WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Iсторія української літературної мови - Реферат

Iсторія української літературної мови - Реферат


Реферат на тему:
ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
Частина історії укр. нац. мови і культури, що засвідчує появу та поширення літ. писемних пам'яток (див. Пам'ятки української мови), створених за відповідними мовно-стильовими нормами; історія писем. і усних стилів укр. літ. мови; процес становлення і функціонувам я літ. норм; 2) навч. дисципліна. І. у. л. м. пов'язана з сусп., екон., культур, умовами життя укр. народу, станом освіти, науки, книгодрукування, розвитком мистецтв, відбиває офіц. статус літ. мови в державі - її поліфункціональність чи обмежені культур.-нац. функції.
І. у. л. м. вкладається у різні схеми залежно від того, як висвітлюється історія України, укр. культури. У ній враховується визначальна для літ.-писем. стилів характеристика: співвідношення усної (див. Усна мова) і писемної (див. Писемна мова) форм літ. мови. Норми нац. мови, близькі до літературних, формуються у мові фольклору, відбиваючи його наддїал. характер. Ще до того, як з'явилися писемні пам'ятки староукр. (давньоруською) мовою, усна народнопоет. творчість шліфувала, унормовувала мову, сприяла витворенню традиц. формул, що увійшли згодом у літ. мову княжої доби. Деякі дослідники висловлюють гіпотезу, що до прийняття християнства і запровадження церк. болгарської (церковнослов'янської, староболгарської, старослов'янської) мови в Київ. державі існували пам'ятки, писані руським письмом. Це була мова, якою князі укладали договори з ін. державами, писали ін. ділові документи, грамоти. З прийняттям християнства і поширенням конфесійної л-ри функцію літ. мови в Україні виконувала старослов'янська мова (слов'янська, словенська). Нею переписувалися реліг. тексти і створювалася л-ра високого стилю. Поряд із старослов'янською літ. мовою існувала староукраїнська літературна мова. Використання її у л-рі, що створювалася на територіях, де звучали нар. говори, не могло не відбитися на її характері, так само як і на характері старослов'ян. текстів, що зазнавали відповідного редагування. Тому в пам'ятках київського, ширше - південнорус. походження дослідники фіксують типові риси укр. мови. До них, зокрема, належать фонет. і морфол. явища типу нерозрізнюваних звуків ы та и, Ђ та і, а також складів ра - ря, ру - рю; появи після твердих шиплячих о замість е (чоловЂка, жона); чергування приголосних у дав. і місц. відмінках подібно до сучасних (на дорозі, дівці, в кожусі); функціонування клич. відмінка (Игорю, Всеволоде) тощо. Ці та ін. подібні ознаки засвідчені в пам'ятках - Ізборниках Святослава 1073 та 1076, "Руській Правді", Лаврентіївському та Іпатіївському літописах, Остромировому Євангелії (1056 - 57), житіях Феодосія Печерського, Бориса та Гліба, Галицькому Євангелії 1144, "Слові о полку Ігоревім", "Слові о законЂ і благодати" Іларіона.
Серед типової укр. лексики дослідники називають уживані в староукр. літописах слова: ролья (рілля), вЂхъть, лЂпший, (о)болон(е), пуща, стрЂха, диво, рЂнь, грудьнь, ирий, багно, гай, трЂска, гребля та ін. Елементи місц. мови використовуються у культовій, житійній, оратор.-повч. л-рі, що звичайно створювалася старослов'ян. мовою. З останньої укр. мова у старі часи запозичала стилістично марковані слова типу благодать, блаженство, пресвятий, любомудріє, любодіяння, град, страх і т. п. Як стиліст, явища ці старослов'янізми використовувалися в укр. літ. мові і в наст. століття. За часів Київ. Русі у зв'язку з князівською розмежованістю писемні пам'ятки відбивають тер. діал. риси. Останні (галицькі, волинські, турово-пінські, володимиро-суздальські, новгородськопсковсько-фінські) увиразнюються особливо в 14 - серед. 15 ст.
Після монг.-татар. навали західні і більша частина пд.-зх. земель Давньої Русі підпали під панування Литви та Польщі. У Вел. князівстві Литовському як літературна використовувалася мова "руська", що в основі своїй була староукр. літ. мовою княжої доби, але з виразним впливом живих народнорозм. елементів, білоруських - у Зх. Русі, українських - у Пд. Русі (див. Західноруська писемна мова). Руська мова була визнана у Литві і в Молд. князівстві офіційною, про що свідчать грамоти 14 - 15 ст., Литовський статут, у якому записано: "А пиcap земьски мает поруску литерами и словы рускими вси листы, выписы и позвы писати, а не иншим языком и словы". Характерні ознаки цієї наддіал. мови: фонет. перехід г, к, х, в з, ц, с, сполучення ры, лы, почасти твердість p. Вона вироблялася як нормат. мова, якою користувалися у канцеляріях Києва та Волині, пн.-сх. Поділля, Галичини, Молдови. Староукр. мова ділових документів 14 - 15 ст. відбиває такі поняття народнорозм. практики, як вага, важити, бачити, борзость (швидкість), братаник (син брата), буковина, вжиток, вольность, глинар (той, хто обмазує глиною хату), допомагати, дякувати, зброя, нащадок і т. п.
У 16-17 ст. церк.-реліг. твори писалися книжною мовою, яку називали словенською, слов'яноруською, а пізніше слов'яноукраїнською. Але й на культових пам'ятках позначався вплив живої нар. мови; вони перекладаються або "простою", або книжною укр. мовою (Учительні Євангелія, Пересопницьке Євангеліє). У перекладах Євангелій замінюються незрозумілі старослов'янізми, вживаються звичні для народнорозм. мови синтакс. конструкції, фразеологізми, тобто слов'янорус. мова демократизується. Особливо відчутний цей процес у полем, л-рі - жанрі, що розвинувся як відповідь на політику насильницької полонізації та окатоличення українців ("Перестороги" Йова Борецького, "Палінодії" Захарії Копистенського, творів Івана Вишенського). Іван Вишенський відстоює переваги слов'янорус. мови порівняно з латинською як знаряддям католицизму. Залежно від жанру літ. твору Іван Вишенський користувався також "простою мовою" з великою кількістю народнорозм. слів.
Жива розм. мова укр. народу знаходила відображення у фолькл. записах, в інтермедіях до драм Якуба Гаватовича. У діловій мові 17 ст. засвідчується заміна латинізмів, полонізмів народнорозм. формами. Слов'янорус. тип мови переважає у літописах [Густинський літопис (1670)], істор.-оповідній, оратор. прозі. Представниками останньої були Лазар Баранович, Йоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський. Реліг.-панегір. вірші, шкільні драми створювалися високим стилем книжної укр. мови, тобто слов'яноукр. мовою.
Той факт, що в 16 - 17 ст. жанрові різновиди л-ри послуговувалися різними мовами, спричинився до затримання старослов'ян. мови в конфесійному стилі. Біблію не було перекладено народнорозм. мовою; її мова, відмінна від живої народної, сприймалася як самост. високий стиль літ. мови. На цей час припадає розвиток науки про мову - створення "Граматики словенської" та словника "Лексис, сирЂчь реченія..." Лаврентія Зизанія (1596), граматики Мелетія Смотрицького (1619), "Лексікона славеноросского" Памва Беринди (1627). У 2-й пол. 17 - на поч. 18 ст. триває жанрова диференціація укр. писемності (ділова мова - акти міських урядів, універсали гетьманських, полкових, сотенних канцелярій; мова шкільних драм, ліричних пісень, бурлескних віршів, віршованої сатиритощо). З'являється істор. проза, козацькі літописи, а в 2-й пол. 18 ст. - різножанрова творчість І. Некрашевича, Г. Сковороди. В усіх стилях і жанрах функціонували обидва типи староукр. літ. мови - слов'янорус. (слов'яноукраїнська) і "проста мова". Навіть твори одного жанру писалися або "простою мовою" (літопис Самовидця), або слов'яноукраїнською (літопис Граб'янки). "Проста мова", зауважує П. Житецький, була наслідком "взаємодії між мовою книжною - слов'яноруською і народною". "Проста мова" різних жанрів і в різних авторів неоднаково засвідчувала вплив живої нар. мови. У 18 ст. сусп., реліг., культурні умови в Лівобереж. Україні спричинилися до того, що обидва різновиди староукр. літ. мови занепадають. Мовні реформи рос. царя Петра І були спрямовані на те, щоб у друкованих в Україні реліг. текстах не було ніяких відмінностей порівняно з моск. практикою. Від серед. 18 ст. у Центр. і Лівобереж. Україні мовою ділового спілкування стає російська. Староукр. книжна мова використовується часом як високий стиль у л-рі, проте її витісняє у худож. творчості нар. мова (твори, написані в народнопісен. стилі).
1798 виходить друком "Енеїда" І. Котляревського, від якої починає історію нова українська літературна мова. Два джерела нар. мови - розмовно-побутове і фольклорно-пісенне - розбудовуються у творчості наступників І. Котляревського - П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка, поетів-романтиків, які своєю практикою збирання укр. фольклору, теор. настановами вводити рідну мову в культур, обіг сприяли виробленню норм нової
Loading...

 
 

Цікаве