остаточний присуд варто дещо пом'якшити. Лірик будував художню систему на основі "підключення" до пісень, відтворення образів того ж традиційного змісту, що вкладає в них народ. Багато з авторових пісень такою мірою "відфольклорні", що практично не відчувається: вони пройшли крізь призму поетової свідомості ("Розіслався барвіночок...", "0й по полю я ходила...", "Чого в'яне сокорина...").
Кращі серед них - "Ой полети, соловейку..." і "Терен, терен гарний вдався...". В першому вірші вичерпано можливості зовнішнього мотиву фольклорного драматизму (героїня благає пташку полетіти в ту "сторононьку, де живе миленький", "сісти-впасти" біля його хати і повідати про тугу, горе, ворогів лихих). У другому автор майстерно поєднує історію любовного трикутника з паралельним розвитком символіки рослинних станів. Лінії сходяться: інший хлопець рубає хмелину, обвитий нею терен ізнову зацвітає - покинута дівчина позбувається гіркоти самоти. Похідними від народної поезії є тут двотактність, поетика, ритміка й ін.
Фольклорна манера визначила "соціологічні" підходи поета (любов-зрада козаків у віршах "У садочку під вербою..." і "Сходив місяць над горою..." по-пісенному пояснена скринями, повними добра, "іншої багатшої"), його майже не індивідуалізовану портретну галерею (типові описи зовнішності парубка і дівчини: "Стан високий та тоненький, Чорні вуси в'ються, Сяють очі, мов ті зорі, Устоньки сміються" [2, 5]; "у мене чорні брови і личенько до любові!"). Пісенним є й умотивування внутрішніх станів (пор. зажуру козака з вірша "Гоне вітер туман сизий...", який до одруження "гуляв на волі", а тепер зажурився долею діток, із аналогом із народної пісні "Як не женився, то й не журився").
У цілому народнопоетичні навіяння "Пісень" Якова Жарка, витісняючи засоби позафольклорні, спричинилися до загрози певної "однострунності". Певною мірою її компенсувало "багатоголосся" літературних пісень, у яких щиро діляться болями і горем, прагненням до щастя скривджені дівчата і матері, зажурені козаки. Без сумніву, за зразок поет мав, поряд із народними піснями, закорінену в них Шевченкову справжню поліфонію українського народу. Тож названа книжка цікава цілковитим уходженням в естетично шліфований віками і поколіннями світ народної пісенності, художнім там перебуванням.
Вужче чи ширше практикованими були фольклорні аплікації при передачі любові (від якої "серце розцвітає" - у "Пісні", а чи й не взаємної - у "Він голубом сизокрилим...") у поезії Грицька Григоренка, що поєднала гарну артистичну форму і народний стиль. Це також ознака віршів Ф. Шелудька ("Чи ти мене любиш, чорнявий козаче..."), Г. Кернеренка ("Марне дожидання") й інших поетів-реалістів молодшої генерації. Безпосередня, майже "безальтернативна" фольклорність притаманна віршам про кохання галицького поета І. Грабовича ("На добраніч", "Полечу в той край..."). А ось український лірик турецького походження Крижан-паша ("Садочок і стежка"), В. Милорадович ("Душа рветься, зрина..."), К. Попович-Боярська ("Мусиш любити!") обрали такий перспективніший шлях творчого перетоплення народноліричної стихії, внаслідок якого на поверхні залишаються лише кілька безпосередніх мовно-стильових фольклоризмів.
Окреслене коло підходів дотрадиційного мотиву поповнюють той же Кернеренко,
Loading...

 
 

Цікаве